Опольська Валентина

Опольська Валентина – фотограф-художник, член Національної спілки фотохудожників України з моменту її організації – з 1989 року.Народилась в Україні в місті Одесі. Фотографією захопилася ще в студентські роки, коли ходила в туристичні походи по горах Криму, Карпат, Кавказу. Хотілось поділитися побаченою красою.У 1996-2002 роках – голова Одеської обласної організації НСФХУ. Заслужений фотохудожник Міжнародної Федерації фотомистецтва(EXCELLENCEFIAP). Тепер працює у різних жанрах – портрети, пейзажі, натюрморти, міські сюжети, спорт. Обожнює знімати морські пейзажі. І все-таки улюблений жанр – психологічний портрет.Для пані Валентини процес створення фотопортрету є найбільш складним і водночас дуже цікавим та захоплюючим. У 2018 році вона представила виставку  “Світ жіночого портрета”. Кожен жіночий портрет особливий завдяки підходу Валентини Опольської до процесу зйомки. Вона власноруч малює фони для моделей, підбирає одяг, макіяж і позу. А для створення фантастичних кольорових гам використовує різноманітні фотофільтри. Тобто виключно ручна робота. Так Валентина Опольська знаходить найкращий шлях для вираження людської душі.Лауреат і учасниця міжнародних фотовиставок в Австрії (Голуба стрічка FIAP), Бельгії, ЮАР, Данії (дві Срібних медалі, Золотий значок і Золотий диплом за всю колекцію), Люксембурзі (Голуба стрічка ПАР), Канаді, Аргентині, Македонії (Голуба стрічка ШАР), Іспанії (дві Срібних медалі «IMАGE»), MACON, Франції («Золота троянда»), Японії, Англії, Югославії, Бразилії, Шотландії (83 SCOTTISHSALON), 2002 рік (Золота медаль). Всього більше 150 міжнародних і біля 160 всесоюзних, республіканських, обласних і міських виставок.

Джерела:

1. История украинской фотографии XIX-XXI века [Текст] : Научно-популярное издание / Трачун, Александр Иосифович. – Київ : Балтія-Друк, 2014. – 255 с.
2. Відкриття витавки фотографій “Світ жіночого портрета” Валентини Опольської (м.Одеса)
3. ПОРТРЕТ ЯК ДЗЕРКАЛО ЖІНОЧОЇ ДУШІ
4. У Хмельницькому фотограф з Одеси представить виставку світлин «Світ жіночого портрета»
5. Краса та емоційність: в обласному центрі презентували виставку жіночих фотопортретів

Краснокутське диво

Краснокутський дендропарк, розташований у мальовничій місцевості Харківської області, – один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років.

У 1654 році на цій території серед вікових дубів був заснований чоловічий козацький Петропавлівський монастир. Козаки-монахи з метою оборони побудували розгалужену мережу печер – підземних ходів, довжина яких становить 18 км. У них ченці ховалися під час татарської  навали. Також вони викопали два глибоких ставки, які збереглися і донині — знаходяться в самому центрі дендропарку. Монастир простояв більше ста років. У часи правління Катерини ІІ в ньому ховалися бунтівники. Російська імператриця вирішила закрити монастир, та печери збереглися до сьогодні.

Монастирські землі і будови разом з прилеглим хутором Основинці Катерина ІІ у 1768 році подарувала полковнику Назару Каразіну за його заслуги в російсько-турецькій війні у «довічне користування».  Обидва його сини прославили ці землі. Старший син Василь Каразін став засновником Харківського університету, а Іван Каразін заснував дендропарк. Він вважається першим ботаніком в Україні. Краснокутський дендропарк закладений 1793 року. На етапі проєктування парку автор використав природний рельєф та провів великі на той час меліоративні роботи: побудував тераси, підготував два ставки з особливим кліматом, потурбувався про відведення води. Більшість його творінь збереглися до сьогодні. У парку були як традиційні рослини, так і теплолюбні субтропічні екземпляри в оранжереї. Іван та Василь Каразіни багато подорожували. Після кожної поїздки привозили додому рідкісні дерева з Японії, Америки, Китаю, Канади, Мексики, Бразилії, європейських країн.

1833 року в Краснокутському дендропарку росло 202 види декоративних рослин та близько 600 сортів плодово-ягідних культур. Рослини тут прижилися  і почали свою подорож по всій Україні. Наприклад, американський клен вперше в Україні з’явився саме в Основинцях. І всім відома біла акація розповсюдилася по країні теж завдяки І.Каразіну. Її насіння Іван Назарович виписував із Версаля. За роботу по збагаченню флори Харківщини Петербурзьке Імператорське Товариство по заохоченню лісового господарства нагородило Івана Каразіна Золотою медаллю. Засновник парку був похований у мальовничому куточку створеного ним дендропарку.

У 1917–1921 роках та в наступні десятиліття Краснокутський дендропарк суттєвого занепав: насадження не доглядали, а могили Івана Каразіна та його сина знищили. Маєток розібрали, аби збудувати пожежні сараї та бані. Тільки 1957 року парк почав відроджуватися. Його розвиток та відновлення триває і нині. Тут можна побачити софору японську, коркове дерево, кущі ліани, барбариси, канадські ялини, китайський ясен, ялівець віргінський, гігантський сріблястий клен, якому вже понад 200 років.

Популярним є чарівне дерево гінкго. Кажуть, якщо його обійняти, можна дожити щасливим і багатим до 100 років. Краснокутський дендропарк також має олівцеве, корабельне та навіть оцтове дерево. У ставках цвітуть лотоси – червоні, лимонні, рожеві, кремові і білі. На рубежі тисячоліть у дендропарку стали з’являтися дерев’яні фігури – роботи краснокутських художників і скульпторів: учений кіт, білка, Баба-Яга з хатиною, Змій Горинич, лісовик та інш.

