Справжня австро-угорська казка серед мальовничих Карпат, де відчувається дух аристократизму, вишуканості і європейський шарм – все це про парк Шенборна, який розташувався в урочищі Воєводино села Тур’я Пасіка.
Один із найкрасивіших парків Закарпаття був відкритий у 2013 році. Це копія знаменитого австрійського парку XVII століття.
У ті далекі часи закарпатськими землями правили представники старовинного аристократичного німецько-австрійського роду Шенборнів. Вони любили розкіш, імперський шик, цінували красу, мали вишуканий смак. Представник п’ятого покоління роду Шенборнів – граф Ервін Фрідріх Бухейм-Шенборн захоплювався астрономією, календарями й гороскопами, що не дивно, адже на той час це було захопленням багатьох статусних осіб Європи. Саме за астрономічним принципом був створений його замок в урочищі Берегвар і навколишній парк.
Роботи зі створення нового сучасного парку розпочалися з ініціативи місцевого мецената Сергія Мошака, який поставив собі за мету відродити сторінку прекрасної історії. Парк облаштовували три роки, і відкриття було присвячене 285-й річниці передачі імператором Австро-Угорської Імперії закарпатських земель у дар роду Шенборнів. У процесі створення парку брали участь скульптори, митці та реставратори.
Побудований за астрономічним принципом парк Шенборна переносить своїх відвідувачів у романтику середньовіччя. Саме тому цю казкову локацію включили до списку 5 парків, у яких варто обов’язково побувати. Тут є чимало цікавинок. Головний вхід являє собою в’їзну браму, на двох баштах якої майорять державні герби й прапори Австрії та Угорщини, а також своєрідні макети охоронців – солдатів інсбрукського піхотного полку та дебреценського гусарського полку. На території парку є лави, на яких встановлені герби держав, у складі яких перебувало нинішнє Закарпаття.
Астрономічний принцип відтворений майже у всіх деталях парку. Справжньою окрасою парку Шенборна у Воєводино є мальовниче озеро Тур, посеред якого розмістився невеликий острівець. Його форма – це точна копія контурів Австро-Угорської імперії за часів Габсбургів, і викладені ці межі 365 кам’яними брилами, символізуючи 365 днів року. Ще 1 камінь доправляють на острів у високосний рік. Увечері навколо озера запалюються 24 ліхтарі – стільки ж, скільки годин у добі. Неподалік від озера знаходиться кельтський сад і календар друїдів. Тут ростуть 12 дерев, відповідні датам народження людей. Кажуть, що варто тільки доторкнутися до свого дерева – і відразу ж відчуєте енергію природи. А нещодавно тут оселився кельтський друїд– міні-скульптурка відомого закарпатського скульптора Михайла Колодка, чиї мініатюрки стали своєрідним брендом Ужгорода. На території є 12 місточків, що символізують 12 знаків зодіаку.
Одне з найкрасивіших місць парку – міст Чотирьох Євангелістів, збудований у бароковому стилі. Міст прикрашають скульптури чотирьох євангелістів: Луки, Іоанна, Марка та Матвія. Техніка виконання скульптур дещо нагадує роботи на Карловому мості в Празі.
У парку Шенборна діє старовинний водяний млин, у приміщенні якого відвідувачі можуть скуштувати традиційні шутемені та ординарні вина, виготовлені з австрійських сортів винограду.
У парку Шенборна можна повернутися в часи графів і прекрасних дам, покататися на конях і скуштувати дивовижну форель по-закарпатськи.
Джерела:
- https://www.discoverukraine.com.ua/park-shenborna/ – Парк Шенборна
- https://prokarpaty-tour.info/uk/park-shenborna-v-voievodyno/ – Аристократичний парк Шенборна. Воєводино
- https://www.ukraine-is.com/uk/nejmovirnij-park-shenborna-v-karpatax-foto-ta-video/ – Неймовірний парк Шенборна в Карпатах
Народився 18 листопада 1962 року. Фотографією захопився в 14 років. У 18 років закінчив курси асистентів кінооператора при Одеській кіностудії, а в 21 рік фотографія стала професією.
