Американський «Цирк братів Рінглінг»

Історія «найбільшого цирку всіх часів» почалася в далекому 1841 році, коли американський підприємець Фінеас Барнум вирішив заснувати «Американський музей». Незвичайність цього дивовижного закладу полягала в тому, що замість заспиртованих експонатів там демонструвалися живі люди з різними фізичними аномаліями. Барнум зробив з тривіального музею справжній театр, який пізніше отримав назву «Шоу потвор». Тут виступали ліліпути і люди величезного зросту, сіамські близнюки і триногі танцюристи. Кожен артист мав свою програму виступів, а завзятий власник музею придумував різні способи залучення нових відвідувачів.

Як такий цирк з’явився тільки в 1888-му році, коли «Шоу потвор» злилося з виступами дресированих звірів англійця Джеймса Бейлі. Так народився «Цирк Барнума і Бейлі», який називали «найкращим шоу на Землі».

Американських глядачів у всі часи незмінно відрізняла велика любов до слонів. Заатлантичні цирки трималися на цих товстошкірих. Про значущість цирку судили за кількістю слонів у його звіринці. У «Цирку Барнума і Бейлі» було близько 50-и цих тварин. Особливо привертав увагу глядачів унікальний номер зі слоном Джамбо. Він був суперзіркою цирку, і афіші кричали про «справжнього доісторичного мамонта – могутнього царя звірів».  Джамбо виступав поруч зі слоненям на прізвисько Хлопчик-мізинчик, і це ще більше підкреслювало його неймовірну величину.

«Цирк Барнума і Бейлі» досяг вражаючих успіхів – найкращі артисти Європи перетинали Атлантику, щоб вийти на манеж найбільшого у світі шапіто. На великому іподромі влаштовувалися змагання колісниць і перегони, а іноді розігрувалися грандіозні пантоміми. Цей цирк відрізнявся від інших тим, що тут використовувалися відразу кілька манежів – і глядачі могли переходити від одного до іншого і дивитися різні виступи. У 1907 році після смерті Барнума цирк був проданий братам Рінглінг і отримав назву «Цирк братів Рінглінг, Барнума і Бейлі». Шапіто працювало за принципами мандрівного цирку. Протягом двох років дві трупи, «Синя» і «Червона», знаходилися на гастролях, ніде не перетинаючись. Потім вони поверталися до штаб-квартири цирку в Нью-Йорку і готували нове шоу. Прийшовши на виставу за годину до початку, глядачі могли зазирнути за лаштунки, отримати автографи артистів, перевірити свої здібності до жонглювання й акробатики. Поки дітей розважали клоуни, дорослі розглядали картини, написані слонами.

В останні роки роботи цирку на компанію подавалися численні позови за жорстоке ставлення до тварин, і  після довгої судової тяганини цирк закрив своє шоу з участю слонів і відіслав велетнів до заповіднику в штаті Флорида. А в 2017 році цирк повністю закрився, припинивши свою 146-річну діяльність.

Джерела:

1. http://www.ruscircus.ru/circususa367 – Американський цирк Барнума та братів Рінглінг
2. https://www.vipgeo.ru/iwishtogoto/children/tsirki/tsirk_bratev_ringling_i_barnuma_i_beyli.html – Цирк братів Рінглінг та Барнума і Бейлі
3. https://ru.qaz.wiki/wiki/Ringling_Brothers_Circus – Цирк братів Рінглінг
4. https://travel.rambler.ru/guide/79244-Tsirk-bratev-Ringling-Barnuma-i-Beyli/#1 – Цирк братів Рінглінг, Барнума і Бейлі

Іван Руткович

Іван Руткович  — український галицький іконописець кінця XVII — початку XVIII століття доби бароко, який працював переважно у Жовкві.

З прізвищем Івана Рутковича (підписувався деколи Руткевич) пов’яза­на одна з кращих сторінок західноукраїнського малярства на зламі XVII—XVIII ст. 

