Странадко Едуард

Едуард Миколайович Странадко — український фотохудожник, голова Національної спілки фотохудожників України, заслужений працівник культури України (2007 р.), член Національної спілки журналістів України.Народився 28 вересня 1958 р. у м. Джанкой, Україна. Здобув освіту в Полтавському технікумі шляхового будівництва за фахом «технік-механік шляхових машин та обладнання». Розпочав свою трудову діяльність простим робітником, працював машиністом асфальтоукладальника, екскаваторником, майстром домобудівного комбінату, фотографом у проектному інституті,  викладачем фотографії Полтавської обласної станції юних техніків, фотографом експериментально-творчої лабораторії «Життя» у Санкт-Петербурзі, де жив та працював багато років.Після здобуття Україною незалежності повернувся до Полтави. Працював фотокореспондентом полтавських газет, всеукраїнської газети «Независимость», редактором новин на телебаченні.Як журналіст, член Національної спілки журналістів (з 1997 року), є автором численних статей та фотографій у пресі, займає активну громадську позицію. Десять  останніх років присвятив дослідженню історії Голодомору, терору та репресій в Україні.Все своє життя присвятив мистецтву української фотографії. Професійно займається фотомистецтвом з 1989-го року. Один із засновників Національної спілки фотохудожників України (1989 р.), її очільник з 2012 року.На інтернет-порталі, який створив власноруч, розміщує аналітичні та історичні статті, дослідження, фотодокументи, спогади очевидців. Автор 60 персональних виставок, учасник понад 100 виставок в Україні та за кордоном, куратор більше 20 мистецьких проектів. Член журі численних національних та міжнародних фотоконкурсів.

Джерела:

1. История украинской фотографии XIX-XXI века [Текст] : Научно-популярное издание / Трачун, Александр Иосифович. – Київ : Балтія-Друк, 2014. – 255 с.
2. Едуард Странадко
3. Фотовиставка Едуарда Странадка Київ. Таємне послання
4. Фотовиставка Едуарда Странадко • Сутінки

Швейцарські Альпи «Тростянця»

У Чернігівській області є невелике селище, де розташований великий дендрологічний парк «Тростянець».  Він був дітищем і сенсом життя поміщика Івана Скоропадського – нащадка гетьмана Війська Запорозького і діда останнього гетьмана України. Його палац після жовтневого перевороту був спалений, а от парк якимсь дивом усе пережив і вцілів. Його особливістю є те, що серед величезної кількості дерев і чагарників, привезених з усіх куточків світу, розташувався невеликий гірський масив із штучними озерами.

Хутір Тростянець Скоропадські придбали в 1820 році. У Івана Скоропадського була мрія – створити парк, де кожен міг би відпочити душею.

Господар часто виїжджав за кордон, де черпав нові ідеї. З особливими враженнями він повернувся з Франції, де відвідав ландшафтний парк Д.Ротшильда. Тоді і вирішив створити щось подібне у Тростянці. У 1834 році поблизу місцини, де вже ріс дубовий гай, почали висаджувати дерева, чагарники та інші рослини. Проєкт парку розробляли відомі російські майстри брати Євстигнєєви, а з 1857 року над створенням парку працював уродженець Ельзасу Карл Шлінглоф, вчений-садівник, який і став головним садівником «Тростянця». За його пейзажними замальовками були насипані рукотворні гірки, які нагадують Альпи. Висота цих гір – близько 35 метрів. Для їхнього створення знадобилося 30 років. Пагорби мають свої власні назви – Дідова гірка, Волохата, Ротонда і Сторожова. Між горами звивисто пролягали ущелини, через які перекинулися місточки. Схили гір скріплювалися й декорувалися козацьким ялівцем – вічнозеленою рослиною, що зветься в народі «зелене полум’я». У частині парку «Швейцарія» здається, що ти знаходишся не в Україні. За легендою, Іван Скоропадський, гуляючи вулицями Франції, познайомився з молодою красунею-швейцаркою. Під впливом романтичних почуттів він наказав створити на території парку куточок «Швейцарія», який би зігрівав серце коханої і нагадував про рідну батьківщину.

Імена отримали і галявини, на яких висаджували березу, дуб, ялину, клен, липу і сосну, а також екзотичні рослини. Це Вестибюльна галявина, Галявина гігантських туй, «Вісім братів», Горіхова галявина, галявина «Три сестри», Монументальна галявина, Сонячна галявина , алея модрин, алея колоновидних туй. Рослини привозили з ботанічних садів Києва, Парижа, Петербурга і Риги. Усього у «Тростянці» понад 400 видів дерев і чагарників.

