Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, один з корифеїв українського побутового театру. Брат Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської-Барілотті.

Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»Карпенко-Карий_І

За словами І. Франка, «…він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому… щодо ширини та багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів» (ст. «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)» // Франко І. «Зібрання творів» у 50-ти т., т. 37, К., 1982).

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи. У 1864р. на службі в повітовому суді.kariyПеребуваючи в Єлисаветграді (1865 — 1884 рр.), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. 1863 р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. В єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п’єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.unnamed Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури у гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики — Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу участь брав Тобілевич. У 1884 р. заарештований і засланий до Новочеркаська за участь у діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. 181729_1_w_300 У 1886 р. в Херсоні було видано перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-Карого. П’єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п’ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яке видозмінювалось буквально на очах драматурга — “глитайства”. Навесні 1887 р. І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну, але ще до кінця 1888 р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 р.). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. У 1897 р. він складає “Записку до з’їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-Карого, покликане збагатити українську драматургію, написано п’єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893).

Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п’єс:

  • Бурлака (1883)
  • Безталанна (1884)
  • Бондарівна (1884)
  • Розумний і дурень (1885)
  • Наймичка (1885)
  • Мартин Боруля (1886)
  • Гроші (1889)
  • Сто тисяч (1889)
  • Батькова казка (1892)
  • Паливода XVIII століття (1893)
  • Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)
  • Понад Дніпром (1897)
  • Чумаки (1897)
  • Сава Чалий (1899)
  • Хазяїн (1900)
  • Гандзя (1902)
  • Суета (1903)
  • Житейськеє море (1904)

Ролі: Макогоненко («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Назар («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Прокіп Шкурат («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Сторож («По ревізії» М. Кропивницького), Боруля, Калитка, Пузир, Терешко Сурма («Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» І. Карпенка-Карого).IMG_1386Драматургія І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв’язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.IMG_1409

Джерела:

  1. Корифеї українського театру [Текст] : Художнє видання / Тобілевич, Софія Віталіївна. – К. : Центр учбової літератури, 2019. – 540 с.
  2. Спогади про Івана Карпенко-Карого [Текст] : Збірник / Упор., вст.стат., прим. Р.Я.Пилипчука; Зав.ред. С.М.Пільчевська; Під ред. В.С.Бугаєнко, В.М.Кордуна; Худож. О.Д.Стеценко. – К. : Мистецтво, 1987. – 184 с.
  3. Сцена, актори, ролі [Текст] / Мар’яненко, Іван Олександрович ; Ред. С.М.Пільчевської; Худ. М.І.Марушанець. – К. : Мистецтво, 1964. – 290 с.
  4. Карпенко-Карий Іван
  5. Життєвий і творчий шлях Івана Карпенка-Карого
  6. Карпенко-Карий Іван