Йосип Антонович Садовський — український скульптор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1979). 
У 1966 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), де його вчителями були Валентин Борисенко та Іван Якунін. Багаторічний голова Львівської організації Спілки художників у 1980-х роках. Професор Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Професор сакрального мистецтва у Львівській Духовній Семінарії УАПЦ та Львівській православній богословській академії УПЦ КП. Ініціатор та співорганізатор заснування й будівництва у Львові Палацу мистецтв. Входив до складу журі конкурсу проектів пам’ятника Володимирові Кубійовичу у Львові 2001 року. Останні десятиліття у своїй творчості глибоко перейнявся релігійною тематикою. Головним твором свого життя сам скульптор вважав останню працю — «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного». Цьому твору, що напевно є одночасним прикладом не одного жанру та стилю, автор присвятив останні 5 років життя, але йшов до нього — як сам стверджував — протягом всього свого творчого шляху. 
Основні твори
- «Ранок» (1965).
- «Верховинці» (1969).
- Пам’ятник на могилі І. П. Вовка на Личаківському кладовищі (1969).
- «Мамай» (1968, мідь, гальванопластика, 120×120).
- «Робітник» (1970, мідь, гальванопластика, 100×80×40).
- Пам’ятник Паші Савельєвій у Луцьку (1972, співавтори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор В. Семененко).
- Портрет командира бойової групи Народної гвардії ім. І. Франка І. П. Вовка (1972, тонований гіпс, 72×50×52).
- «Бригадир монтажників А. Кравець» (1975, кована мідь, 90×70×76).
- Пам’ятники загиблим у селах Млиниська Жидачівського району (1971), Монастирець Жидачівського району (1974, співавтор Зінаїда Расіна), Тур’я Буського району (1975).
- «Кавалер Ордена Трудової Слави штампувальниця Львівського автобусного заводу К. Марценків» (1975, шамот, 43×35×40).
- Портрет колишнього начальника Городоцького районного відділу КДБ М. В. Лабузова (1977, бронза, 62×40×29).
- Портрет художника Романа Сельського (1977, шамот, 48×25×32).
- Барельєф «В. І. Ленін» (1977, бронза, 160×130×52).
- Портрет Героя Соціалістичної Праці А. А. Акімова (1977, штучний граніт, 62×27×31).
- «Шахтар» (1977, штучний граніт, 112×87×38).
- 6-метрова статуя шахтаря «Шахтарська слава» при в’їзді до Червонограда (1978, кована мідь, архітектор Анатолій Консулов).
- Портрет Народного артиста СРСР Б. Романицького (1978, бронза, 70×40×30).
- Монументальний знак «Борцям за владу Рад» у Львові (1979).
- Пам’ятник Володимирові Леніну на площі Ринок у Самборі (1979, архітектор Анатолій Консулов).
- «Навіки разом» (1979).
- «Нескорені», композиція присвячена Народній гвардії ім. І. Франка (1979, бронза, 158×110×60).
- «Портрет першого секретаря жидачівського райкому КПУ П. Брича» (1980, тонований гіпс, також мідь, 90×60×32).
- Пам’ятник Іванові Франку в Лішні (1981, архітектор І. Француз).
- Портрет бригадира шахтарів М. С. Школяренка (1982, тонований гіпс, 77×45×37).
- «Ікари» (1982, співавтор Ярослав Скакун, тонований гіпс, 154×100×85).
- «Партизанка» (1985, тонований гіпс, 120×64×54).
- Портрет матері (1985, тонований гіпс, 63×48×33).
- Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Еммануїл Мисько).
- «І. Франко» (1986, тонований гіпс, 124×49×38).
- «Франківська плеяда» або М. Коцюбинський, М. Лисенко, Леся Українка, І. Труш, В. Стефаник (1986, склоцемен, 80×172×68).
- Проект пам’ятника Іванові Франку в Івано-Франківську (не пізніше 1987).
- Проект пам’ятника Шевченку для Дрогобича від 1988 року (співавтори архітектор Василь Каменщик, скульптор Іван Самотос). Затверджений, але не був реалізований.
- «Покрова Пресвятої Богородиці» (1998).
