Андрій Котлярчук – сучасний фотограф та продюсер, вдало поєднує у своїй творчості національну аутентику, класичну фотографію з передовими досягненнями світового мистецтва. У його світлинах твердісьт малюнку утопає у романтиці, а професійний погляд митця йде поряд з філософською серйозністю.
Андрій народився у 1966 році у Києві, у 1993 році здобув вищу освіту біолога у Київському національму університеті ім.Т. Шевченка. А у 2006 закінчив ДАККІМ за спеціальністю «Мистецтвознавець». З 2012 року Андрій є членом Королівського фотографічного товаристава Великобританії. 
Андрій Котлярчук бере участь у численних арт-фотопроектах, є організатором, куратором та учасником «Бієнале художньої фотографії» у Києві. 
Провів більше сорока авторських художніх фотовиставок в Україні та за кордоном. Автор візуально-образної системи творчості в української фотографії. Організатор та виконавець рекламних фотозйомок для світових брендів: “Кока-Кола”, “Джі-Ві-Сі”, “Еріксон”, “Мерседес”, “ЮМС”, “УТЕЛ”, “Київстар”, “Самсунг” та інших. Працює з ілюстрованими українськими виданнями.
Автор збіркі художніх фотопортретів відомих людей: Леоніда Кравчука, П’єра Кардена, Тура Хейєрдала та інших. Має власну фотостудію, один із напрямків роботи студії – це художня фотографія для оформлення інтер’єрів.
Створив серію фотографій:
- «Натюрморти. Прості речі»;
- «33 чорні квадрати»;
- «Зв’язок часів»;
- «Квіти. Графіка»;
- «Натюрморти. Ножі та дошки».
Джерела:
- История украинской фотографии XIX-XXI века [Текст] : Научно-популярное издание / Трачун, Александр Иосифович. – Київ : Балтія-Друк, 2014. – 255 с.
- Котлярчук Андрій
- АНДРІЙ КОТЛЯРЧУК
Серед інших робіт актриси в кіно – ролі в таких фільмах, як «Те, що ти робиш» (1996), «Ярди» (1999), «Військовий пірнальщик» (2000), «15 хвилин слави» (2001), «24 години» (2002), «Прокинувшись у Ріно» (2002), «Голова у хмарах» (2004), «В долині Ела» (2007), «Хенкок» (2008), «Прометей» (2012), «Білосніжка та мисливець» (2012) та інші.
Джерела:
Марія Карпівна Тобілевич (по сцені Садовська, за першим чоловіком Барілотті, за другим — Петрова-Мова) народилася 17 квітня 1855 р. у с. Костувате Херсонської губернії (нині – с. Кам’яно-Костувате Братського району Миколаївської області). Марія, як і її брати: Іван Карпович Карпенко–Карий, Микола Карпович Садовський та Панас Карпович Саксаганський, була змалку закохана в театр. Маючи гарний голос вона ще в Єлисаветградській гімназії співала на учнівських вечорах та грала в аматорських виставах.
Закінчивши в 1873 р. гімназію, Марія познайомилася з італійцем Барілотті, молодим актором, співаком–тенором, який служив у театрі оперети. Вони побралися. Марія взяла його прізвище і стала з ним працювати в театрі. Молоду талановиту акторку одразу помітили, стали доручати їй головні ролі. Про Марію Барілотті почали писати гарні відгуки миколаївські, катеринославські, одеські газети. Сценічну діяльність вона розпочала у Миколаєві в 1876 р. у складі російської опереткової групи. З 1883 р. Марія грала у театральних трупах М. Кропивницького, далі М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського.
У 1886 р. співачка М. Садовська-Барілотті перейшла до трупи М. Старицького. Зі справжнім блиском виконувала вона роль Проні у п’єсі Старицького “За двома зайцями”. В ній розкрилося її комедійне обдарування. Це була серйозна творча перемога актриси. За 12 років сценічної діяльності Марія Карпівна грала Наталку (“Наталка Полтавка” І.Котляревського), Одарку (“Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського), Панночку (“Утоплена” М.Лисенка), Варку і Софію (“Безталанна” І.Карпенка-Карого), Харитину (“Наймичка” І.Карпенка-Карого), Кулину (“Чорноморці” М.Старицького), Олену (“Глитай, або ж Павук” М.Кропивницького), Теклю (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Кропивницького), Оришку (“Пошились у дурні” М.Кропивницького). М. К. Садовська–Барілотті увійшла в історію українського театру як одна з перших і найблискучіших виконавиць вокальних партій в операх і оперетах, що ставились на українських сценах у 70-80 рр. XIX ст.
Library Art Blog 