Скільки б не змінювалось поколінь, візитівкою Києва були й залишаться скульптурний ансамбль княгині Ольги на Михайлівській площі, пам’ятники Ярославу Мудрому біля Золотих Воріт та вічному мандрівнику Григорію Сковороді на Контрактовій. І не всі, можливо, знають, що їх об’єднує постать непересічного Майстра, «українського Мікеланджело» – Івана Кавалерідзе. Митець народився 1 квітня 1887 року на хуторі Ладанському в сім’ї українки та нащадка грузинського князівського роду. Змалечку Іван був талановитий, більш за все йому подобалося ліпити з глини фігурки людей та тварин. Такі дивні розваги привернули увагу його дядька — художника й археолога С.Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва й віддав на навчання до приватної гімназії Валькера. Вищу освіту Іван отримував у Петербурзькій академії мистецтв, а згодом вдосконалював художню майстерність у приватній студії Н.Аронсона в Парижі. Після навчання скульптор повертається до Києва, щоб узяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам’ятника княгині Ользі.
І в 1911 році на Михайлівській площі в Києві було відкрито споруджену за проєктом митця чотирифігурну композицію пам’ятника княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозванному та рівноапостольним Кирилові й Мефодію (монумент було зруйновано більшовиками в 1919-му році й відновлено 1996 року). Усе життя митець був наділений надзвичайною енергією, прагненням сміливого пошуку й творчим горінням. За шість років перебування в рідному місті організував товариство охорони пам’ятників старовини, сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Залізничники на пам’ятник Т.Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу і побудувати театр. І.Кавалерідзе погодився. Театр був відкритий. У роки війни І.Кавалерідзе знаходився на окупованій німцями території. Керував міським відділом культури й мистецтва. Намагався, користуючись посадою, оживити Київську кіностудію, яка після втечі червоних стояла мертво. Також допомагав рятувати ув’язнених митців, надавав притулок єврейським сім’ям, рятував молодь від вивезення до Німеччини, зберігав від пограбування культурні цінності. За німців з І.Кавалерідзе сталася досить цікава історія: одного разу до його помешкання завітав чоловік в есесівській уніформі й запропонував створити бюст Гітлера. Митець відповів йому, що ліпить лише з натури. Коли повернулася Червона армія, з’ясувалося, що то був перевдягнений радянський агент. Природа наділила І.Кавалерідзе різними талантами. За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс, написав книжку спогадів, до того ж залишилися ще й десятки нереалізованих проєктів. У творчому доробку митця – численні пам’ятники: Т.Шевченку в Ромнах, Полтаві й Сумах (були зруйновані більшовиками як «петлюрівські»), Г.Сковороді в Лохвиці, Ярославу Мудрому в Києві, Богдану Хмельницькому в Кобеляках та інш. Митець вважається одним із фундаторів українського історичного кіно. Він працював художником, сценаристом і режисером на Одеській та Київській кіностудіях. Як кінорежисер поставив фільми «Злива», «Перекоп», «Коліївщина», «Прометей», «Повія». Іван Петрович – творець перших українських кіноопер «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм».
Усе своє життя митець невтомно шукав досконалість і радів кожному новому дню. «Найщасливіший день сьогодні, – писав він у своєму щоденнику. – Чому? Бо він є, і я живу!». Іван Кавалерідзе помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому цвинтарі. У Києві є вулиця, яка носить ім’я митця. І на Андріївському узвозі – меморіальна майстерня-музей.
Шановні друзі, у відділі мистецтв, що на Повітрофлотсьму пр. 10, ви знайдете чудову книгу: Іван Кавалерідзе: життя і творчість.
