«Сонячний клоун»

Легендарний клоун Олег Попов за час кар’єри зумів підкорити міжнародну арену. Йому аплодувала сама королева Англії Єлизавета II, у Мюнхені та Брюсселі з’явилися вулиці, названі його ім’ям. У Книзі рекордів Гіннеса він вважається найпопулярнішим клоуном планети.

Олег Костянтинович Попов народився 31 липня 1930 року в підмосковному містечку Вирубово. Його батько працював на годинниковому заводі. У 1937 році він був заарештований і зник без вісти. Щоб перемогти злидні, Олег 12-річним підлітком почав працювати помічником слюсаря. Через постійне недоїдання він ріс слабким і часто хворів, тож мати вирішила віддати хлопчика до спортивної секції – гуртка акробатики. А згодом Олег навчатиметься в Державному училищі циркового мистецтва за фахом «ексцентрик на дроті». Потрапивши до цирку, він асистував відомому майстрові комічного жанру Карандашу. Потім розпочав власну кар’єру, створивши артистичний образ «Сонячного клоуна» – безжурного хлопчини з копицею русявого волосся в широких смугастих штанях і картатій кепці. Його принцип: приносити людям хоч краплину радості в будь-якій ситуації, – був лейтмотивом його життя до останніх днів.

У своїх виступах О.Попов використовував такі прийоми, як еквілібристика, акробатика, жонглювання, пародіювання циркових номерів. О.Попов часто знімався в кіно. Артист зіграв більше ніж у 10-и фільмах. Найбільш відомими картинами з його участю стали «Клишоногий друг», «Пригоди жовтої валізки», «Карнавал», «Мама», «Синій птах», «Стороннім вхід дозволений». Найчастіше артист грав у фільмах самого себе, з’являючись у своїй знаменитій картатій кепці.

Олег брав участь у гастролях радянського цирку в країнах Західної Європи. Ці поїздки принесли йому світову славу. У 1981 році О.Попову в Монте-Карло присудили цирковий аналог «Оскара» – премію «Золотий клоун». Її циркач отримав особисто з рук княгині Монако Грації Патриції. На початку 1990-х артист іммігрував до Німеччини. Потрапивши в 61 рік до чужої країни, він не залишив кар’єру. У місті Еглофштайн він почав працювати клоуном під сценічним ім’ям Щасливий Ганс і став найзнаменитішим артистом у країні. «Шпігель» – головний інформаційно-політичний журнал Німеччини навіть помістив на обкладинку його фото. Лише двом акторам за всю історію видання вдалося там опинитися – Чарлі Чапліну і Олегу Попову.

Артист продовжував дарувати людям радість до останнього дня життя. Він посміхався, роздавав автографи, знову посміхався … І ніколи нічого не відповідав. За 25 років, прожитих у Німеччині, він так і не вивчив німецької мови. Зовсім.

Олег Попов прожив яскраве, наповнене сонцем життя довжиною у 86 років. Похований він у Німеччині, за його останньою волею – у клоунському вбранні.

Джерела:

1. ^{Дмитрієв Ю. А. Видатні клоуни. – К.: Мистецтво, 1989. – 222 с, с. 140 – 168}
2. ^{https://24smi.org/celebrity/1345-oleg-popov.html – Олег Попов}
3. ^{https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-oleg-popov.html – Олег Попов}
4. ^{https://kinoreporter.ru/za-kogo-agitiruyut-golosovat-amerikanskie-zvezdy/ – Як Сонячний клоун перетворився на Щасливого Ганса}

Базак Марта

Марта Іванівна Базак – майстер гобелена, графік, живописець, заслужений художник України (2009), член Національної спілки художників України (1988).

Базак Марта народилась 24 січня 1953 р. у Коломиї, Івано-Франківської області. У 1972 р. закінчила Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва (відділення художнього оформлення), далі продовжила мистецьку освіту на відділенні художнього текстилю у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва (педагоги з фаху М. В. Токар, І. І. Боднар, Ю. В. Скандаков, В. А. Овсійчук, Д. Д. Довбушинський). Ще студенткою 1976 року взяла участь у Міжнародній виставці проектів гобеленів у Гданську (Польща).

Марта Базак у текстильних композиціях і гобеленах тяжіє до оригінальних прийомів виконання, використовує складні техніки та варіації тканих і нетканих поверхонь. Крім техніки гладкотканого гобелену з характерним підкресленням живописних можливостей текстилю («Дерево», 1990; «Чорний квадрат», 1997; та ін.), часто звертається до ткання в рамах («Ангел», 2000) і параванів (ширм), які в її виконанні стають самостійними просторовими текстильними композиціями, органічно вписуються в сучасний інтер΄єр.

Творчість художниця поєднує з науково-дослідницькою діяльністю. Як завідувач відділу Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття (1980-і рр.), а пізніше, у 1990-х рр., як старший науковий співробітник Дирекції художніх виставок України М. Базак опублікувала десятки статей у наукових виданнях, каталогах виставок та періодиці. З 2001 р. М. Базак працює у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука старшим викладачем кафедри художнього текстилю і моделювання костюма.

В активі художниці участь із творами художнього текстилю, живопису та графіки у понад 100 виставках, із них – міжнародні (Австрія, Бельгія, Канада, Китай, Польща, Португалія, Росія, Угорщина, Франція, Чехія), а також персональні експозиції.

Твори М. Базак зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Всеросійському музеї декоративно-прикладного мистецтва у Москві та приватних колекціях в Україні, Канаді, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, прикрашають інтер’єри дипломатичних представництв.

Джерела:

1. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен [Текст] : Альбом-каталог / Чегусова, Зоя; Худож. Н.П.Бондаренко. – В суперобкладинці. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2002. – 511 с.
2. Базак Марта Іванівна
3.  Марта Базак