Артист цирку Вальтер Запашний

«Я – артист цирку. У ньому народився, у ньому залишуся до кінця своїх днів. Усе моє життя, усі її злети й падіння пов’язані з цим крихітним шматочком землі. Бо все, що тільки й надає життю смак, а саме: ризик, боротьба і любов – зосереджено на цих милих моєму серцю тринадцяти метрах», – писав легендарний Вальтер Запашний.

Артист належав до відомої циркової династії приборкувачів, клоунів,акробатів, гімнастів, яка веде свій початок з 1882 року.

Вальтер Михайлович Запашний народився 2 квітня 1928 року в Москві. Його батько, Михайло Запашний, прийшов у циркові артисти «з вулиці». Своїх дітей він хотів захистити від циркової долі блукачів і сподівався, що сини отримають пристойну освіту і припинять поневірятися по світу з цирком. Він навіть ніколи не брав дітей з собою на гастролі. Та доля повернула по-іншому. Наприкінці війни брати Вальтер, Сергій, Мстислав та Ігор  почали працювати в цирку разом з матір’ю через матеріальну скруту. Так з’явилася циркова група «Брати Запашні». У 1954 році юнаки створили номер «Акробати-вольтижери». Це була віртуозна робота: брати бездоганно виконували унікальні трюки, деякі з яких ніхто не зміг повторити до сьогодні. Багато їхніх трюків було занесено в Книгу рекордів Гіннеса.

Переломними в долі Вальтера Запашного стали 60-і роки, коли він став працювати з тваринами. Спочатку артист мав намір побудувати перший в СРСР океанаріум, а коли його заявку не затвердили, спланував номер із хижаками. На прем’єрі його атракціону «Серед хижаків» в 1961 році на дресирувальника напала тигриця Багіра й серйозно його травмувала. Вийшовши через кілька місяців з лікарні, він продовжив приборкання хижаків і домігся в цьому значних висот. Вальтерові вдалося вивести одночасно на арену 38 хижаків, і вперше на манежі він осідлав лева. Приборкувач і його вихованці знімалися у фільмах «Дерсу Узала», «Три плюс два», «Руслан і Людмила».

На відміну від свого батька, Вальтер Запашний з дитинства готував своїх дітей до циркової кар’єри, і його діти продовжили циркову династію і справу відомого дресирувальника. Дочка Маріца  – відважна дресирувальниця левів і пантер, яка нині виступає зі своїм сином Даном. Брати Едгард і Аскольд – також відомі дресирувальники.

Вальтер Запашний пішов з манежу в 70 років, але до кінця своїх днів був художнім керівником трупи «Брати Запашні». Про своє життя в цирку він розповів у своїй книзі «Ризик, боротьба, любов».

Іменем відомого артиста названо малу планету.

Джерела:

1. https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/star/341834/bio/ – Запашний Вальтер Михайлович
2. https://www.peoples.ru/art/circus/trainer/walter_zapashny/ – Вальтер Запашний
3. https://m.polit.ru/news/2018/04/02/m_zapashnyi/ – Меморія. Вальтер Запашний

Принада Орест

Принада Орест Богданович  — митець у галузі архітектурного та декоративного скла, в якій він представляє львівську школу. Педагог, приват-доцент кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв.

Орест Богданович народився у 1965 р. у Львові. 
1985 р. – закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва І. Труша.
1992 р. – стажування в Kent Institute of Art & Design, м. Мейдстон, Велика Британія. 1993 р. – закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, кафедра скла. Педагоги: А. Бокотей, О. Звір, Б. Галицький.
З 1993 р.  працює на кафедрі художнього скла. Голова методичної комісії кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв.
З 2000 р. – член Національної спілки художників України.

Основні виставки:

• 1995 — 2016 рр. — III, IV, V, VI, VII, VIII, ІХ, Х  Міжнародні симпозіуми гутного скла у Львові, Львівський національний музей;
• 1998 р. — галерея «Pavlovsky» м. Утрехт, Нідерланди;
• 2003 р. — Виставка приурочена до Днів Львова у Кракові, галерея «Спільнота польська» м. Краків, Польща;
• 2003 р. — Виставка арт-проект «Декоративне мистецтво України кінця ХХ ст. 200 імен» м. Київ;
• 2004 р. — Виставка «Сучасне декоративне мистецтво України в залах Штаб-квартири «ЮНЕСКО», м. Париж Франція;
• 2005 р. — Виставка скла на прийомі президентом України послів дип.представництв, акредитованих в Україні, Маріїнський Палац Київ, Україна;
• 2008 р. — Музей українського народного мистецтва м. Київ виставка «Пісні про кохання»;
• 2011 р. — «Мистецтво без кордонів», «Віртуози Львівського художнього скла у Китаї». Музей Хе Шуйфа, мистецька галерея «Баохало», м. Ханджоу;

• 2015 р. — благодійний аукціон присвячений відкриттю пам’ятника Андрею Шептицькому
• 2015 р. — перша всеукраїнська виставка «Сучасне „мистецтво вогню“ України» , м. Київ
• 2016 р. — «Про скло»,  Галерея «Арт – велес», м.Львів,
• 2017 р. — Виставка до 70 – річчя Львівської національної академії мистецтв, Національний музей у Львові ім. А. Шептицького
• 2017 р. — Виставка факультету декоративно-прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, Львівська національна галерея мистецтв ім.Бориса Возницького.
• 2018 р. — «Весняний салон», Палац мистецтв, м.Львів
• 2018 р. — Виставка факультету декоративно-прикладного мистецтва ЛНАМ «Сучасне декоративне мистецтво. Межі та смисли», Національний музей у Львові ім.А.Шептицького

Організатор виставки студентських робіт «Українська школа склярства» в рамках ІХ Міжнародного симпозіуму гутного скла (Музей ЛНАМ, 2013).
Автор проекту та упорядник каталогу “Art-anthropology” (галерея ЛНАМ, 2016). 
Куратор виставкового проекту Яни Масалович “Жінка” (галерея ЛНАМ, 2017).

Автор науково-методичних праць, серед яких: «Декоративний скляний пласт», «Сучасна львівська школа художнього скла: формування концепції, образно-пластичний пошук та його технологічна візуалізація», «Сучасний вітраж в архітектурному середовищі, типи проектування композиційного простору», «Фігуративна площинна та об’ємно-просторова композиція: ідея, форма, образ». 

Твори зберігаються у колекціях Національного музею у Львові, музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ), приватних збірках України, Польщі, Франції, Голландії, Великобританії, Китаю.

Джерела:

1. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен [Текст] : Альбом-каталог / Чегусова, Зоя; Худож. Н.П.Бондаренко. – В суперобкладинці. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2002. – 511 с.
2. Принада Орест Богданович
3. Орест Принада