Клоун Карандаш

І сьогодні справжні шанувальники циркового мистецтва пам’ятають всесвітньо відомий образ клоуна Карандаша, за яким ховався талановитий артист Михайло Миколайович Рум’янцев. Він був першим клоуном за радянських часів, що став відомим за кордоном. Артист, віддавши улюбленій справі 55 років життя, говорив: «Я не можу і не вмію бути ніде, крім цирку».

Михайло Рум’янцев народився 10 грудня 1901 року в Петербурзі. Закінчивши  художньо-ремісничу школу, він писав плакати для різних театрів, але особливого задоволення від роботи не отримував. Він вирішив кардинально змінити рід діяльності, побачивши на сцені славетних американських акторів Мері Пікфорд і Дугласа Фербенкса, і твердо вирішив для себе теж стати артистом. Задля здійснення своєї мети він вступив до школи циркового мистецтва у клас акробатів-ексцентриків. З 1928 року М.Рум’янцев почав з’являтися на публіці в клоунському образі Чарлі Чапліна, та згодом відмовився від цього персонажа і розпочав пошуки власного індивідуального стилю. Михайло Рум’янцев почав працювати в цирку під ім’ям Карандаш (спочатку «Каран Д’Аш» — на честь французького графіка Каран д’Аша). Маленький на зріст артист (142 см), одягнений у мішкуваті брюки й дивний капелюх із вузькими крисами, виглядав досить комічно. Та ніяких комплексів щодо зросту артист не відчував. Його дружина була значно вищою за нього й молодшою на 20 років.

Згодом Карандаш вирішив додати до свого сценічного образу собаку. Пошуки тривали довго, поки клоуна не познайомили з маленьким чорним шотландським тер’єром на ім’я Нікс. Собака потрапив до Рум’янцева від польського дипломата. Щоб віддавати команди песику, артист навіть вивчив польську мову. На червоному сукні арени песик виглядав як справжня чорнильна пляма, тому отримав нове ім’я – Клякса. За роки довгої творчої кар’єри у клоуна змінилося 13 собачок цієї породи, які незмінно носили цю кличку.

Виступи Карандаша вирізнялися динамічністю і віддзеркалювали наболілі теми в суспільстві. Вони до сліз смішили глядачів і приносили виконавцю цілком гідну оплату праці. У роки І Світової війни кошлатий партнер грав ролі лідерів фашистського руху і люто гавкав з трибуни в мікрофон в пародіях на Гітлера, Герінга і Геббельса. Популярність клоуна була такою великою, що одними лише своїми виступами він міг «урятувати» (у фінансовому плані) будь-який цирк: аншлаг на циркові вистави за його участю був гарантований. Будучи зовні веселим і безтурботним, артист був дуже вимогливий до себе і до інших. Він суворо вичитував колег за запізнення на репетиції і сильно нервував, коли хто-небудь починав із ним сперечатися.

Артист багато років свого життя віддав улюбленій справі. Останній раз 81-річний Карандаш вийшов на манеж усього за 12 днів до своєї смерті. В одному зі своїх інтерв’ю він сказав: «Я – клоун. І ніким іншим себе не уявляю.

Джерела:

1. Л.Нікулін. Карандаш. – М. : Мистецтво, 1951. – 22 с.
2. https://24smi.org/celebrity/96405-karandash.html – Карандаш
3. https://histrf.ru/biblioteka/b/kratkii-kurs-istorii-karandash – Короткий курс історії. Карандаш.
4. https://aif.ru/culture/person/nikem_drugim_sebya_ne_predstavlyayu_11_faktov_iz_zhizni_klouna_karandasha – «Ніким іншим себе не уявляю»

Міловзоров Олександр

Міловзоров Олександр Петрович – український художник, член Національної спілки художників України (1971), заслужений художник України (1989).

Олександр Міловзоров народився 22 квітня 1938 року в м. Києві. Закінчив Київське училище прикладного мистецтва (відділення художнього ткацтва, 1957). Ленінградське вище художньо-промислове училище ім. В. Мухіної (1968), його педагогами з фаху (відділення кераміки і скла) були В. Марков та К. Митрофанов.

