Уроки доброти Юрія Куклачова

Клоун Юрій Куклачов, відомий нам з дитинства, – це особливий артист, кар’єрний шлях якого по-своєму унікальний. Він став першим клоуном-дресирувальником, який почав ставити номери з кішками. А створений артистом театр кішок став його візитною карткою і приніс йому визнання в усьому світі.

Юрій Дмитрович Куклачов народився 12 квітня 1949 року в селі Подрєзково Московської області в родині робітників. З дитинства мріяв про професію клоуна. Протягом семи років щороку намагався вступити до циркового училища, але безуспішно. Та нарешті доля всміхнулася юнакові – на одному з оглядів художньої самодіяльності на Юрія звернули увагу фахівці і нарешті запросили до Державного училища циркового та естрадного мистецтва. Тут юнак став навчатися еквілібристики, акробатики, жонглювання й клоунської майстерності. Виступаючи на сцені цирку, Юрій вразив усіх своїм тонким гумором і безмежною енергією. Ю.Куклачов хотів знайти в творчості свою «родзинку», те, що відрізняло б його від інших циркових артистів. І в середині 1970-х років у його виступах вперше з’являється домашня кішка.

Коти вважаються тваринами, які вкрай складно піддаються дресируванню, адже пухнастого практично неможливо змусити робити те, чого він не хоче. Для того, щоб домогтися результату в роботі, потрібно вивчати й розуміти їхні звички, терпінням виявляти індивідуальні можливості кожної тварини. За словами самого артиста, до роботи з кішками він прийшов випадково. Домашня улюблениця клоуна кішка Стрілка мала своє уподобане місце – в каструлі. І скільки б її не витягали звідти, вона туди все одно поверталася. Тоді Ю.Куклачов вирішив створити цирковий номер «Кот і кухар». З часом тваринна трупа артиста поповнилася іншими кішками, додалися й собаки.

У 1990 році артист відкрив приватний театр кішок. Це перший театр кішок у світі. Крім кішок у репризах беруть участь і собаки. За довгі роки кар’єри Юрій Куклачов поставив багато яскравих вистав, що полюбилися глядачам. За багато років спілкування з пухнастими артист навчився чудово їх розуміти. Йому достатньо кілька хвилин потримати на руках кішку, щоб визначити особливості її характеру. І коти платять своєму дресирувальнику добром. Одного разу кішка навіть урятувала життя клоуну. Це було в Японії. Раптом ласкава слухняна кицька дико закричала і кинулася на вулицю. Всі вибігли за нею, а через кілька секунд розпочався землетрус – і будинок, у якому артист перебував, було зруйновано.

Юрій Куклачов – засновник освітнього проєкту «Школа доброти». Він регулярно проводить «Уроки доброти» в школах, дитячих установах і навіть у дитячих виправних центрах. Артист написав і випустив десятки художніх і популярних книг, присвячених тваринам.

Сьогодні дресирувальник у поважному віці продовжує займатися улюбленою справою й дарувати щасливі моменти людям. Він переконаний, що підтримувати відмінне самопочуття йому допомагають його чотирилапі вихованці.

Джерела:

1. Куклачов Ю. Д. Улюблені мої кішки. – К.: Час 1992. – 128 с., іл.
2. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-yuriy-kuklachev.html – Юрій Куклачов
3.  https://24smi.org/celebrity/2532-yurij-kuklachev.html – Юрій Куклачов
4. https://stuki-druki.com/authors/Kuklachev-Yuriy.php – У кожного кота –  свій талант

Печорний Петро

Петро Петрович Печорний – один із провідних художників сучасного декоративного мистецтва, професор, народний художник України (1997), заслужений діяч мистецтв України(1990).

Народився 2 вересня 1932 р., с. Роїще на Чернігівщині. Здобув фахову підготовку в Київському училищі декоративно-ужиткового мистецтва та в 1967 р. закінчив Ленінградське вище художньо-промислове училище імені В. І. Мухіної (нині – Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія), спеціальність «декоративно-прикладне мистецтво», кваліфікація «Художник по художній кераміці і склу».