Крім того, тут можна побачити «Острів любові», насипаний ще Каразіними, засаджений плакучими вербами та з’єднаний з основною доріжкою містком, співочі тераси, алеї, озера та цілющі джерела, затишні альтанки.

Джерела: 

1. https://coma.in.ua/33325 – Краснокутський дендропарк – один із найстаріших дендропарків в Україні
2. https://tamtour.com.ua/krasnokutskyi-dendropark – Краснокутський дендропарк
3. http://navkolosvitu.net.ua/krasnokut/ – Краснокутський дендропарк – подарунок нащадкам

Юра Гнат

Юра Гнат Петрович  — український театральний режисер, актор театру і кіно. Фундатор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. У 1920-1961 рр. – художній керівник театру Франка.Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 р. у селянській родині в с. Федвари (нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). 1898 р. Гнат закінчив земську школу, згодом влаштувався на службу в нотаріальну контору. Родина хлопця була хоч і небагата, але дуже творча, тож акторські здібності хлопця виявились доволі рано. 1904 р. спробував себе на сцені аматорського театрального гуртка, а з 1905 р. перебував на професійній сцені — у трупі С. Максимовича.У 1913—1914 рр. молодий актор працював на сцені театру товариства «Руська бесіда» у Львові, справжній кузні кадрів українського театру. Там Гнат Юра познайомився з багатьма молодими перспективними акторами, зокрема й з Лесем Курбасом. На початку Першої світової війни актора було заарештовано австрійцями як російського підданого, але він зміг звільнитись і перебратися на терени Російської імперії, де також потрапив для табору для інтернованих осіб. Після звільнення мобілізований до царської армії, але до 1917 р. покинув військо. Створивши 1917 р. у Києві Молодий театр, Курбас запросив до нього і Гната. 1919 р. театр отримав назву театр імені Т. Шевченка.З 1920 р. і на все подальше життя Гнат Юра залишався вірним театрові імені Івана Франка, який він створив разом з Амвросієм Бучмою у Вінниці. Перша вистава відбулася 28 січня 1920 р. — це був «Гріх» Володимира Винниченка. Всього ж за перший сезон театр показав 23 прем’єри! На початку свого існування він переїжджав з місця на місце, давав вистави на цукроварнях, нерідко актори отримували платню продуктами.1923 р. нарком освіти Микола Скрипник сприяв переведенню театру до Харкова.Театр імені Франка швидко завоював любов харків’ян, поставивши п’єсу Миколи Куліша «97», присвячену пам’ятному багатьом голоду 1921 р.  Гнат Петрович здійснив п’ятдесят вистав за п’єсами сучасних українських авторів — половину свого режисерського доробку.1926 р. театр вдало гастролював у Москві, збирався за кордон, — утім, повернувшись до Харкова, франківці дізналися, що їх переводять до провінційного на той час Києва, а столичним театром стане «Березіль» Курбаса. Часи Другої світової війни не зупинили роботи театру, що тривала в евакуації — у Семипалатинську та Ташкенті, а дві фронтові бригади працювали безпосередньо на передовій. Гнат Петрович здобув популярність і як актор. Спочатку грав драматичні ролі, але згодом усвідомив свій комедійний талант. Він грав у виставах за п’єсами І. Карпенка-Карого («Житейське море», «Суєта»), М. Куліша («97»), а також Фігаро у «Весіллі Фігаро» П. Бомарше і Швейка в «Пригодах бравого вояка Швейка» за Я. Гашеком. «Суєта» побила всі рекорди: вистава трималася на сцені з 1920 р. до кінця 1950-х років з незмінним Юрою в ролі Терешка Сурми. А роль Швейка стала для Гната Петровича чимось на зразок протесту — протесту на межі веселої непристойності. Сам актор казав про свого героя: «Я розумів, що Швейк не бунтар і навіть не протестант, проте він знищує цей лад своїм геніальним ідіотизмом, його так званий ідіотизм — це тільки умовність, тільки маска, надягнена на розумне й хитре обличчя». Ця вистава у період 1928-1935 рр. витримала понад 400 показів!Яскравою була і кінокар’єра Гната Юри, який зіграв у фільмах «Прометей» (1936 р.), «Кармалюк» (1938 р.), «Тарас Шевченко» (1951 р.), «Мартин Боруля» (1953 р.) тощо. Займався Гнат Петрович і педагогічною діяльністю: з перервами викладав у Київському театральному інституті в 1938-1961 рр., був професором. Юра став автором понад 20 праць з питань театрального мистецтва.

Джерела:

1. Про мистецтво театру [Текст] : Учбовий посібник / Упор. В.Довбищенка, Ю.Бобошка; Ред. Н.Хоруженка; Худ. В.Хоменка. – К. : Мистецтво, 1954. – 516 с.
2. Гнат Юра [Текст] : Нарис / Бобошко, Юрій ; Під ред. С.Г.Давиденко; Худож. П.Х.Андрощук. – К. : Мистецтво, 1980. – 187 с.
3. Моє життя [Текст] / Юра, Гнат Петрович ; Упор., авт. вст. ст. та прим. І.О.Волошиної; Ред. Н.М.Черненко-Гирич; Худ. Г.Ю.Поліщук. – К. : Мистецтво, 1987. – 183 с.
4. Мистецтво франківців [Текст] : Збірник / Упоряд. Д.Я.Шлапака; Ред. Я.С.Джерелюка, Л.Д.Гоголєва . – К. : Мистецтво, 1970. – 184 с.
5. ЮРА ГНАТ ПЕТРОВИЧ (1888-1966 рр.)
6. Юра Гнат

Це слайдшоу вимагає JavaScript.