“Сікстинська Мадонна”

Засновник сучасної німецької літератури Й.Гете  сказав свого часу, що лише самої «Сікстинської Мадонни» вистачило б, аби зробити ім’я Рафаеля Санті безсмертним. «Сікстинська Мадонна» − чи не найвідоміше полотно Рафаеля –  італійського живописця, графіка, скульптора і архітектора епохи Відродження, який прожив коротке, але насичене і плодовите, з огляду на залишену по собі спадщину, життя.

Картина зберігається в Галереї старих майстрів у Дрездені, куди була придбана у 1754 році  Августом ІІІ Фрідріхом з П’яченці за близько 20 000 цехінів (70 кг золота). Величезне за розмірами (256 x 196 см) полотно було створено Рафаелем в 1513 році для вівтаря церкви монастиря Святого Сікста в П’яченці на замовлення папи Юлія IІ. Образ вдало вписався в центральну частину апсиди церкви, де служив своєрідною заміною відсутнього вікна. На картині зображені Мадонна з немовлям в оточенні папи Сікста II (з його «знаменитими» шістьма пальцями на правій руці) та Святої Варвари, мучениці, що жила в 3 столітті і була заточена в позначену за її плечем вежу, а пізніше за її віру обезголовлена. Двоє янголят дивляться знизу вгору на сходження Бога. Рафаель створив неймовірний ефект – він «вписав» глядача в полотно: коли ви стоїте перед картиною, вам здається, що Мадонна спускається до вас з небес і дивиться вам просто в очі, з якого боку ви б не знаходилися. Коли здалеку дивитися на картину – здаватиметься, що на її тлі зображені легкі хмари. Підійшовши ближче, можна помітити, що насправді це -зображення ангелів. Фігури утворюють трикутник. Розкрита в сторони завіса зайвий раз підкреслює геометричну продуманість композиції. В образі Марії гармонійно поєднані захват релігійного тріумфу з такими загальнолюдськими переживаннями, як глибока материнська ніжність і окремі ноти тривоги за долю немовляти.

Історик живопису Вазарі, а за ним і багато інших біографів Рафаеля стверджували, що в рисах Сікстінської Мадонни, як і багатьох інших Мадонн, втілено образ дочки булочника Маргарити Луті, більше відомої як Форнарина. Ким була для Рафаеля Форнарина насправді −  коханою, через яку художник навіть відмовився одружитися з жінкою знатного походження, чи розважливою розпусницею, яка своєю красою надихала митця на величні образи – так і залишиться для нас нерозкритою таємницею. Але образ Форнарини з’являється й на деяких інших полотнах митця: «Дама з вуаллю, або Донна Велата», «Портрет молодої жінки, або Форнарина».

Під час Другої світової війни гітлерівське керівництво заховало картину разом з іншими цінними творами в сховищах. В травні 1945-го року радянські війська знайшли «Мадонну» у штольні неподалік від Дрездена. Після війни картина знаходилася на реставрації в Москві і в 1955 році була повернута разом з іншими картинами у Дрезден.

Дослідники спадщини Рафаеля описують 42 картини, присвячені образу Богоматері (Мадонни).  «Мадонну з немовлям», яка нині зберігається в музеї Рафаеля в італійському місті Урбіно, юний художник написав у віці 15 років. Образ мадонни-матері так рано захопив Рафаеля тому, що він залишився сиротою в 11 років і рано був позбавлений материнської опіки та любові. Туга за матір’ю стала поштовхом до створення безсмертних образів. Ні до, ні після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і при цьому різноманітних картин із зображенням Мадонни з немовлям. Рафаель писав своїх Мадонн для французького короля, для кардиналів Ватикану, для банкірів і меценатів, які вважали за честь мати в своєму зібранні творів мистецтва  Мадонну пензля Рафаеля. Свої назви Мадонни Рафаеля отримували, як правило, за ім’ям перших власників картин, які  «прописалися» в такий спосіб на сторінках історії разом із безсмертними шедеврами великого художника. «Сікстінську Мадонну» у різні часи постійно копіювали. Чи відомо вам, що в Бучацькому костелі Успіння Пресвятої Богородиці (1763) на Тернопільщині, який більше відомий різьбленим вівтарем роботи видатного скульптора Галичини Іоана Георгія Пінзеля та його учнів, у тимпані храму була встановлена копія «Сікстинської Мадонни» Рафаеля Санті?