Засвідчена авторськими підписами професійна діяльність Рутковича простежується від створених 1680 р. намісних ікон Спаса та Богородиці для монастирської Вознесенської церкви у Волиці-Деревлянській (нині село Буського р-ну Львів. обл.). Тим же роком датоване “Моління” в церкві Собору архангела Михаїла у Волі-Висоцькій (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.).

У січні 1682 р. намальоване “Моління” (в церкві Святої Трійці у Потеличі; нині село Жовківського р-ну Львів. обл.), й того ж року — “Моління” з “Тайною вечерею” і “Нерукотворним образом” Вознесенської церкви у Волиці-Деревлянській, 1683 р. — “Моління” з церкви Зішестя Святого Духа в Потеличі (Національний музей у Львові ім. [митрополита] Андрея Шептицького) та втрачене храмове “Різдво Богородиці зі сценами історії Марії” з церкви у Вижлові біля Сокаля. Обидва потелицьких “Моління” як унікальний приклад в укр. мист-ві мають портрети подружніх пар замовників.

Наступна група робіт майстра належить до кінця 1680-х рр. і збереглася у церкві Собору архангела Михаїла у Волі-Висоцькій — апостольський ряд із датою 15 жовтня 1688 р. на іконі апостолів Симона та Пилипа. 20 червня 1689 р. датовані дияконські двері з архангелом Михаїлом та “Воплочення” посеред пророчого ряду. Очевидно, тоді ж виконана група Розп’яття із пристоячими в завершенні.

У липні 1689 р. закінчено крила вівтаря з Іоанном Предтечею та пророком Іллею з Троїцької церкви в Білому Камені (нині село Золочівського р-ну Львів. обл.; Львівська галерея мистецтв). 1693 р. намальований, імовірно, храмовий “Святий Дмитрій” (Львів, церква Святого Дмитрія).

Наприкінці життя Руткович із помічниками створив ансамбль ікон для жовківської міської церкви Різдва Христового. Найпізнішою віднайденою роботою майстра є знищена “Богородиця” 1700 із церкви Покрову Богородиці в Митулині (зберігається у приватній збірці).

Окрім того, на підставі почерку йому можуть бути приписані царські врата, дияконські двері з архангелом Михаїлом та ікони апостолів Матвія, Андрія і Марка з околиць Жовкви з давньої збірки місць василіанського монастиря (Червоноградський музей історії релігії).

Джерела:

1. Іван Руткович – видатний майстер малярства епохи Українського бароко
2. РУТКОВИЧ ІВАН
3. ІВАН РУТКОВИЧ

Африканський цирк

Африканський цирк «Мама-Африка» ( Mama Africa ) – один із найпопулярніших і найлегендарніших цирків світу. Це нова і динамічна вистава, яка демонструє найкращі таланти з африканського континенту. Колектив із 40 акробатів, повітряних гімнастів, жонглерів, ходулістів, клоунів, музикантів представляє вражаючі номери – справжній тріумф енергії, сили, спритності й гнучкості, що захоплюють і підкорюють серця глядачів.

Першу виставу «Мама-Африка» континент побачив у 2008 році. А через рік, у Танзанії, стартував перший світовий тур трупи. Засновником цирку став колишній акробат, нині продюсер трупи Уінстон Раддл, який хотів зруйнувати популярний африканський міф, що артист не зможе прогодуватися одним лише своїм мистецтвом.  Узимку, ближче до Різдва, безрозсудні африканці їдуть з гастролями на захід. Тут на них чекають змерзлі європейці, що скучили за літньою екзотикою. Трупі навіть вигадали нову назву – «цирк почуттів». Реклама цирку Mama Africa строката, як костюми танцівниць: «Заходьте в шапіто – і ми вразимо вас. Ми здивуємо вас. Ви будете соватися на кріслах і хапатися за серце. Ми змусимо вас сміятися. На вас чекають гострі відчуття, дивовижні костюми, музиканти й барабанщики!»