SONY DSC

Деякі дерева в парку виросли в справжні монументи. Це ялина- цариця, туя «Шапка Мономаха», гіркокаштан та інші. Існують дерева-гіганти, висота яких сягає до 40 метрів, є і карликові дерева. Крім різноманітних рослин тут водяться такі мешканці фауни, як видри, ондатри, борсуки, козулі, куниці і навіть лисиці. У ставках мешкають качки, лебеді і ще з десяток птахів. У парку є 4 половецькі баби  та колона суму «Розбита надія».

«Тростянець» став останнім земним притулком Івана Скоропадського. Надпис на могильній плиті свідчить, що цей парк був розрадою в його житті. Після смерті Івана Скоропадського маєток успадкував його онук Павло Скоропадський, особа в історії України досить помітна. У 1918 році його обрали гетьманом всієї України. Він доклав чимало зусиль для наведення порядку в Україні, проте внаслідок різних причин у грудні 1918 року він відмовився від своїх повноважень, передавши владу Директорії, і виїхав до Берліна. Загинув під час бомбардування Мюнхена в квітні 1945 року.

З передачею дендропарку до Академії наук УРСР у 1951 році в його історії почався якісно новий період розвитку. Він стає науково-дослідницькою установою, де донині вивчаються питання інтродукції та акліматизації рослин, реконструкції та відновлення паркових ландшафтів.

Джерела:

1. http://ichniarada.org.ua/reservation/trost_park.html – Дендропарк «Тростянець»
2. https://funtime.kiev.ua/where-to-go/trostyanec – Тростянець
3. https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2351532-spadok-aristokratii-doli-ne-obirae.html – Спадок аристократії долі не обирає

 

Затиркевич-Карпинська Ганна

Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська  —  українська акторка, корифей українського театру, одна з засновниць театру в Ромнах.Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська (Ковтуненко) походить з давнього дворянського роду. Світ вона побачила 20 лютого 1855 року на Чернігівщині (м.Срібне).На любительську сцену Ганна Ковтуненко (за першим чоловіком Затиркевич, за другим – Карпинська) вийшла в 1882 році. Особливу роль у її долі відіграв аматорський виступ у виставі “Сватання на Гончарівці” за Г.Квіткою-Основ’яненком у Ромнах 9 грудня 1882 року. Ганна Петрівна зрозуміла, що театр – це її покликання. І незабаром – завдяки листуванню з М.Кропивницьким та його підтримці – актриса ступила на професійну сцену.В театрі корифеїв Ганна Затиркевич-Карпинська дебютувала під прізвищем Прилуцької 20 травня 1883 року (роль Горпини в п’єсі “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” М.Старицького). У трупі М.Кропивницького актриса виступала протягом 1883-1892 рр., затим працювала в трупі М.Садовського (1892-1897), об’їздивши з гастролями багато міст і містечок українського Півдня.Пов’язавши свою долю й з іншими сценічними колективами, Г.Затиркевич-Карпинська неодноразово поверталась на певний термін до театру корифеїв. За час своєї майже сорокарічної праці в театрі Г. Затиркевич-Карпинська зіграла близько 130 ролей, створила образи задерикуватих, веселих, балакучих та енергійних жінок. Особливо прославилась актриса своїм комедійним хистом: Риндичка (“По ревізії” М.Кропивницького), Секлета (“За двома зайцями” М.Старицького), Пошльопкіна (“Ревізор” М.Гоголя) та ін. Разом з тим блискуче створювала різнохарактерні образи в класичних драмах: у М.Кропивницького – Текля (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть”), Ганна (“Дві сім’ї”), Гапка (“Зайдиголова”); у М.Старицького – Хівря (“Сорочинський ярмарок” за повістю М.Гоголя), в І.Карпенка-Карого – Мелашка (“Наймичка”), Ганна (“Безталанна”), Пріська (“Бурлака”), у Панаса Мирного – Лимериха (“Лимерівна”) та ін.У 1920 р. група київських аматорів з колишнього театру М. Садовського утворює в Ромнах український професіональний театр. До цього об’єднаного театрального колективу у перший же день вступила Г. П. Затиркевич-Карпинська. Вона чудово грала у п’єсах С. Васильченка, М. Кропивницького, П. Мирного, І. Котляревського. Зіграла ще чимало ролей.

Джерела:

1. Сцена, актори, ролі [Текст] / Мар’яненко, Іван Олександрович ; Ред. С.М.Пільчевської; Худ. М.І.Марушанець. – К. : Мистецтво, 1964. – 290 с.
2.  Слово про Ганну Затиркевич-Карпинську [Текст] : Спогади, статті, матеріали / Упор. П.П.Перепилиці, В.С.Яременка; Ред. С.М.Пільчевської; Худ. Ю.І.Яроменюка. – К. : Мистецтво, 1966. – 208 с.
3. Ганна Петрівна Затиркевич-Карпинська
4. Затиркевич-Карпинська Ганна Петрівна
5. Ганна Затиркевич-Карпинська – неперевершена майстриня класичного образу