Немає секрету – лише спритність рук

Доля циркового та естрадного ілюзіоніста Леоніда Гріна гідна написання  пригодницького роману. З безпритульника і кишенькового злодія виріс відомий фокусник, що працював з усіма видатними артистами цирку. Він учив мистецтву маніпуляції династію Кіо. Двічі засуджений за заборонені в СРСР сеанси гіпнозу, він зміг вижити і підкорив світ. Приголомшений майстерністю Гріна Копперфілд пропонував йому спільну роботу за шалені гонорари, та артист їхав підкоряти цілину і ліквідовувати аварію на ЧАЕС.

Леонід Леонідович Грін (Грінбейн) народився 4 квітня 1918 року в Харкові. У дитинстві втік з дому від побоїв вітчима і поїхав до Криму, де був відправлений до колонії Макаренка. Спритний хлопець входив до складу банди злодіїв: лазив по квартирах через відчинені кватирки, витягав із кишень ручки з золотими перами. Він міг розплачуватися замість грошей звичайним папером і поводився абсолютно незалежно. Із комуни Макаренка Леоніда вигнали. Деякий час підліток виступав із групою китайських циркачів, у яких перейняв немало секретів. Згодом вирішив випробувати свої сили в цирку. Леонід самостійно виготовив реквізит і підготував програмний номер ілюзіоніста.

У роки ІІ світової війни Леонід Грін воював у лавах радянської армії. Був тричі поранений і контужений. Війна закінчилася для нього під Сталінградом. У 1944 році виступав у складі фронтової концертної бригади. Під час чергового концертного виступу познайомився з командуючим Західного фронту Г.Жуковим, який був вражений майстерністю фокусника. Пізніше, через 30 років, маршал подарував йому годинник з подякою за підтримку гарного настрою солдат.

Після війни артист працював ілюзіоністом у Сталінградській філармонії. У 1948 році його заарештували через застосування гіпнозу, до якого на свій страх і ризик ілюзіоніст звертався під час вистав. Через три роки за благі діяння Леоніда Гріна (лікував гіпнозом високоповажних чиновників, партійних діячів, начальство тюрми) було звільнено. Та гіпноз артист не кинув – за його допомогою лікував заїкання, енурез, знімав болі різного характеру, ставив діагноз хворим. До кінця 1980-х років Леонід Грін працював в об’єднанні українських колективів «Цирк на сцені», у Харківському цирку. З гастролями об’їздив десятки країн світу – і усюди були аншлаги. Із задоволенням Леонід передавав досвід молодим ілюзіоністам. Свого часу Аркадій Райкін, Еміль та Ігор Кіо були вдячні йому, оскільки Леонід Грін навчив їх деяким фокусам і трюкам. Леонід Леонідович відточував грані своєї майстерності, вражаючи маніпуляціями, які ніхто не може перевершити. У репертуарі фокусника  було більше тисячі різноманітних номерів. Традиційні карти, які маестро витягав з різних боків і частин тіла здивованої публіки, номер з хустинкою, що не горить. Він один із перших у Радянському Союзі виступив з номером із розпилювання дівчини в ящику, причому обидві половинки ворушили кінцівками. Прикрасою будь-якого концерту був фокус із цвяхом, під час якого артист ніби проколював руку, а за мить демонстрував її непошкодженою.

Рідні Леоніда Гріна успадкували його професію. Так його син – фокусник-ілюзіоніст, який успішно виступає у цирку-шапіто в Києві.

Джерела:

1. http://advocat-cons.info/index.php?newsid=3014#.X7O-fnQzbIU – Ілюзіоніст-фокусник і ветеран
2. https://www.peoples.ru/art/circus/illusionist/leonid_grin/ – Великий Грін
3. http://magicpedia.ru/magicians/tabid/435/articleType/ArticleView/articleId/215/—1918-2014.aspx – Грін Лео

«Популярна наука гармонії Левицького»

Сьогодні виповнюється 145 років від дня народження Івана Левицького – українського композитора, скрипаля, педагога.

Народився в с. Мала Лука Скалатського повіту на Тернопільщині в родині священика – Омеляна Левицького, який працював директором у сільській народній школі. Після закінчення сільської школи навчався у Тернопільській гімназії. Розвитку музичного обдарування юнака сприяла його участь у хорі Тернопільської гімназії. Вже тоді він серйозно замислюється над тим, як отримати професіональну освіту, однак через матеріальну скруту доводиться вчитися самотужки. З 1899 року Іван Левицький живе й працює в Тернополі, спочатку, як учень-помічник, а згодом на посаді судового радника.

В 1903-1910 рр. працював вчителем співу й музики в гімназії, керував учнівським струнним ансамблем, диригував Тернопільським “Бояном”. В 1910 р. складає екзамени у Львові на право викладання співу та гри на скрипці у школах і вчительських семінаріях.

У 1913 р. переїжджає до Львова і працює вчителем співу й музики в приватній учительській жіночій семінарії Товариства “Рідна школа” (1913-1914, 1919-1934) та у школах Сестер Василіянок. На ці роки припадають перші відомі композиторські спроби: хори на слова Т. Шевченка, скрипкові твори, зокрема “Елегія” з присвятою матері.

На початку Першої світової війни І. Левицький був мобілізований до австрійської армії, але невдовзі через поранення його звільнили від військової служби. Впродовж 1914-1918 рр. він поглиблював свої теоретичні знання в галузі гармонії та композиції у Відні (у Р. Штера). Також викладав спів та гру на скрипці на курсах для українських емігрантів, писав хорові твори. Після повернення у 1918 р. до Львова викладав в українській державній семінарії, де керував хором, ансамблем скрипалів, брав активну участь в організації та проведенні щорічних Шевченківських концертів. З 1921 р. одночасно працював у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові: вів клас скрипки.

У період 20-30-х рр. ХХ ст. І. Левицький перебував у творчому піднесенні. У ті роки він написав свої найвідоміші скрипкові п’єси (“Вальс”, “Казка”, “Ноктюрн”, українські танки), які згодом неодноразово видавалися у збірниках педагогічної музичної літератури як в оригіналі, так і в перекладах для інших інструментів (віолончелі, альта, баяна).

І. Левицький – автор підручників з теорії музики, історії музики та гармонії, які мали, передусім, просвітницьку мету і були адресовані музикантам-аматорам. Це – “Нарис історії музики”, “Популярна наука гармонії”.

З 1934 р. після закриття української державної семінарії, І. Левицький до виходу на пенсію (1937) викладав музику і співи в польській семінарії. 

Джерела:

1. Левицький Іван
2. Левицький Іван
3. Іван Левицький