Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) – український актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру. Доля  Миколи Садовського тісно переплелася з долею видатних його вчителів і сподвижників  марка Кропивницького і Михайла Старицього, його високоталановитих рідних братів Тобілевичів – Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського – і сестри Марії Садовської-Барілотті, а також славетної Марії Заньковецької.IMG_1412Микола Тобілевич народився 1 (13) грудня 1856 року в селі Кам’яно-Костувате, тепер Братський район, Миколаївська область. Він навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. прямо з училища іде на фронт добровольцем. Він бере участь практично у всіх найбільших битвах на Балканах, в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу, в кінці кампанії дійшов до самого Константинополя. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину. Однак Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням — театром.IMG_1416З 1881 р. у професійному театрі у трупах Г. Ашкаренка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, а 1888 року організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об’єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще двома роками пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.IMG_1413Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві (див. Театр М. Садовського). Артисти київського міського театру у січні 1919 майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.IMG_1414У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів — в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі.IMG_1415У вересні 1922 дирекція Харківського театру ім. Т. Шевченка прохає уряд УСРР надати дозвіл повернутися Миколі Садовському. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).IMG_1417Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів, хоч і не позбавлених характером гри «нутром» (від великих емоцій до спаду). Садовський уславився в героїчно-історичному — Богдан Хмельницький (в одноіменній п’єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого); був першим Командором («Камінний господар» Лесі Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя); крім того, виступав у оперовому репертуарі й уславився як виконавець українських народних пісень.

Садовський спричинився також до збагачення українського репертуару перекладами («Ревізор» М. Гоголя, лібретта опер «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). Як режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів (О. Петляш, О. Корольчук, Є. Хуторна, М. Малиш-Федорець, І. Ковалевський і багато ін.), даючи їм велику волю в творенні образу. Роль Садовського як культурного і громадського діяча виходить далеко за межі театру. У товаристві інших корифеїв і сучасних йому діячів у різних ділянках культури й мистецтва (М. Лисенко, Л. Старицька-Черняхівська, В. Кричевський і багато ін.) діяльність Садовського сприяла народженню нового покоління української інтелігенції 20 століття.

Джерела:

  1. Корифеї українського театру [Текст] : Художнє видання / Тобілевич, Софія Віталіївна. – К. : Центр учбової літератури, 2019. – 540 с.
  2. Спогади про Миколу Садовського [Текст] : Збірник / Упор., вст.стат., прим. Р.Я.Пилипчука; Ред. В.М.Кордуна; Худ. А В.Косяка. – К. : Мистецтво, 1981. – 182 с.
  3. Микола Садовський
  4. Микола Карпович Садовський
  5. САДОВСЬКИЙ МИКОЛА КАРПОВИЧ