Незвичайна африканська трупа відрізняється від європейських цирків як ананас – від брюссельської капусти. Тут можна побачити традиційні африканські танці й національну хореографію, а глядачів витягують на сцену і змушують крутити стегнами і грати на барабанах. Тут вирують нестримна енергія і радість життя, незрозумілі європейцям. Кожен із артистів родом зі Східної Африки: Кенії, Сомалі, Ефіопії, Мадагаскара та інших країн, що пахнуть какао. Усе починається, коли в шапіто гасне світло. П’янкі звуки оркестру. Музиканти в строкатих пов’язках. Ноги танцюристів в шаленому, гіпнотичному ритмі. Танцівниця обертає ногами розмальований широкий стіл, за нею виносяться еквілібристи й жонглери. Ось гнучкий гімнаст палить цигарку, утримуючи її в пальцях ніг і при цьому стоячи на руках. Ось тонкий, майже прозорий хлопчик-змія згортається в котушку і забирається в скляний куб, куди, здається, не просунеш і голову.

«Мама Африка» не використовує у своїх шоу-програмах тварин.

Глядачів притягує Африка – не виснажена й голодна, а яскрава, здорова й квітуча. Африка, яка дарує радість життя і незабутній світ відчуттів.

Джерела:

1. http://www.circuses.su/cirki/mama_africa/ – Mama Afrika, Східна Африка
2. https://www.piletilevi.ee/rus/news/news/unikalnoe-cirkovoe-shou–mama-afrika/ – Унікальне циркове шоу «МаМа-Африка»
3. https://lifestyle.segodnya.ua/ua/lifestyle/top-5-cirkov-bez-zhivotnyh-akrobaty-razlivayut-chay-nogami-i-tancuyut-rok-n-roll-725647.html – Топ-5 цирків без тварин

Музей Волинської ікони

Музей волинської ікони в Луцьку, відділ Волинського краєзнавчого музею, відкритий у серпні 1993 року. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу волинського іконопису. Збірка музею нараховує більше 1,5 тис. пам’яток сакрального мистецтва, а саме понад 600 ікон XVI-XIX ст., предмети металопластики (шати ікон, церковне начиння, іконки), декоративну різьбу (царські врата, кіоти ікон) та скульптуру.

Створення колекції пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), який очолював наукові експедиції Волинського краєзнавчого музею 1980-х років з вивчення та збору історичних і культурних пам’яток у храмах Волині.

Безцінною перлиною збірки є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшанованіших християнських святинь.

У залах музею експонується біля 100 творів іконопису XVI – XVIII ст., які характеризують розвиток волинського малярства в цілому, його напрямків і течій, дозволяють простежити основні етапи становлення волинської малярської школи.

XVI століття представлене іконами “Спас у славі”, “Розп’яття”, “Юрій Змієборець”. Про майстерність волинських іконописців XVII ст., різноманітність стилів, творчої манеи, малярських осередків свідчать ікони “Зішестя Святого Духа на апостолів”, “Різдво Богородиці” та “Вознесення пророка Іллі”, “Зішестя до пекла”, “Св.Варвара з житієм”.

Діяльність монастирських іконописних осередків на Волині у XVII – поч.XVIII ст. представлена творчістю Волинського іконописця 1630 р. (ікони “Юрій Змієборець”, “Покрова Богородиці”, “Богородиця Одигітрія”); Майстра ікон з Михнівки (ікони “Різдво Богородиці”, “Причащання Святого Онуфрія”). 

Вершиною професійного малярства Волині є твори видатного українського живописця Йова Кондзелевича, в яких органічно поєднані східна та західноєвропейська іконописні традиції. В експозиції можна побачити роботи Йова Кондзелевича – одвірки дияконських та царських врат 1696 р., ікони “Спас Вседержитель” та “Святий Георгій”, фрагменти пророчого ряду іконостасу.

Підписний апостольський ряд 1750 р. відкриває імена обдарованого народного маляра Слави Михальського та його сина Томаша. їх творам та іконам “Свята Катерина”, “Коронування Богородиці”, “Святий Миколай” притаманні яскрава декоративність, елементи світськості, портретність ликів окремих персонажів.

