Амвросій Максиміліанович Бучма  — український актор і режисер. Разом із Гнатом Юрою – фундатор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.

Амвросій Максиміліанович Бучма народився 14 березня 1891 р. у Львові, в бідній родині залізничника і пралі. Бронек (так його називали в родині) був наймолодшим із дев’яти дітей, з яких вижили лише він та старша сестра Ольга. Акторські здібності Бронек зміг проявити на повну силу в театрі товариства «Руська бесіда», до якого він потрапив 1905 р. завдяки сестрі — професійній акторці. Тут він уперше ступив на професійну сцену. Талан юнака проявлявся не лише в акторстві — самостійно він навчився музики (грав на скрипці), мав тонкий слух, добре співав — виконував оперні арії, танцював, майстерно пародіював оточення. Тому режисер Йосип Стадник досить скоро помітив юнака і той швидко став провідним актором.

Початок Першої світової війни змінив життя юнака — він потрапив до лав австрійської армії, став унтер-офіцером. Кілька разів його життя висіло на волосині — за ляпас офіцерові був засуджений до розстрілу, але врятувався. 

За рекомендаціями львів’ян-художників актора Амвросія Бучму взяли на службу в театр Миколи Садовського, що гастролював Україною. Водночас він здобував вищу освіту в Київському музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. У цьому театрі актор пропрацював кілька років, до 1919 р., але визначних ролей не зіграв. 1919 р. разом з театром Бучма вирушив на захід на гастролі, але в Стрию шляхи Садовського і Бучми розійшлися. Тоді Амвросій Максиміліанович разом зі своїми друзями та однодумцями, колишніми партнерами по театру товариства «Руська бесіда», організував у Дрогобичі «Новий львівський театр».

У Вінниці Амвросій Бучма зустрівся з родиною Гната Юри, що перебралася на Поділля і було прийнято рішення на основі «Нового львівського театру» створити нове сучасне театральне об’єднання. Так 20 січня 1920 р. постав театр ім. Івана Франка, очолюваний відомим актором і режисером Гнатом Юрою. Бучма активно грав на цій сцені, однією з найвизначніших ролей того періоду стала роль Барона у п’єсі М. Горького «На дні» в постановці Гната Юри. Поступово стали очевидними творчі розбіжності між Юрою та Бучмою. Таким чином, у трупі театру ім. Франка стався розкол і Амвросій Бучма з однодумцями залишив його сцену. Створивши театр-студію ім. Франка, він вирушив Дніпром до Херсона, але життя цього театру було недовгим.

Незабаром Амвросій Бучма потрапив до Києва, де очолив самодіяльний театр Перших залізничних майстерень, а коли Курбас утворив своє художнє об’єднання «Березіль», Бучма з радістю прийшов до друга і став актором Четвертої майстерні. У 1922-1936 рр. (з невеликою перервою в 1926-1930 рр.) він був провідним актором цієї сцени, опорою режисера Курбаса у його творчих пошуках і новаторствах. Амвросій Бучма з його схильністю до філософії був ідеальним «курбасівцем». Саме на сцені «Березіля» він став тим самим великим актором української сцени. Тут він зіграв ролі, що стали класикою українського театру, — Джіммі Хіггінс в однойменній п’єсі Е. Сінклера, Пузир в «Хазяїні» І. Карпенко-Карого, Лейба в «Гайдамаках» за Т. Шевченком, Блазень у «Макбеті» В. Шекспіра, Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка. Остання роль стала для Бучми справжнім талісманом — її він грав не лише на кількох сценах, а і в кіно (у фільмі 1952 р.)! Цікаво, що свій творчий шлях п’єса «Украдене щастя» розпочала на тій самій сцені, на якій дебютував і Амвросій Бучма — 1893 р. на сцені театру «Руська бесіда». 1940 р. він отримав за неї Сталінську премію, першу за творче життя.

Актор не оминав увагою кінематограф. Відомі його роботи в картинах «Вендетта», «Макдональд», «Сон Толстопузенка» (всі 1924 р.), «Укразія» («7+2») (1925 р.), «Микола Джеря», «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко», «Джіммі Хіггінс» (всі 1926 р.), «Напередодні», «Нічний візник» (обидва 1928 р.), «Арсенал», «П’ять наречених» (обидва 1929 р.), «Фата Моргана» (1931 р.), «Назар Стодоля» (1937 р.), «Щорс» (1939 р.), «Вітер зі сходу» (1941 р.).

