Михайло Золло – заслужений артист цирку, веселий клоун-дресирувальник. Маючи в душі божий дар, служив людям словом і ділом. Особливо він любив дітей, і малеча віддячувала артистові тим же, зустрічаючи його вихід радісним сміхом.

Михайло Михайлович Золло народився 27 лютого 1882 року в Пензенській губернії. Саме його прізвище вже було незвичайним. Адже воно справжнє, а не є цирковим псевдонімом, вибраним для пікантності й звучності імені артиста. А народилося прізвище завдяки матері, яка, записуючи сина, випустила одну літеру з прізвища «Золлов». Таким чином маленький Михайлик відразу здобув таємничість і свій власний цікавий шлях. Родина у Золлових була великою, жили бідно, і мати віддала 6-річного хлопчика служити в аптеку. Там Михайлик вперше і випробував себе в дрессурі. Він приручив одного пацюка, даючи йому хліба із рук, а потім і кота. Та цього хлопчикові було замало. Хотілося, щоб тваринки їли одночасно з однієї мисочки. Під час одного такого експерименту увійшов господар, і хлопчик позбувся перспективи зробити аптекарську кар’єру. Маючи нестримний потяг до циркової арени, Михайлик став учнем у цирку Логінова, згодом – у цирку А.Сура. Артист-початківець після тривалих, виснажливих тренувань зробив номер «Людина без кісток». Повертаючи обличчя до спини, юнак згортався подібно до складаного ножика й пролазив крізь крихітний обруч.

М.Золло працював також наїзником, жонглером, згодом почав дресирувати собак, до яких з часом додалися голуби, гуси, кішки, цапи, поросята, морські свинки.  Упродовж 1905–07 років артист виступав як клоун-дресирувальник, використовуючи у своїх номерах сатиричні монологи, епіграми, репризи на політичні теми. М.Золло створив образ доброзичливого товстуна із задертим чубом на лисій голові, червоним носом та широкою беззубою посмішкою. Шумливий, рухливий, він виконував трюки комічної акробатики. У 1918 році поставив сценку з дресированими собаками й свинями «Убивство й поховання Распутіна» –  пантоміму, у якій тварини рухами й звуками передавали зміст того, що відбувалося, а Михайло Михайлович супроводжував дійство комічними коментарями. Дуже відомою була вистава «Звірина залізниця», у якій із декорації вокзалу на арену виїздив потяг, а його пасажири — 200 дресированих тварин — вибігали з валізами й парасольками, свистіли, гуділи, хтось запізнювався і, врешті, сідали у вагони. За цей номер імператор Микола ІІ подарував артисту золотий годинник (сьогодні паротяг зберігається в Музеї історії циркового мистецтва в Києві).

У 1930–х роках зі зрозумілих причин артист відмовився від комічних прийомів і взагалі текстового супроводу й відтоді виступав лише як дресирувальник. 1948 року він переїхав до Києва, де виступав до 1960 року. «Дім дідуся Золло» називали також «Театром звірів». У київському цирку було спеціальне крісло в першому ряду восьмого сектору з написом: «Почесне місце заслуженого артиста Михайла Золло». Під час репетицій він любив тут сидіти й радити молодим дресирувальникам: «Отут треба жорсткіше, за це слід заохотити, а за це — врізати». Михайло Михайлович належав до того покоління артистів цирку, які вміли все — і тримати коня, і сальто стрибати, жонглювати, дресирувати, знали, як облаштувати манеж.

Цікаво, що його дві доньки також стали цирковими артистками. Він їх виносив на манеж у своєму номері ще маленькими в спеціально зроблених в брюках кишенях. Спочатку діставав з кишені собачку, який робив на його долоні стійку, а потім діставав крихітних дівчаток, які показували гімнастичні етюди. Згодом доньки великого артиста стали наїзницями, і афіши 1928 року повідомляли про них: «Єдині в СРСР жінки-наїзниці».

Джерела:

  1. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16928 – Золло Михайло Михайлович
  2. https://www.umoloda.kiev.ua/number/1088/164/38964/ – Пацюк на спині у кота
  3. https://zn.ua/ART/mihail,_syn_mihaila_-_pokrovitel_zverey_i_detey.html – Михайло – захисник звірів та дітей