Митець пройшов великий життєвий і творчий шлях. З 1966 по 1970 рік працював головним художником на Городницькому фарфоровому заводі Житомирської області, згодом очолював лабораторію нових форм, фарб і деколей Українського науково-дослідного інституту кераміки і скла в м. Києві (1970 – 1973). У 1973 – 1984 рр. працював у творчо-виробничому об’єднанні Товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР та у творчому об’єднанні „Художник”.

 У 1970-80-ті рр. Печорний виконав ряд монументально-декоративних композицій для оздоблення інтер’єрів громадських споруд, серед яких: молодіжне кафе у м. Києві, будинки культури у м. Полтаві та у радгоспі „Агрономія” на Миколаївщині, завод радіоприладів у Чернігові, вестибюль і ресторан-кафе нового телецентру в м. Києві тощо. З 2000 р. Печорний працює в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на посаді професора і завідувача кафедри художніх виробів кераміки.

Художник працює з різними матеріалами, досконало володіє багатьма техніками. Його роботи різноманітні як за жанром, темами, формами, так і засобами виразності. З-поміж численних керамічних творів вирізняються особливо високими мистецькими якостями декоративні тарелі «Богдан Хмельницький», «Байда», «Козак Мамай», «Тарас Бульба», «Ілля Муромець», «Кирило Кожум’яка» (1982-1984); декоративні вази «Дружба», «Пісня миру»; декоративна композиція «Дерево життя» в інтер’єрі молодіжного кафе у м. Києві (1994); скульптурні композиції «Берегиня», «Святий Юрій», «Відродження» (1999).

• 

• 

У 2013 р. П.П. Печорний був відзначений Національною премією ім. Тараса Шевченка за серію тематичних тарелей (30 штук), виконаних ангобним розписом з кольоровими поливами. Телеканал «Культура» українського телебачення показав 9 телефільмів про творчість художника Петра Печорного, численна кількість передач присвячених його творчості транслювалася на радіо «Культура».

Широта й різноплановість мистецьких уподобань, бажання досконалого володіння обраним матеріалом, дає художнику блискучу можливість необмеженої мистецької фантазії як в кераміці, так і в графічних та живописних роботах. Печорний учасник понад 90 Міжнародних і Всеукраїнських виставок та симпозіумів, автор монографій, науково-методичних праць, альбомів творчої діяльності тощо.

Почесні звання та нагороди:

• Член Спілки художників України (1971).
• Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990).
• Член Президії українського Фонду культури, учасник програми УФК (огляд-конкурсу з образотворчого мистецтва «Нові імена України») (1997).
• Лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького (1977).
• Народний художник України (1997).
• Орден за «Заслуги ІІІ ступеня» – за вагомий особистий внесок у збереження та популяризацію культурно-мистецької спадщини України та високий професіоналізм (2002).
• Почесна грамота Верховної Ради України (2004).
• Професор кафедри художніх виробів з кераміки і скульптури (2000).
• Лауреат мистецької премії імені Катерини Білокур (2006).
• Дійсний член (академік) Української академії наук (2006).
• Академік Академії наук вищої освіти України (2009).
• Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2013).
• Міжнародна премія імені Володимира Винниченка (2019).

Твори Печорного зберігаються та експонуються в 40 музеях України й зарубіжжя, знаходяться в приватних колекціях Сполучених Штатів Америки, Франції, Канади, Австрії, Великої Британії та інших країн світу.

• 

• 

Джерела:

1. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен [Текст] : Альбом-каталог / Чегусова, Зоя; Худож. Н.П.Бондаренко. – В суперобкладинці. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2002. – 511 с.
2. Печорний Петро Петрович
3. Виставка творів Народного художника України П.П.Печорного.
4. Петро Печорний: «Маю справу з вічним матеріалом, що у вогні не горить і у воді не тоне…»