Джерела:

1. https://jyvopys.com/sikstinska-madonna-rafael-santi/ – Сікстинська мадонна. Рафаель Санті
2. https://www.wikiwand.com/uk/%D0%A1%D1%96%D0%BA%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%B0 – Сікстинська мадонна
3. http://www.citylife.net.ua/index.php/kultura/359-rafael-santi-khudozhnyk-zakokhanyi-u-madonnu/ – Рафаель Санті: художник, закоханий у Мадонну

ІКОНА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Святий Миколай є найбільшим чудотворцем зі всіх святих. Його ікони поміщені майже на кожному іконостасі і вважаються найчисленнішими після ікон Матері Божої. З мощей св. Миколая, при яких діються численні чуда, витікає цілюще миро. З іменем св. Миколая пов’язана давня традиція: дарувати дітям у навечір’я його празника подарунки.

БАТУРИНСЬКИЙ КРУПИЦЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ  МОНАСТИР, С. ВЕРБІВКА, ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Древній Крупицький монастир святителя Миколая, розташований в 120-ти км. від Чернігова, і в 7-ми від містечка Батурина, заснований ще до татаро-монгольської навали явленням у лісі ікони святителя Миколая. Відомо, що на місці явлення ікони була побудована церква на ім’я святителя, почали селитися люди, які бажали жити благочестиво, а потім було засновано монастир.

У XV ст. монастир було перенесено на нове місце, де зараз і знаходиться. Була перенесена туди і ікона святителя Миколая Чудотворця, але вона сама вночі тричі поверталася на попереднє місце монастиря в старовинну дерев’яну церкву, тому образ святителя назавжди залишили в ній. З часом цю церкву стали називати “церква в скиту”. З північно-східного боку скиту знаходився курган, на якому раніше з’являвся образ святителя Миколая. Під час нападу татар на цьому місці переховувались і терпіли голод люди. Їм була послана Небесна допомога – з хмар падали крупи (манна небесна), тому монастир називається Крупицьким.

Чудотворний  образ  Святителя  Миколая, який прославлений багатьма чудовими зціленнями знаходиться в Свято-Преображенській церкві монастиря. На поклоніння до Миколи Чудотворця за допомогою в бідах, напастях і хворобах до монастиря приїздять звідусіль.

СВЯТО-ІЛЛІНСЬКИЙ ХРАМ, М. ЧОРНОБИЛЬ, КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

Чудотворна Ікона Святителя і Чудотворця Миколая  з XVIII століття називається в Чорнобилі “Микола, який зціляє багатьох”. Перші згадки про чудеса зцілення від Святого Образу Св. Миколая в стародавньому Чорнобилі з’являються  задовго до XVIII століття. З покоління в покоління городяни з особливою дбайливістю оберігали і зберігали свою безцінну Святиню. Уже з 1840 року історик Лаврентій Похилевич описує і наводить деякі документальні свідоцтва, зокрема, коли Ікону хотіли перевезти до іншого храму, на річці трапилася буря. У 30-ті роки минулого століття Святиня піддалася знущанню: агресивно налаштовані безбожники, які увірвалися до храму під час Божественної літургії, кинули Образ Святителя на землю і стали рубати сокирою. Незабаром всі вони померли, а на іконі залишилися сліди наруги.

Потім Велика Вітчизняна війна не обійшла стороною Чорнобиль. Храм двічі намагалися підірвати. Чорнобильці лягали на церковну підлогу і просили заступництва у Св. Миколая.

Після катастрофи на ЧАЕС 1986 року та евакуації в покинутому місті Святитель Миколай кілька разів рятує Свято-Іллінський храм від навали мародерів, кожен раз злодії приймали Ікону за живого сторожа і в паніці тікали. Після аварії на ЧАЕС Чорнобилю довелося пережити ще одне випробування: посушливе літо принесло лісові пожежі, радіоактивний фон підвищився в кілька разів. На ліквідацію пожежі було кинуто сотні пожежників, вогонь був такий сильний, що нічого не вдавалося зробити. Тоді віруючі, взявши Чудотворний Образ, хресним ходом обійшли Чорнобиль. Стихія поступово стала вщухати. Чуду, що сталося, було багато свідків.

Коли після 12-річної перерви в Свято-Іллінському храмі відновилися постійні богослужіння, Ікона стала відновлюватися, потемнілі з роками фарби відобразилися новими світлішими тонами. Щоб поклониться і помолиться Чудотворцю Миколаю, звідусіль стали прибувати віруючі. Але приїзд до зони відчуження досі пов’язаний з труднощами і формальностями, властивими особливому режиму даної території. Тому жителі багатьох міст стали просити про можливість перебування Ікони в їхніх містах. Святиня, відвідуючи міста, з такою ж силою, як і багато століть тому, стала допомагати всім, хто просить допомоги і заступництва. Сьогодні налічується кілька десятків засвідчених чудес і зцілень, які відбувалися під час її перебування. На знак подяки за допомогу Ікона нині обвішана дарами від духовенства і мирян. Швидкий помічник Святитель Миколай нині безліччю чудес допомагає всім спраглим, і донині захищає Чорнобильську землю, наближаючи час її зцілення.

