Михайло Якимович Грицюк — видатний український скульптор. Автор скульптурних портретів композиторів Артемія Веделя, Ігоря Стравинського, Сергія Рахманінова, кінорежисера Сергія Параджанова, вченого-кардіолога Миколи Амосова та багатьох інших.IMG_1324Народився 6 жовтня 1929 р. на хуторі Пасіка Грубешівського повіту Люблінського воєводства у Польщі. Батьки, Яким Грицюк і Катерина Гапон — потомственні українці родом з-під Луцька. Родина жила бідно, вела традиційний селянський триб життя.IMG_13251937 рік – Грицюки виїздять до Аргентини і оселяються у передмісті Буенос-Айреса, в будинку, придбаному на привезені з собою гроші. Батько працює сторожем на ткацькій фабриці, у вільний від роботи час виготовляє полотно на ткацькому верстаті вдома, у чому йому допомагають дружина й діти (крім Михайла, ще один син і дві доньки).

1946 рік – Михайло вступає до льотного училища, але через брак здоров’я полишає навчання і влаштовується на паперову фабрику. Починає відвідувати малярське відділення вечірньої художньої школи (на останньому курсі переводиться на скульптурне відділення). Часто відвідує майстерню видатного скульптора Степана Ерьзі, який на той час живе й працює в Буенос-Айресі, вивчає й аналізує його твори.IMG_13261952 рік – здобуває третю премію на конкурсі молодих аргентинських живописців. Працює маляром у Торгпредстві СРСР і радянському посольстві в Аргентині. Разом з двома іншими художниками-емігрантами організовує майстерню декоративного розпису, виконуючи замовлення місцевого населення. Стає вільним слухачем Інституту пластичних мистецтв, де досягає значних успіхів у навчанні. 1955 рік – родина Грицюків приймає рішення повернутися на батьківщину. Дорогою Михайло відвідує Рим, кілька місяців живе у Відні, жадібно вбираючи враження від міста та його музеїв. В Україні родина зупиняється у Ківерцях під Луцьком, згодом отримує квартиру в Луцьку.IMG_13271956–1962 роки – навчається на скульптурному факультеті Київського державного художнього інституту. Серед педагогів — Михайло Лисенко та Іван Макогон, уроки якого Михайло згадуватиме з особливою теплотою. 1962 рік – разом з Юлієм Синькевичем і Анатолієм Фуженком виграє всесоюзний конкурс на пам’ятник Тарасу Шевченку в Москві. Молодим, нікому невідомим скульпторам вдалося відтворити в монументальній пластиці один з найпереконливіших образів поета. Два роки потому відбувається урочисте відкриття монументу за участі М. Хрущова та інших державних і культурних діячів.IMG_13281964 рік – стає членом Спілки художників УРСР, розпочинає виставкову діяльність. Початок 1970-х. Одним із перших станкових творів, де яскраво виявився неповторний авторський стиль Грицюка, стала скульптура «Іконописець. Феофан Грек». У наступні роки з’являються не менш переконливі образи Ігоря Стравинського, Бориса Пастернака, Мстислава Ростроповича. Остаточно окреслюється коло портретованих, які приваблюють скульптора найбільше: це видатні творчі особистості, які зробили важливий внесок у розвиток світової культури і мистецтва.IMG_1329Середина 1970-х – Михайло Грицюк створює скульптури, що їх згодом назвуть класичними, — «Артемій Ведель», «Портрет диригента Є. Мравінського», «Митець і його муза», «Троянда Чилі. Пам’яті Пабло Неруди», «Перемога» (не збереглася), «Пабло Пікассо» (встановлений у Тулузі, Франція), «Скрипаль Ґідон Кремер», «Портрет героя соціалістичної праці академіка М. Амосова», «Портрет О. Блока».IMG_13311975 рік – у Києві проходить спільна виставка творів Михайла Грицюка та Юлія Синькевича, яка стає резонансною подією в культурному житті міста. Роботи Грицюка спричиняють гострі суперечки як серед обивателів, так і серед колег.IMG_1332Кінець 1970-х. Станкова пластика посідає головне місце у творчості Грицюка. Тоді з’являється «Балерина» — один з найвизначніших його скульптурних портретів, для якого позувала балерина й актриса Людмила Оскрет. Останньою роботою Михайла Грицюка стає «Портрет композитора С. Рахманінова».IMG_1333

Джерела:

  1. Грицюк Михайло Якимович
  2. ГРИЦЮК МИХАЙЛО
  3. Грицюк Михайло