У музеї щороку влаштовуються виставки з музейних фондів та приватних колекцій. Музей волинської ікони відомий в Україні і за її межами.

Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони

Перейти до віртуальної екскурсії

Джерела:

1. Музей волинської ікони [Текст] : Книга-альбом / Авт.-упоряд. В.С.Александрович, С.І.Василевська, А.П.Вигодник та ін. – К. : АДЕФ-Україна, 2012. – 400 с.
2. Музей волинської ікони 
3. Музей волинської ікони в Луцьку

Китайський цирк «Золотий лев»

Китайський цирк дуже незвичайний. Його не можна порівняти з європейським. Він зберіг самобутність і традиції китайського народу. Тут немає номерів із клоунами та тваринами. Основою програм є різні акробатичні трюки. Для артистів не важливий зовнішній антураж: гра світла, особливі костюми. Усе може бути просто, ось тільки номери робляться так, що ніхто повторити їх не може, настільки вони складні за виконанням.

Китайський Цирк «Золотий лев» називають найкращим акробатичним цирком у світі. Тут немає дорослих артистів, на арені виступають підлітки і молоді люди від 12-ти до 23-ьох років, які є справжніми професіоналами.  Вони стоять на головах, жуючи локшину. Хтось піднімається сходами на руках і читає журнал. Дівчатка можуть заснути, лежачи в шпагаті. Діти, схожі на гумових чоловічків, прогинаються назад і кусають себе за п’яти. Стоять на руках, а ногами розливають чай. Клоунада здається жорстокою: п’ятнадцятирічний лупить десятирічного по голові дерев’яною палицею. Від удару дубина розколюється, а голова залишається цілою. Дивно, але навіть у цьому номері немає ніякого ризику. «Жорстокі» китайські цирки на відміну від західних ніколи не піддають артистів небезпеці. Артисти виступають без страховки, але нещасних випадків у «Золотому леві» не було. Уся справа – у відточеній роками техніці.

Емблема китайського цирку – лев, тому і в головному номері циркачі ніби перевтілюються в левів на сцені. Пробитися в циркачі складно. Китайці люблять цирк, обожнюють артистів, а тому в циркових школах – неймовірні конкурси. Дітей тягають на відбори з двох-трьох років. До чотирьох років навіть неталановиті можуть виконати повноцінний цирковий номер. Щасливчики, яких відібрала комісія, потрапляють у навчальні інтернати. Тут вони тренуються 5 днів на тиждень з 6-ї години ранку до 10-ї вечора, а по суботах і неділях навчаються читанню та письму. Навіть не зовсім зрозуміло, кого саме з них готують – циркачів або літаючих ченців Шаолінь. Утім одне з іншим у Китаї нерозривно пов’язано.

Артисти цирку «Золотий лев» вдаються до  циркової містики: перед кожною виставою особливі службовці проводять обряд очищення арени, а декорації розставляються за законами фен-шуй. Вразливим європейцям обіцяють: якщо ви додивитеся програму до кінця, сили неодмінно відновляться, а життя – оновиться. Правда це чи ні, але квитки на «Золотий лев» розкуповуються на місяці вперед.

Джерела:

1. https://sites.google.com/site/ekskursiase/samye-izvestnye-cirki-v-mire/kitaj-zolotoj-lev – Китай. «Золотий лев»
2. http://www.circuses.su/cirki/zolotoy-lev/ – Золотий лев. Китай
3. https://www.trend.az/life/culture/1050727.html – Про «Легенду золотого лева»

Йов Кондзелевич

Йов Кондзелевич  — український іконописець, православний ієромонах.

Богородчанський іконостас – одна з найвидатніших пам’яток українського сакрального мистецтва – був створений у 1698–1705 роках. Його автор – мистець Йов Кондзелевич, творчість якого припадає на кінець XVII століття і завершується у XVIII столітті, є одним із найяскравіших постатей в історії українського малярства.