Автор провів більше двадцяти персональних виставок в Одесі, інших містах України та за кордоном. Є керівником фотогруппи «Місто». Фотографія – і професія, і захоплення. Цікаві всі жанри – в кожному можна побачити нове і незвичайне.
У 2018 році відбулося відкриття фотовиставки Олександра Синельникова «Окружающая реальность». Вона цікава своєю різноманітністю, назва говорить сама за себе. Так як фотографічний діапазон автора дуже широкий, експозиція складається з декількох міні-виставок і невеликих серій. Крім результату поїздок по містах і країнах, тут можна побачити одеський колорит, жанрові сцени, портрети і звичайно котів, а так само те, що останнім часом привертає фотохудожника – це тіні, відображення і абстрактні фрагменти, які виглядають дуже реалістично.
На виставці представлено понад 100 фоторобіт, частина яких зроблена за останні 10 років, а так само найновіші, раніше не демонструвалися, максимально розкривають творчі напрямки та інтереси автора.
Фотороботи Олександра Синельникова на 5th Spring Fotosalon BARDAF нагороджені двома заслуженними золотими медалями. Фотосалон проходив у Словаччині. Так, пейзажна фотографія «Лінії осені» отримала «Золоту медаль FIAP» зображує чорнозем і пшеницю на тлі неба і дерев. Дивно чіткі горизонтальні лінії розкривають всю красу української землі. Друге «золото» здобула соціальна фоторобота «Іграшки», де на першому плані прямо на асфальті сидить хлопчик і розглядає іграшковий водний пістолет в руках, а позаду нього стоять правоохоронці в повному обмундируванні – касках, бронежилетах і зі щитами попереду.
Закінчив Тернопільську гімназію (1914 р.), навчався у Львівському університеті (1921–1924 рр.), на медичному факультеті Університету у Карлових Варах (Чехо-Словаччина, нині Чехія). Сценічну діяльність розпочав 1913 р. в аматорських гуртках. Грав у трупах товариства «Тернопільські театральні вечори» (1915–1917 рр.), Тернопільського українського (1918 р.) і Нового львівського (1919 р., співзасновник) театрів.
У 1920 р. у Вінниці на базі цього колективу і групи акторів «Молодого театру» взяв участь у створенні Театру ім. І. Франка. Разом із Б. Балабаном брав участь у створенні Українського цирку.
1921 р. – у Тернопільському драматичному театрі; 1921–1924 рр. – Театрі товариства «Руська бесіда» у Львові. Від 1924 р. – актор, 1933–1952 рр. – художній керівник, режисер і актор театру «Березіль» (нині Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка). Водночас у 1946–1952 роках працював у Харківському театральному інституті: від 1947р. – професор кафедри майстерності актора та режисури.
1952–1963 рр. – актор і режисер, 1954–1961 рр. – головний режисер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка; одночасно від 1952 р. – професор кафедри майстерності актора та режисури Київського інституту театрального мистецтва.
Дебютував у кіно 1926 р. роллю Жана Ковбасюка у стрічці 
Знято д/ф «Мар’ян Крушельницький» (1960, реж. В. Ляховецький, «Київнаукфільм»). Харківська міська рада в 1995 році заснувала премію ім. Крушельницького. Серед учнів – В. Бегма, М. Геляс, Д. Гнатюк, А. Горчинський, В. Грипич, І. Казнадій, В. Кобржицький, Ю. Крітенко, А. Куниця, Є. Кушаков, Л. Кушкова-Шевченко, Е. Митницький, В. Парсегов, Т. Полторжицька, Л. Танюк, І. Черкаська.
Ролі: 
У кіно – Полковник («Коліївщина», 1933; реж. І. Кавалерідзе), Омелько («Мартин Боруля», 1953; реж. О. Швачко, Г. Юра), Тарабанов («Суєта», 1956; реж. М. Афанасьєва), Андрій Волик («Кривавий світанок», 1957; реж. О. Швачко).