Джерела:

1. Крупицький (Батуринський) Миколаївський жіночий монастир
2. Храм на священному місці – Свято-Миколаївський Крупицький жіночий монастир
3. ДО НАШОГО ХРАМУ ПРИБУЛА ЧУДОТВОРНА ІКОНА СВТ. МИКОЛАЯ (ЧОРНОБИЛЬСЬКА)
4. Ікона Святого Миколая Чудотворця
5. До Києва привезли Чудотворну Ікону Святителя і Чудотворця Миколая
6. Чудотворні ікони українських храмів

Михайло Золло

Михайло Золло – заслужений артист цирку, веселий клоун-дресирувальник. Маючи в душі божий дар, служив людям словом і ділом. Особливо він любив дітей, і малеча віддячувала артистові тим же, зустрічаючи його вихід радісним сміхом.

Михайло Михайлович Золло народився 27 лютого 1882 року в Пензенській губернії. Саме його прізвище вже було незвичайним. Адже воно справжнє, а не є цирковим псевдонімом, вибраним для пікантності й звучності імені артиста. А народилося прізвище завдяки матері, яка, записуючи сина, випустила одну літеру з прізвища «Золлов». Таким чином маленький Михайлик відразу здобув таємничість і свій власний цікавий шлях. Родина у Золлових була великою, жили бідно, і мати віддала 6-річного хлопчика служити в аптеку. Там Михайлик вперше і випробував себе в дрессурі. Він приручив одного пацюка, даючи йому хліба із рук, а потім і кота. Та цього хлопчикові було замало. Хотілося, щоб тваринки їли одночасно з однієї мисочки. Під час одного такого експерименту увійшов господар, і хлопчик позбувся перспективи зробити аптекарську кар’єру. Маючи нестримний потяг до циркової арени, Михайлик став учнем у цирку Логінова, згодом – у цирку А.Сура. Артист-початківець після тривалих, виснажливих тренувань зробив номер «Людина без кісток». Повертаючи обличчя до спини, юнак згортався подібно до складаного ножика й пролазив крізь крихітний обруч.

М.Золло працював також наїзником, жонглером, згодом почав дресирувати собак, до яких з часом додалися голуби, гуси, кішки, цапи, поросята, морські свинки.  Упродовж 1905–07 років артист виступав як клоун-дресирувальник, використовуючи у своїх номерах сатиричні монологи, епіграми, репризи на політичні теми. М.Золло створив образ доброзичливого товстуна із задертим чубом на лисій голові, червоним носом та широкою беззубою посмішкою. Шумливий, рухливий, він виконував трюки комічної акробатики. У 1918 році поставив сценку з дресированими собаками й свинями «Убивство й поховання Распутіна» –  пантоміму, у якій тварини рухами й звуками передавали зміст того, що відбувалося, а Михайло Михайлович супроводжував дійство комічними коментарями. Дуже відомою була вистава «Звірина залізниця», у якій із декорації вокзалу на арену виїздив потяг, а його пасажири — 200 дресированих тварин — вибігали з валізами й парасольками, свистіли, гуділи, хтось запізнювався і, врешті, сідали у вагони. За цей номер імператор Микола ІІ подарував артисту золотий годинник (сьогодні паротяг зберігається в Музеї історії циркового мистецтва в Києві).

У 1930–х роках зі зрозумілих причин артист відмовився від комічних прийомів і взагалі текстового супроводу й відтоді виступав лише як дресирувальник. 1948 року він переїхав до Києва, де виступав до 1960 року. «Дім дідуся Золло» називали також «Театром звірів». У київському цирку було спеціальне крісло в першому ряду восьмого сектору з написом: «Почесне місце заслуженого артиста Михайла Золло». Під час репетицій він любив тут сидіти й радити молодим дресирувальникам: «Отут треба жорсткіше, за це слід заохотити, а за це — врізати». Михайло Михайлович належав до того покоління артистів цирку, які вміли все — і тримати коня, і сальто стрибати, жонглювати, дресирувати, знали, як облаштувати манеж.

Цікаво, що його дві доньки також стали цирковими артистками. Він їх виносив на манеж у своєму номері ще маленькими в спеціально зроблених в брюках кишенях. Спочатку діставав з кишені собачку, який робив на його долоні стійку, а потім діставав крихітних дівчаток, які показували гімнастичні етюди. Згодом доньки великого артиста стали наїзницями, і афіши 1928 року повідомляли про них: «Єдині в СРСР жінки-наїзниці».

Джерела:

1. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16928 – Золло Михайло Михайлович
2. https://www.umoloda.kiev.ua/number/1088/164/38964/ – Пацюк на спині у кота
3. https://zn.ua/ART/mihail,_syn_mihaila_-_pokrovitel_zverey_i_detey.html – Михайло – захисник звірів та дітей