Кондзелевич народився в м. Жовква, що на Львівщині 1667 p., у дев’ятнадцять років постригся в ченці. З 1686 р. він перебував у Білостоцькому монастирі поблизу Луцька, а через рік у написі на «Ірмологіоні», закупленому в Турійську, засвідчив про себе, що він ієромонах. Очевидно, основним заняттям його було малярство, проте не єдиним. Акти градської книги м. Луцьк від 16 червня 1710 р. та 13 вересня 1713 р. згадують про нього як ігумена Луцького братського монастиря.

З Жовквою Кондзелевича єднало не лише місце народження, а й прилучення до малярства, що стало важливою метою його життя. Тут він здобув досить широку виучку, в яку входило іконописне ремесло та ознайомлення з європейським мистецтвом. Ранні твори художника, насамперед престол (кіот) для Загоровського монастиря із зображеннями Іоакима та Анни, а також «Успіння» (1696) апостольський чин, «Богородиця-Елеуса» і «Зішесття Святого Духа» з церкви Св. Михаїла в Білостоку (90-і роки XVIІ ст.) розкривають жовківське художнє середовище, як джерело і витоки його творчості.

Всі попередні роки творчості підготували Йова Кондзелевича до створення найвизначнішого твору його життя – Богородчанського Іконостасу.

В 1698–1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скиту Манявського (зберігається з 1924 р. в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького).

Іконостас був наслідком колективної праці, проте Кондзелевичу належить все найцінніше в ньому: дві великі композиції «Успіння» і «Вознесіння», що розміщувалися обабіч іконостаса в північному і південному раменах, дияконські врата з зображенням архангелів Михаїла та Гавриїла, «Тайна вечеря», «Деісус», «Розп’яття» з пристоячими, намісні ікон «Спас» і «Богородиця», «Святі Антоній і Феодосій Печерські» та «Воздвиження Чесного Хреста», а також голови апостолів і деякі сцени неділь-п’ятидесятниць.

Після закінчення живописних робіт у Скиті Манявському Кондзелевич повернувся до Білостоцького монастиря. Можливо, він ще працював у селі Свистільники на Рогатинщині в 1704 р. або виконував замовлення інших сіл Прикарпатського краю, про що свідчить намісна Ікона «Спас» з церкви в с. Вільшаниця, яка підписана і датована: «Іовь во скить РБ (1705)».

Подальша творча спадщина, виявлена в околицях Луцька, свідчить про те, що художник не покидав Волині. Творчий шлях Кондзелевича був складним, а подекуди і надто тернистим. Тим вдячніше сприймається збережена ним величаво-епічна і поетично-одухотворена сутність традицій, бо його мистецтво стало їх важливою ланкою, такою ж благородно-величавою І духовно близькою високим потребам свого часу.

Джерела:

1. КОНДЗЕЛЕВИЧ ЙОВ
2. Йов Кондзелевич
3. «УКРАЇНСЬКИЙ РАФАЕЛЬ» І ЙОГО БОГОРОДЧАНСЬКИЙ ІКОНОСТАС
4. Йов Кондзелевич – український Рафаель у рясі єромонаха

Охапкін Олександр

Олександр Ігорович Охапкін — сучасний український живописець, що працює переважно в галузі іконопису, чи, більш точно, «хатньої ікони», заслужений художник України.

“Віра у Бога – це сокровенна частина людського життя і кожен, звертаючись до Нього, також поступово сходить від зневіри до повного злиття і розчинення в Вірі. Мій шлях, мабуть, полягає в сприйнятті «розчинення» у Вірі через призму національного, українського, що йде з минувшини дідів-прадідів, які, я твердо впевнений, не могли відділити Бога від своєї землі, від Неньки – України.” 

(Олександр Охапкін)

Олександр Охапкін народився 28 січня 1962 року в Житомирі. Середню художню освіту отримав у Дніпропетровському художньому училищі, де навчався у 1978—1982 рр. Після закінчення училища викладав в дитячій художній школі міста Олександрії. У 1984 році вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (зараз Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчання в художньому інституті закінчив у серпні 1990 року, після чого повернувся до Олександрії, де продовжив викладання. Нині працює викладачем в Олександрійській дитячій художній школі.

