Стефан Васильович Турчак – один із найвидатніших диригентів XX століття, з ім’ям якого пов’язані найзначиміші сторінки українського оперно-балетного і симфонічного виконавства. З його думкою рахувалися композитори і режисери, диригенти і художники, найуславленіші співаки, його шанувала влада, слава про диригента розійшлася далеко за межі України. Стефан Турчак народився в українському с. Мацковичах на території сучасної Польщі 28 лютого 1938 року. У 1947 році, під час операції «Вісла», родину примусово вивезли в Радянську Україну. Хлопець рано втратив батьків і виховувався бабусею у с.Дублянах на Львівщині. З дитинства виявив велику зацікавленість музикою, яка привела його до Львівської консерваторії у клас видатного диригента, музиколога і педагога М. Колесси. Ще студентом Стефан дебютував як диригент Львівського театру опери і балету. У 25 років уже очолив Державний симфонічний оркестр України, піднявши його до найвищих мистецьких вершин, про що засвідчили гастролі колективу під керівництвом майстра в багатьох зарубіжних країнах. У 1967 році С.Турчак став головним диригентом Державного академічного театру опери і балету України ім.Т.Шевченка, що започаткувало нову сторінку не тільки його власної творчої біографії, але й відомого театру.
Уже перша його постановка на київській оперній сцені «Отелло» Дж. Верді засвідчила про прихід у колектив диригента особливого таланту і емоційної наснаженості. Загалом диригент поставив на київській оперній сцені майже сорок вистав. І кожна ставала мистецькою подією, яскравим тріумфом українського оперно-балетного виконавства. Мистець мав якусь надприродну магічну єдність з кожним солістом і артистом оркестру, хору, балету, вмів захопити і повести виконавців за собою, мов могутню бурхливу ріку. Після прем’єри вердіївського Реквієму італійська критика назвала С.Турчака «українським Тосканіні». З ім’ям мистця як головного диригента і художнього керівника трупи пов’язані блискучі успіхи київського оперного театру за кордоном, зокрема на уславленому Вісбаденському музичному фестивалі, де театр вперше показав перлину української національної класичної музики – оперу «Тарас Бульба» М.Лисенка (1982).
Стефан Васильович диригував виставами і симфонічними концертами у багатьох країнах світу – Англії, Німеччині, Югославії, Японії, поставив «Бориса Годунова» і «Хованщину» в Ніцці, «Макбета» в Мадридській королівській опері, «Івана Сусаніна» і «Кармен» в Загребській опері.
Стефан Турчак рано пішов із життя. Згорів у напруженій творчій праці, якій віддав увесь свій талант, душу і серце. Перейшовши пруг свого п’ятдесятиріччя, пішов у вічність 23 жовтня 1988 року, залишивши по собі найяскравішу сторінку в історії Національної опери України, українського і світового музичного мистецтва. На його честь в 1994 році був запроваджений національний конкурс диригентів ім. С.Турчака, який став Міжнародним.
Шановні поціновувачі українського музичного мистецтва! У відділі мистецтв нашої бібліотеки, що на Повітрофлотському пр. 10, ви зможете ознайомитися зі сторінками життя і творчості видатного диригента в книзі В.Рожка «Стефан Турчак».
Катерина Білокур зуміла сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Вона самотужки, долаючи непрості сільські перешкоди, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису і без спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок навчалася у природи. Катерина Білокур народилася 24 листопада 1900 року в с.Богданівка на Полтавщині в заможній сільській родині. Ні про яке навчання доньки батьки й чути не бажали, адже тоді вона може й заміж не вийти! Букви дівчинка вивчила сама на печі. А ще вчилася, коли молодший брат робив уроки. Малювати Катерина почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли. Та дівчинка продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугілля. І тоді на душі ставало тепло й радісно, і від щастя сміятися хотілося. Катерина прагнула навчатися , але її не прийняли ні в Миргородський технікум художньої кераміки, ні в Київський театральний технікум через відсутність документа про закінчення семирічки. Навесні 1940 року дівчина, почувши по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко, звернулася до співачки з листом, до якого додала малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив співачку. Вона звертається до Центру народної творчості – і роботами К.Білокур починають цікавитися.
Library Art Blog 