Кажуть, любов здатна творити дива. У цьому не виникає сумнівів, коли перед твоїм поглядом відкривається уманська Софіївка – дивовижний рукотворний сад, у якому переплелися казка та реальність.
Заснував парк у 1796 році польський магнат Станіслав Фелікс Потоцький на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії та подарував його у день її янгола, в травні 1802 року. Софія Феліче була однією з найкрасивіших жінок того часу. Її порівнюють з Анжелікою та Мата Харі. Для когось вона – всього лише донька грецької куртизанки та купця, а для когось – символ витонченості, краси й мудрості. Одне залишається незаперечним – за серце цієї жінки боролися найвпливовіші чоловіки того часу, які були готові на все заради прихильності красуні. Будувати Софіївський парк було доручено польському артилерійському офіцеру Людвику Метцелю, котрий мав за плечима великий досвід у військовій топографії та інженерії. Однак, саме дендропарк Софіївка став вінцем його кар’єри та найвизначнішим проєктом всього життя – на його могилі у Варшаві викарбувані слова, що це підтверджують: «Тут похований прах будівничого Софіївки». Дендропарк Софіївка повинен був стати не лише найбільшим, але і найкрасивішим у Європі.
Аби задовольнити примхи молодої дружини, граф вирішив відтворити тут, на безлюдній околиці Умані, природу та міфи Стародавньої Еллади – батьківщини Софії. Тому тут є і підземна річка, і Критський лабіринт, і навіть печера Аїда. Людині, знайомій з грецькою міфологією, тут усе здається буквальною ілюстрацією до знаменитих творінь древніх еллінів. Кожний куточок парку має свою грецьку назву: Єлисейські поля, Темпейська долина. Тут є гроти Каліпсо, Діани, Фетіди. Можна відвідати терасу Муз. Витончені архітектурні спорудження – храми, присвячені богиням Венері, Флорі. Скрізь у парку можна зустріти статуї давньогрецьких богів і поетів, які, до речі, були виготовлені кращими італійськими та французькими майстрами. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, водограї, кам’яні гроти – все це гармонійно поєднується і створює неповторну атмосферу казки.
Поруч зі звичними для наших широт деревами були посаджені рослини з Азії та Італії. Саме з Софіївки більшість рідкісних дерев були розповсюджені по всій території сучасної України. Одна з головних прикрас парку – водограй Змія, що встановлений посередині Нижнього озера. З широко розкритої пащі хижої рептилії піднімається стовп води висотою майже 20 метрів! Це справді неймовірне видовище, позмагатися з яким під силу ще одному парковому диву – великому водоспаду, що розташований на висоті 18 метрів над землею і стікає в мальовниче спокійне озеро. А ось найбільш романтичним закутком парку можна назвати затишний «Острів кохання», що розмістився на Верхньому озері.
Софіївка вже на початку ХІХ ст. викликала захват. Поети складали про неї поеми, її малювали художники. Старовинні алеї парку пам’ятають багатьох своїх відомих гостей – тут колись черпали своє натхнення І.Котляревський, Т.Шевченко, О.Пушкін, М.Рильський, В.Сосюра.
Можна з упевненістю сказати, що Софіївка – уманське диво, яке варто відвідати хоча б раз у житті, щоб поринути у загадковий світ любові, містики та давнього світу.
Джерела:
- Прибєга (Лучанський) Л. В. Шедеври архітектури України/ авт.-упоряд. Л.В.Прибєга (Лучанський). – К.: Мистецтво, 2017. -224 с.: іл., с.178 – 179
- https://dyvys.info/2018/10/28/natsionalnyj-park-sofiyivka-kazka-ta-realnist-legendy-mify-ta-shhos-vichne-nevlovyme-ta-zagadkove-foto/ – Національний парк Софіївка
- https://zabytki.in.ua/uk/34/sofievka-istoriya-ua – Софіївка. Історія
- https://7chudes.in.ua/nominaciyi/sofiyivka/ – Софіївка
У 2003 році закінчила НТУУ КПІ (факультет електроенерготехніки й автоматики). Навчалась у художній школі при Національному будинку художників і школі фотожурналістики при газеті «Вечірні вісті».
Публікувалася у «Фокусі», «Дзеркалі тижня», «Кореспонденті», і інших київських виданнях. Брала участь в групових виставках в Україні, Польщі, Литві та Росії.
Анна володар Гран-Прі премії «Фотограф Року 2009» і премії журналу National Geographic. Її стиль – яскрава вражаюча картинка, наповнена глибоким філософським змістом.
Авторка десяти персональних виставок, брала участь у більш ніж 40 колективних проектах. У 2011 році працювала над фільмом про лепрозорії в Каїрі, фотографувала для агенства “Le Desk France”.
Анна Войтенко відома як документальний фотограф, який знімає фотоісторії. Живе та працює в Києві.
Народився 15 травня 1859 р. в с. Кам’яно-Костувате на Миколаївщині. Представник високоталановитої сім’ї Тобілевичів (брат І. Карпенка-Карого, М. Садовського, М. Садовської-Барілотті). Навчався в Єлизаветградській реальній школі. У 1875 р. грав в аматорському гуртку М. Кропивницького. З 1878 р. — на військовій службі. У 1880 р. після закінчення юнкерської школи в Одесі дістав призначення в піхотний полк у Миколаєві. Тут познайомився з композитором П. Ніщинським, автором відомих “Вечорниць”.
У 1883—1909 рр. співпрацював із М. Садовським, І. Карпенком-Карим, М. Старицьким та М. Кропивницьким. Гастролював по Україні, Росії, Молдавії, Білорусії, Польщі. З 1890 по 1898 р. — режисер у власній трупі “Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського”. В 1907—1909 рр. очолював “Товариство українських артистів”. Один з організаторів театру корифеїв.
У 1910—1915 рр. проживав у Києві, гастролював по Україні й Росії у складі українських труп Т. Колісниченка та Ф. Свєтлова. У 1912 р. разом із М. Заньковецькою докладав зусиль до створення Українського художнього театру в Києві. У 1918 р. заснував у Києві Народний театр, на базі якого 1922 р. було утворено Український драматичний театр (з 1923 р. — ім. М. Заньковецької, нині Львівський драматичний театр ім. М. К. Заньковецької). У цьому театрі працював з перервами до 1932 р.
У 1936 р. був удостоєний звання народного артиста СРСР. Свої думки про створення сценічного образу Саксаганський виклав у статті “Моя робота над роллю”. Написав кілька праць з акторської та режисерської майстерності (