Олександр Охапкін працює у галузі станкового малярства. В його творах талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису і сучасного виконання, такий стиль називають творчою іконою поставлену на національну основу.

Картини художника виставлялись на багатьох виставках в Україні і за кордоном. Вони зберігаються у фондах Спілки художників України, приватних збірках Німеччини, Франції, США, Канади, Польщі, Італії та інших країн. Його ікони також прикрашають різні українські церкви, зокрема, Церкву святого Володимира в Парижі та Собор святого Юра у Львові, київську церкву Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церкви Олександрії та Кропивницького. Ним виконано ікони для іконостасу церкви з с. Конори у Національному музеї народної архітектури та побуту України, Пирогів (Київ).

Спільно з Степаном Ніколенком він виконав живописні панно, дерев’яні та металопластикові композиції для приміщення Олександрійської центральної міської бібліотеки для дітей ім.Ю.Гагаріна, написав ікони та сюжетні композиції для Свято-Покровського кафедрального собору та церкви Святих Анастасії і Федора в Олександрії, ікони та сюжетні композиції для церкви Петра і Павла в Кропивницькому. Також О. І. Охапкін займається ілюстраторською роботою, співпрацюючи з видавництвом імені Олени Теліги.

Творіння митця насичені теплими кольорами, в них дотримано всіх правил іконописної колористики (в кутках ікон натрапляєш на оберемки квітів, маленькі суцвіття чи квітки-німби). Ікони Олександра Охапкіна випромінюють таке тепле світло, яке зачаровує людину життєдайністю і змушує наші очі так само випромінювати світло.

За значний особистий внесок у культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм, з нагоди Дня Конституції України – Охапкіну Олександру Ігоровичу присвоєно звання «Заслужений художник України» (2016 рік).

Джерела:

1. Охапкін Олександр Ігорович
2. Олександр Охапкін: «Образи української душі»
3. Олександр Охапкін: «Малюючи картину, сподіваюся, що вона стане іконою»
4. Iконосвіт Олександра Охапкіна

Австралійський Цирк Оз

Австралійський Цирк Оз відомий у всьому світі. Ось уже 40 років він дарує глядачам різних країн приголомшливі і дивовижні шоу-програми, які мають свій власний австралійський стиль. Цирк Оз неможливо сплутати з жодним іншим цирком світу, він унікальний.

А все почалося в 1977-му році. Кілька австралійських циркових труп були на межі збанкрутіння, і, щоб хоч якось утриматися на плаву і зберегти склад, вони змушені були об’єднатися.

Концепція шоу сформувалася після того, як у 1979 році трупа пройшла навчання в китайських колег. Засновники цирку хотіли створити щось нове, дивовижне, зухвале і сучасне, показати цирк в іншому світлі, додати до нього сатири і драматизму, музики і динаміки – і їм це вдалося. Яскраві шоу включають у себе театр, сатиру, рок-н-рол і унікальний австралійський гумор. Спочатку циркова вистава мала стати свого роду метафорою Австралії: тут у доброзичливій формі висміювалися звички місцевих жителів, їхній спосіб життя, традиції. Обов’язково кілька артистів виконують ролі кенгуру. Самостійно виготовивши цирк-шапіто з різних матеріалів і залізних елементів, а також підготувавши кілька стареньких вантажівок, артисти вирушили на гастролі по Австралії. Трупа швидко завоювала популярність місцевих жителів і вже через кілька років вирушила на гастролі до Європи та Нової Гвінеї. Цирк Оз – один із перших цирків, що відмовився від номерів з тваринами. Оз побудований за принципом універсальності артистів. Як правило, у виставі беруть участь 12 артистів, кожен з яких є і жонглером, і акробатом, і повітряним гімнастом, і клоуном. Троє осіб обов’язково повинні володіти грою на кількох музичних інструментах – цирк принципово відмовляється від найму професійних музикантів.

