Без названияМарія Примаченко  – художниця, творчість якої – прекрасне, утаємничене і до кінця незбагненне явище, що упродовж майже століття привертає до себе увагу шанувальників мистецтва, дослідників, художників. Жінка з нелегкою долею, малописьменна, була визнана зіркою першої величини у «Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва». Марія Примаченко народилася 30 грудня 1908 року в с.Болотня на Київщині, де і провела все життя. Дитинство дівчинки було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною і спостережливою, загострило слух і зір. Собою вона була надзвичайно гарна, але пересувалася майже все життя з милицями. Марія гідно й мужньо перенесла всі життєві незгоди, пізнала щастя любові (хоча чоловік загинув на фронті) і щастя материнства. Бажання малювати виникло в дитинстві: «Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату». Кожен приходив подивитися на дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Талант М.Примаченко відкрила у 1936 році майстриня-ткаля Т.Флору. Художницю запросили до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва, де вона малювала, вишивала, розписувала керамічні глечики й тарелі дивними звірами, вкритими квіточками. Її твори з незмінним успіхом експонувалися на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

У картинах мисткині знаходять втілення ще язичницькі, що знайшли відгук у надрах слов’янської міфології, образи фантастичних чудовиськ і птахів. Її творчість – ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості є феноменом дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли відчиняється «будиночок чаклунки» і звідти виходять у світ її небувалі, часом химерні образи, які ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах. Не менш цікавими є підписи мисткині до її картин, котрі часто виглядають як цілком самодостатні приказки чи народні афоризми. Попри все художниця ніколи особливо не переймалася своїм здоров’ям. Навіть після Чорнобильської катастрофи. Її вона пережила у власному домі, розташованому недалеко від атомної станції, і відмовилася виїхати з 30-кілометрової зони, хоча їй і підшукали добру хату на Полтавщині. Останні роки життя художниця важко хворіла, не підводилася з ліжка. Але до останнього продовжувала малювати.

За мотивами картин Марії Примаченко біля Південного залізничного вокзалу Києва створено арт майданчик з персонажами з творчості художниці. Там розташовані статуї Сонячного Лева, Кінь з жовтою гривою, який грає на скрипці, стоячи на двох ногах. На честь художниці названо малу планету.

Шановні друзі, у відділі мистецтв нашої бібліотеки ви зможете більш детально ознайомитися з творчістю української мисткині й переглянути каталог виставки у виданнях «Марія Примаченко: дарую вам сонце» та «Марія Примаченко 100».