Єфрем Лукацький — військовий фоторепортер, фіналіст Пулітцерівської премії та головний редактор Associated Press. Заслужений журналіст України (2011).
Живе у Києві. Цікавою історією обернувся старт професійної кар’єри Лукацького. У 1988 році, працюючи водолазом у київському Інституті електрозварювання імені Патона, він захоплювався фотографією і брав участь у виставці аматорських клубів Києва. Неподалік від Будинку профспілок, де проходила виставка, він зустрів свого колегу з інституту з юною супутницею і зголосився показати їм свої роботи. Його новою знайомою виявилася Христя Фріланд — на той момент стажист київського університету, а сьогодні міністр закордонних справ Канади. Вони подружилися, і Фріланд спочатку показала роботи Лукацького в редакції британської газети The Independent, а потім порекомендувала його керівництву Associated Press.
Він фотографував у таких гарячих точках як Чечня, Афганістан, Ірак, сектор Газа. 
Лукацький зафіксував історичний момент внесення державного прапору в український Парламент у серпні 1991 р.
У 2005 році він став фіналістом Пулітцерівської премії за роботи, зроблені під час війни в Чечні – єдиним українцем в історії сучасної України, чиї заслуги були відзначені цієї авторитетної премією. Єфрем Лукацький – автор української фотографії, проданої на аукціоні “sotheby’s”. Його знімки друкувалися в найпрестижніших світових виданнях: “Тіме”, “Newsweek, The Herald Tribune”.
Уже 30 років працює на одне з найбільших інформагентств світу — американське Associated Press.
В серпні 2012 р. відбуласяся виставка його фотографій “Моменти часу”. 
Увага фотографа не оминає такі стигматизовані теми як кримінал, проституція, наркоманія, життя безпритульних, СНІД, адже зневага до закону та навмисне «непомічання» тих, хто опинився за межею, — роз’єднує суспільство.
«За кожною моєю фотографією стоїть велика цікава історія, за кожною можна знімати фільм», — стверджує фотожурналіст.
Джерела:
- Фотожурналіст Єфрем Лукацький: «Мені пощастило працювати в часи справжньої журналістики…»
- Єфрем Лукацький
- ЄФРЕМ ЛУКАЦЬКИЙ
- Кадри змін. Топ-14 знімків Єфрема Лукацького — найвідомішого у світі українського фоторепортера
- История украинской фотографии XIX-XXI века [Текст] : Научно-популярное издание / Трачун, Александр Иосифович. – Київ : Балтія-Друк, 2014. – 255 с.
Народилася Марія Заньковецька 4 серпня 1854 р. в дворянській сім’ї Адасовських у родовому маєтку в с. Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині. Батько Костянтин Костянтинович обіймав посаду судді ніжинського повітового суду. Мати Марія Василівна Адасовська походила з давнього російського роду Нефедьєвих із м. Чернігова. 
З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. З юних років Марія виступала в аматорських виставах і концертах, дуже любила імпровізувати. Першу роль дівчинки-сирітки з казки “Донька Кащея” дав їй сам Леонід Іванович Глібов, знаменитий байкар, що тоді очолював драматичний гурток Чернігівського пансіону.
1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932.
На одній із вистав ніжинського дворянського клубу був присутній молодий капітан артилерії Олексій Хлистов. Закохавшись у Марію, пропонує їй руку і серце. 1875 року вони одружуються. Чоловік не схвалював захоплення своєї дружини театром. Подорожуючи разом з чоловіком, у Бендерах Марія знайомиться з Миколою Садовським, який запропонував їй влитися до першої української драматичної групи. Ця зустріч виявилась фатальною для обох людей. Через деякий час найсильніша пристрасть її життя змусила порвати з сім’єю і присвятити всю себе сцені.
27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під керівництвом Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Її творчість справила великий вплив на розвиток української драматургії і створення національного театру. Разом із М.Садовським 1907 організувала перший стаціонарний театр у Києві, керувала (1909–15) аматорськими гуртками в містах Ніжин та Кролевець. У 1922 році вона заснувала в Ніжині театр «Українська група під керівництвом М. Заньковецької», разом з П. Саксаганським організувала Народний театр в Києві, який розмістився в приміщенні Троїцького народного дому, а в 1923 р. знялася в одному з перших українських кінофільмів «Остап Бандура», зігравши роль матері.
Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Обдарування М. Заньковецької багатогранне – лірична героїня, актриса комедійного плану. Та справжня стихія актриси – трагедія, в якій Заньковецька сягала висот античної трагедії. Вона царювала також у побутових драмах з натуралістичним елементом. ЇЇ творчість мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.