Двогодинний виступ проходить під живу музику. Цирк базується в Мельбурні, та за роки своєї діяльності встиг виступити в більше ніж 20-ти країнах, розташованих на всіх 5-ти континентах Землі. Австралійські циркові артисти підкорювали і публіку Бразилії, і аборигенів Австралії, і американців на Бродвеї, японців та багатьох інших. Для того, щоб бути ближчими до глядача, артисти Оз намагаються свої виступи проводити мовою, якою розмовляють присутні люди.

Джерела:

1. https://www.vipgeo.ru/iwishtogoto/children/tsirki/tsirk_oz.html – Цирк Оз
2. http://www.circusinfo.ru/circuses_russia/circus56/ – Австралійський цирк «Оз»
3. http://vseon.com/analitika/sovremennaya-strojka/cirki-mira  – Цирки світу

Цирк дю Солей

Феєричний шоу-проєкт Цирк дю Солей здійснив переворот у цирковому мистецтві, нагадавши, що цирк може не тільки розважати, але й творити нову реальність. Сьогодні Цирк дю Солей – найвідоміший та найбільший цирк у світі. 

Славетний Cirque du Soleil (у перекладі «Цирк Сонця») з’явився завдяки мрії канадця Гі Лаліберте. Ще в дитинстві хлопчик, закоханий у цирк, влаштовував вистави для родичів та друзів, граючи на акордеоні та губній гармошці. Через роки вже працював у різних напрямках: виступав на ходулях, жонглював, грав на музичних інструментах. У 1983 році на честь 450-річчя від дня відкриття Канади Жаном Картьє канадський уряд виділив на святкування цієї події грант в $ 1,5 млн. Лаліберте зрозумів, що це його шанс заявити про себе. Щоб справити враження на уряд, він прокрокував на ходулях 56 миль до Квебека. Трюк спрацював, на нього звернули увагу і дали можливість створити кочовий цирк, що було його величезною мрією. Тоді Гі було всього 24 роки. Головним принципом цирку Лаліберте з самого початку стала повна відмова від участі тварин у шоу. На його думку, слон або тигр не повинні проводити своє життя в клітках і на гастролях, розважаючи публіку. Щоб виділитися і запам’ятатися глядачам, режисер вирішив використовувати екстравагантні костюми, незвичайне освітлення й оригінальну музику. Завдяки цьому жанр дю Солей характеризують як щось середнє між цирком і театром.

Кожне шоу складалося з виступів, у яких брали участь артисти на ходулях, трапеції, клоуни та багато інших. Сам Лаліберте показував номер, де дихав вогнем. Поступово цирк став брати участь у різних фестивалях і конкурсах, звідки регулярно привозив призові місця. Наступним кроком стало запрошення на Фестиваль мистецтв у Лос-Анджелесі.  Дю Солей чекав грандіозний успіх, і в 1987 році цирк нарешті почав приносити прибуток. Згодом були тури по Європі й Азії.  У 2004 році цирк встановив перший світовий рекорд Гіннеса за найбільшу кількість артистів на ходулях (544), що знаходяться в один час в одному місці. Гі Лаліберте отримав зірку на алеї слави в Голлівуді, а в 2009 році став першим канадським космічним туристом. Зараз у трупах цирку працює близько 5 тис. осіб майже з 60 країн світу, що виступають у різних трупах. Це дозволяє компанії давати вистави в декількох точках світу одночасно.

На сцені Цирку дю Солей працювали і виступають нині талановиті українські артисти: чемпіонка світу зі спортивної акробатики Вікторія Жердєва, гімнастки – сестри Таїсія та Руслана Базалій, гімнаст Олексій Кононов та інші. Цікаво, що щоб перевезти шоу, цирку потрібно від 50 до 75 вантажівок, а на установку всього обладнання для деяких вистав іде більше тижня. Близько 300 дизайнерів і майстрів з пошиття одягу працюють над створенням костюмів у штаб-квартирі дю Солей в Монреалі. На майданчику завжди присутні фізіотерапевти, масажисти і вчителі з пілатесу. Номери виконуються без страховки. Про Цирк Сонця кажуть, що він вдихнув нове життя в циркове мистецтво. Поряд із суперзірками популярної музики він розважав публіку під час 74-ої церемонії вручення премії «Оскар», на 50-й ювілейній церемонії «Греммі». У 2009 році в Москві цей цирк відкривав фінал музичного конкурсу «Євробачення». У 2011 році цирк виступав у Києві з шоу Saltimbanco.