- «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного» (2008). Робота не завершена. Експонувалась в Національному музеї у липні 2008 року після смерті автора.Композиція знищена кількома роками пізніше.
- Пам’ятник Іванові Франку в селі Нагуєвичі (у співавторстві).
- Меморіальна таблиця у Львові до 100-річчя з дня народження Фелікса Дзержинського.
Народилася в Одесі, Україна. Її батько був гімнастом з родини знаменитого спортсмена. Її мама співала, танцювала і навчалася акторській майстерності. У віці чотирьох років Шевченко почала займатися художньою гімнастикою в школі Олімпійського резерву при стадіоні Чорноморського морського пароплавства. Коли Христині виповнилося вісім років, її сім’я емігрувала до Пенсильванії, США, і там Христина ходила до школи хореографії «Rock School of Pennsylvania Ballet» (зараз «Rock School for Dance Education») під керівництвом Бо і Стефанії Спасів. У філадельфійському Балеті Пенсильванії Шевченко танцювала провідну дитячу партію Клари в балеті «Лускунчик» протягом трьох років, і так само знімалася у проекті «Дегаc і балет» на телеканалі NBC.
У віці 15 років вона стала наймолодшою володаркою нагороди «Принцеса Грейс», яка дала їй кошти для участі в міжнародних конкурсах. Також Шевченко навчалася у таких педагогів, як Лев Ассауляк — провідного соліста, балетмейстера Пермського академічного театру опери і балету, Заслуженого артиста РРФСР (1965), Ольги Тозиякової, провідної балерини Пермського академічного театру опери і балету, Одеського академічного театру опери і балету і Балету міста Москви (Moscow City Ballet). Шевченко працювала зі знаменитими хореографами: Фернандо Бухонесом, Бенджаміном Мільп’є, Оленою Чернишовою та Володимиром Шумейкіном. Для Христини «Каприз №1» був спеціально поставлений Бенджаміном Мільп’є, який вона танцювала на московському Міжнародному конкурсі балету.
У грудні 2007 року Христину Шевченко прийняли як ученицю до Американського театру балету (American Ballet Theatre), а в червні 2008 року до кордебалету. У червні 2013 року Христина замінювала травмовану Джиліан Мерфі у спектаклі Ратманського «Piano Concerto №1» і Джоан Аcосела з газети «The New Yorker» назвала її виконання «найдивовижнішим». Солісткою Шевченко стала в серпні 2014 року. У травні 2017 року під час Столичного балетного сезону у Нью-Йорку Шевченко з грандіозним успіхом дебютувала «Китри» у балеті Дон Кіхот. Наступного дня вона знову танцює Китри, замінюючи іншу травмовану виконавицю. Крістіна Пандолфі з «Broadwayworld.com» заявила: «Здатність все прийняти і зробити своїм власним є рідкісним дарунком, який так часто вважається самим собою зрозумілим. Але точно те, що цей нюанс, який дає Шевченко, а з нею й усьому спектаклю, сяяти як найяскравіша зірка на небі».
У червні 2017 року, Шевченко дебютує «Медорy» в балеті «Корсар». Протягом одного тижня вона виконує партію тричі. Христина закінчила свій прекрасний сезон балетом Баланчина «Моцартіана». Марина Харсс із «Dance Tab» пише: «З трьох балерин-виконавиць Моцартіани, яких я побачила, Шевченко була щиріша, танцюючи у своєму роді з сяючою невимушеністю. Фактично, так було з усіма її дебютами — ніщо, здається, не турбує її». Шевченко отримала звання провідної балерини в липні 2017 року. Дебюти Христини у 2018 році: Одетта / Оділія («Лебедине Озеро»), Гамзатті («Баядерка»), Жар-Птиця («Жар- Птиця»), Пісні Буковини. Дебюти Христини у 2018/2019 сезоні: “Симфонія Кончертанте” Баланчин, Клара Принцеса («Лускунчик»), Ольга ( «На Дніпрі»), Блакитний Сад, Lescaut’s Mistress («Манон»), Dream within a Dream, Балерина y Deuce Coupe and In the Upper Room.
