Василь Степанович Василько (справжнє прізвище — Міляєв)— український режисер, актор і педагог, народний артист СРСР (з 1944). Засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві (1924).

Василь Степанович Василько (справжнє прізвище Міляєв) народився 7 квітня (26 березня за старим стилем) 1893 року в селі Бурти нинішнього Шполянського району Черкаської області в сім’ї Степана Платоновича Міляєва, в ту пору головного бухгалтера в маєтку поміщика Ханенків (Василь був другою дитиною, а усього в родині Міляєва було п’ятеро дітей).

Театр увійшов у життя Василька рано і назавжди, тісно пов’язавши його долю з історією національної театральної культури. Ще будучи гімназистом у Києві Василь Миляєв брав найактивнішу участь у аматорських виставах. В той самий період він пробує себе і на професійній сцені: виконує у театрі Бергоньє роль одного з вартових у виставі “Гамлет”, що було для нього вершиною щастя. Восени 1911 року Миляєв потрапив за лаштунки театру М.Садовського, у якому й почалася його професійна театральна діяльність. Зарахований спочатку на посаду помічника контролера на балконі, він був весь час у театрі, де міг спостерігати таких видатних акторів, як Л.Ліницька, Ф.Левицький, М.Садовський, І.Мар’яненко, Г.Борисоглібська та інших. Іноді він виступав статистом у масовках, а згодом в епізодичних ролях; був помічений і одержав похвалу від самого М.Садовського.

З 1917 року його життя пов’язане з ім’ям Леся Курбаса, який створив якраз в цей час «Молодий театр». Робота в «Молодому театрі», далі в Кийдрамте, потім у «Березолі» сприяла духовному зростанню творчої особистості, осягнення світу театру. Коли керівництво Одеської української Держдрами, тоді вже Театру імені Жовтневої революції, готуючись відзначити 125-ту річницю з дня народження Тараса Шевченка, запросило Василя Степановича поставити п’єсу С. Голованівського «Доля Поета», Василько, не роздумуючи, прийняв запрошення. А потім, вже після прем’єри, погодився прийняти на себе (через майже десятиліття) художнє керівництво театром, тому що вірив у цей колектив, в його талановитість і творчу спроможність. . Василько прагнув підняти на більш високі рівні культуру режисерського й акторського майстерності, зробити різноманітнішим і цікавішим репертуар, переконати акторів у необхідності пошуку яскравою сценічною форми.  

Працював у “Молодому театрі” (1918-19), Першому театрі Української радянської республіки ім. Т.Шевченка (1919-20), “Кийдрамте” (1920-21), театрі “Березіль” (1922-26). Очолював Харківський Червонозаводський театр (1928-33), Донецький ім. Артема (1933-38), Чернівецький ім.О.Кобилянської (1943-48), Одеський ім.Жовтневої революції (1926-28, 1939-41, 1948-55) українські музично-драматичні театри.

Театрознавчі праці: “Любов Павлівна Ліницька” (1957), “В.Ф.Левицький” (1958), “Микола Садовський та його театр” (1962), “Фрагменти режисури” (1967), “Театру віддане життя” (1984), “Інсценізації” (1987); редактор і автор вступної статті кн. “Лесь Курбас. Спогади сучасників” (1969).

Вистави: «За двома зайцями» М. Старицького (1925), «97» М. Куліша (1927), «Диктатура» І. Микитенка (1929), «Ревізор» М. Гоголя (1934, також ролі Городничого, Йосипа), «Васса Желєзнова» М. Горького (1937), «Макбет» (1938), «Віндзорські витівниці» (1941) В. Шекспіра, «Земля» за О. Кобилянською (1947), «Калиновий гай» О. Корнійчука (1950), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1961), «Угрюм-ріка» за В. Шишковим (1962), «Одна дівчина і тисячі закоханих» за Р. Чандрою (1965), «Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським (1969).

Ролі: Шельменко, Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Усай («Житейське море» І. Карпенка-Карого), Бублик («Платон Кречет» О. Корнійчука), Городничий (“Ревізор” М.Гоголя).

Джерела:

  1. Про мистецтво театру [Текст] : Учбовий посібник / Упор. В.Довбищенка, Ю.Бобошка; Ред. Н.Хоруженка; Худ. В.Хоменка. – К. : Мистецтво, 1954. – 516 с.
  2. В.С. Василько : Народный артист СССР / А. Андреев, В. Вихрев. – К. : МИСТЕЦТВО, 1951. – 38 с.
  3. ВАСИЛЬКО ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ
  4. ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ ВАСИЛЬКО
  5. Василько Василь Степанович
  6. ВАСИЛЬКО ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