Джерела:

1. https://vc.ru/story/38749-mechty-i-ambicii-brodyachego-artista-istoriya-cirka-dyu-soley – Мрії і амбіції мандрівного артиста: історія Цирку дю Солей
2. https://realnoevremya.ru/articles/135414-istoriya-cirque-du-soleil – Історія Цирку дю Солей
3. https://theoutlook.com.ua/article/7004/%D0%86storiya-brendu-cirque-du-soleil.html – Історія бренду: Cirque du Soleil

Долинський Лука

Лука Долинський – український живописець, портретист, іконописець та монументаліст, представник пізнього українського бароко, рококо та класицизму.

Видатний іконописець та портретист Лука Долинський народився близько 1745 року в Білій Церкві. Навчався в Київській духовній академії, де талант молодого художника привернув увагу київського греко-католицького митрополита Пилипа Володковича. Саме з ним молодий Лука у 1770 році прибув до Львова, де протягом кількох років працював писарем Собору святого Юра. Проте талант Долинського потребував розвитку. Львівський єпископ Лев Шептицький призначив йому стипендію на навчання у Віденській Академії мистецтв, де Лука протягом 1775-1777 років вивчав монументальне і станкове мистецтво.

Після повернення до Львова йому було доручено оздоблення собору святого Юра, яке він завершив приблизно 1785 року. Через 2 роки виконане особисто оцінив імператор Йосиф ІІ, і подарував маляру перстень з власної руки.

Загалом Долинський створив сотні робіт, багато з яких до нас не дійшли. Працював переважно у Львові, однак брав участь і в оздобленні храмів у Вороблевичах (Дрогобицький район), Мшані (Городоцький район), Підкамені та Жовкві.

Серед найвідоміших робіт майстра портрети владики і свого покровителя Пилипа Володковича та князя Лева Даниловича, ансамбль ікон собору Святого Юра: іконостас (ікони «Христос», «Богородиця», «Святий Юрій», «Покрова Богородиці», 16 празникових образів, овальні ікони пророків для собору Святого Юра), картини у пресвітерії, «Христос проганяє купців з храму», частково збережений нині іконостас семінарської Зішестя Святого Духа, частково збережені бічні вівтарі церкви Петра і Павла на Личакові, стації Бернардинського монастиря, з яких сьогодні збережено шість, і розписи у церкві святої Параскеви П’ятниці. Ці роботи назавжди ствердили Луку Долинського як одного з найвидатніших іконописців Львова.

Крім того, у 1807-1810 роках Долинський створив цикл робіт для Успенської церкви Почаївської лаври: іконостас (замінений за вказівкою царя Алєксандра ІІ 1861 року), головний і бічні вівтарі, численні композиції на тему «Чудес Христа» на пілястрах, настінний живопис, пов’язаний з історією монастиря,монастирських легенд, портрет архимандрита Левинського.

Лука Долинський є автором десятків ікон, перед якими за останні 200 років молилися до Бога напевно сотні тисяч, якщо не більше, людей. Він малював і портрети. У його творах увійшов до вічності цілий період мистецтва України: перехід від народної школи іконописання до академічного малярства. Його можна назвати людиною-епохою з суперечностями, втратами, здобутками.

Окрім монументальних полотен і настінних розписів в храмах, створив галерею церковних ієрархів. Частина творів сьогодні зберігається в Львівському Національному музеї.

Джерела:

1. ДОЛИНСЬКИЙ Лука. Образи Божі та людські
2. Лука Долинський і мистецька спадщина українського портретного малярства
3. Лука Долинський: начерки до портрету