Митець починав свій творчий шлях як художник-монументаліст, а з часом знайшов свій власний, оригінальний і неповторний стиль у різних видах мистецтва. Творчий доробок майстра складають численні графічні та живописні роботи, твори декоративно-прикладного мистецтва (вироби з кераміки скла та металу). За його ініціативи у 1987 році створено галерею «Триптих», а з 1996 року художник відкрив «Галерею-36» на Андріївському узвозі, художнім керівником і власником якої він є. 

ПЕРСОНАЛЬНІ ТА ГРУПОВІ ВИСТАВКИ

• Участь у всесоюзних та республіканських виставках, що проводились спілкою художників СРСР – 1970-1980;
• Персональна виставка у Києві (каталог) – 1978;
• Персональна виставка у Львові – 1979;
• Персональна виставка в Миколаєві та Херсоні – 1980;
• Участь в Міжнародній виставці-конкурсі в Італії, м. Фаєнца (каталог) – 1982;
• Участь в Міжнародній виставці-конкурсі у Франції, м. Валлорис (каталог) – 1983;
• Персональна виставка в Будинку вчених СВ АН СРСР, м. Новосибірськ (каталог) – 1984;  
• Участь у всесоюзному симпозіумі садово-паркової кераміки, м. Ташкент – 1987;
• Участь у групових виставках декоративно-прикладного мистецтва об’єднання “Триптих” – 1987-1991;

• Персональна виставка в Києві (каталог) – 1991;
• Участь у виставці творчого об’єднання “Триптих”, м. Будапешт – 1991;
• Персональна виставка в м. Суми – 1992;  
• Персональна виставка в м. Києві – 1992;  
• Участь в міжнародному симпозіумі художників-керамістів, м. Дзінтарі, Латвія – 1992;
• Персональна виставка в Музеї російського нонконформізму, м. Париж, Франція – 1993;
• Симпозіум по порцеляні, Полонне, Україна – 1994;
• Виставка в художньому музеї м. Хмельницька, Україна – 1994;
• Персональна виставка “Артсмітник”, галерея “Триптих”, м. Київ – 1994;

• Персональна виставка в Київському військовому інституті управління і зв’язку, м. Київ – 1995;
• Персональна виставка в Київському музеї російського мистецтва (каталог) – 1995;
• Персональна виставка живопису в галереї “Триптих” – 1996;
• Персональна виставка графіки “ВІКНА” в галереї “Триптих” – 1997;
• Групова виставка “Три українські художники” в галереї “Святий Іван Зеліна” м. Загреб, Хорватія – 1997;
• Персональна виставка “Діагноз” в галереї “Триптих” – 1998;
• Персональна виставка “Відкритий пейзаж для офісу” в Торгово-промисловій палаті – 1998;  
• Персональна виставка в муніципальній галереї “Лавра”, м. Київ – 1999

Художник створив комплексне оформлення інтер’єрів Національної філармонії України, Національної дитячої бібліотеки, ресторану «Дубки», станцій метро «Тарас Шевченко» та “Олімпійська” у м. Києві. Розробив освітлювальну металеву арматуру для консульства Болгарії та будинку-музею Т.Г. Шевченка у м. Києві, створив композицію «Пташиний двір» на житловому масиві «Виноградар». У митця існує декілька тем, які найбільше хвилюють та знаходять втілення у творах: «Екологія», «Пам’ять», «Комунікації», «Моя Шевченкініана». Його твори зберігаються у багатьох художніх музеях України та за її межами, в приватних колекціях.

• 

• 

Джерела:

1. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен [Текст] : Альбом-каталог / Чегусова, Зоя; Худож. Н.П.Бондаренко. – В суперобкладинці. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2002. – 511 с.
2. Міловзоров Олександр Петрович
3. „Out of … ” Олександр Міловзоров
4. «ДАРУНКИ МУЗЕЮ» ВІД ХУДОЖНИКА ОЛЕКСАНДРА МІЛОВЗОРОВА
5. Олександр Міловзоров