У фільмі «Тарас Шевченко» режисера П. Чардиніна він вперше відтворив на екрані образ Тараса Шевченка від юності до смерті. Бучма зумів у німому кіно показати процес виникнення поетичного образу, навіть створення конкретних віршів. У цій ролі актор не просто відтворив постать Кобзаря, а й створив національний тип, характер. Після фільму «Нічний візник», де Амвросій Максиміліанович виконав роль Гордія Ярощука, українське німе кіно стало відомим у світі. Кіноролі принесли акторові популярність і любов народу. Крім акторства, він пробував себе і в режисурі — зняв такі фільми, як «За стіною» (1928 р.), в якому виступив і сценаристом, та «Земля» (1954 р.).

Утім близькою для митця залишалась і театральна сцена. З 1925 р. «Березіль» працював у Харкові, вважався столичним театром. Але з перенесенням столиці до Києва таку роль перебрав на себе театр ім. Івана Франка, очолюваний Юрою. 1935 р. розпорядженням уряду кілька провідних акторів «Березіля» перевели до театру ім. Франка, серед них був і Амвросій Бучма. Разом із дружиною, акторкою Валентиною Бжеською, він пропрацював на сцені цього театру 20 років, до самої своєї смерті.

15 травня 1941 р. Україна урочисто святкувала 50 річчя Амвросія Бучми. 27 травня театр ім. Франка вирушив на гастролі до Москви і Ленінграда, що пройшли з тріумфальним успіхом. З початком війни робота театру не припинилася. На той час Бучма був його головним режисером, працював в евакуації — в Семипалатинську, Ташкенті, побував у складі фронтових бригад франківців на Сталінградському та Донському фронтах (1942-1943 рр.). Під час перебування у Ташкенті він поставив «Наталку Полтавку» на сцені Узбецького театру ім. Мукімі, що йшла з великим успіхом і в повоєнні часи. В цей час актор продовжував зніматися в кіно: найвизначнішими ролями воєнного періоду стали ролі у фільмах «Іван Грозний» (1944-1945 рр.) режисера С. Ейзенштейна, «Нескорені» (1944 рр.) М. Донського. Тоді само, 1944 р., Амвросій Максиміліанович отримав звання народного артиста СРСР. Після повернення до Києва він продовжував працювати і в театрі, і в кіно.

Як керівник Київської кіностудії художніх фільмів (1945—1948 рр.) він долучився до створення чималої кількості картин, сам активно знімався (фільми «У далекому плаванні» (1945 р.), «Подвиг розвідника» (1947 р.) тощо.). Його тогочасні театральні ролі також не залишилися поза увагою глядачів і кінокритиків: за роль Макара Діброви в однойменній п’єсі О. Корнійчука Бучма 1949 р. отримав другу Державну премію. Займався він і викладацькою діяльністю — був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, написав низку статей з проблем театрального мистецтва (збірка «З глибин душі» (1959 р.)), виховав плеяду талановитих акторів, серед яких Нонна Копержинська, Кость Степанков тощо.

Джерела:

  1. Про мистецтво театру [Текст] : Учбовий посібник / Упор. В.Довбищенка, Ю.Бобошка; Ред. Н.Хоруженка; Худ. В.Хоменка. – К. : Мистецтво, 1954. – 516 с.
  2. Мистецтво франківців [Текст] : Збірник / Упоряд. Д.Я.Шлапака; Ред. Я.С.Джерелюка, Л.Д.Гоголєва . – К. : Мистецтво, 1970. – 184 с.
  3. Амвросій Бучма [Текст] : Життя і творчість видатного українського актора, великого майстра української сцени / Заболотна, Валентина Ігорівна ; Під ред.В.М.Кордун; Худож. А.В. Косяк. – К. : Мистецтво, 1984. – 166 с.
  4. БУЧМА АМВРОСІЙ МАКСИМІЛІАНОВИЧ
  5. Бучма Амвросій
  6. Бучма Амвросій Максиміліанович