Дмитро Омелянович Мілютенко — український радянський драматичний актор театру і кіно, педагог. Народний артист Узбекистану (з 1945 року), народний артист УРСР (з 1946 року), народний артист СРСР (з 1960 року).

Народився 9 (21 лютого) 1899 року у місті Слов’янську Ізюмського повіту Харківської губернії (нині Донецької області) в багатодітній родині слюсаря. В 1916 році закінчив Слов’янську чоловічу гімназію.

На сцені — з 1919 року: перша роль була зіграна ним в документальній драмі О. Суходольського «Хмара» (Андрій). У 1920–1923  роках — актор Першої Української театральної трупи при Слов’янській Наросвіті та художній керівник драматичної студії при Содовому заводі. З 1923 року актор Драматичного театру імені І. Франка (Юзівка, Харків), в 1927–1936 роках — Харківського українського театру імені Т. Г. Шевченка (до 1934 року називався «Березіль»), в 1936–1966 роках — Українського театру імені І. Франка.

Зіграв понад 200 ролей, багато з них відзначені преміями, театральними нагородами. У 1943–1945 роках — художній керівник фронтової театральної бригади, яка обслуговувала Третій Український фронт. Театральна фронтова бригада, очолювана Дмитром Мілютенком, разом з військовими підрозділами побувала в Болгарії, Румунії, Угорщині, Німеччині, показуючи солдатам і офіцерам виставу «Наталка Полтавка» за п’єсою І. Котляревського, «Бувальщина» за одноактівкою А. Велисовського. Кошти були передані у фонд оборони, а Мілютенко удостоєний високої військової нагороди.

У 1946–1966 роках викладав у Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого. Нагороджений орденом Леніна. Ролі: Селянин-палій, Гайдамака, Селянин на вечорницях («Гайдамаки», «Назар Стодоля» за Т. Шевченком), Пузир, Калитка («Хазяїн», «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого), Хома, Харлампій («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилося» М. Старицького), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка), Пантелеймон Куліш («Поетова доля» С. Голованівського), Поміщик («Марина» М. Зарудного), Тарас Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка, «Пророк» І. Кочерги), Півень («Диктатура» І. Микитенка), Шмага («Без вини вин­ні» О. Островського); у кіно – гетьман Потоцький («Богдан Хмельницький», 1941), Усков («Тарас Шевченко», 1951, обидва – реж. І. Савченко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Старий («Іванове дитинство», 1962, реж. І. Тарковський, «Мосфільм»), дядько Іван («Сон», 1964, реж. В. Денисенко, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).

Джерела:

  1. Дмитро Мілютенко / Андріанова-Гордієнко, Надія Миколаївна ; Художник Н.Ю. Слєпцова. – К. : Мистецтво, 1990. – 181 с.
  2. Мілютенко Дмитро Омелянович
  3. МІЛЮТЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЯНОВИЧ
  4. Мілютенко Дмитро