Святослав Гординський, без сумніву, непересічна особистість. Український художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, журналіст, який зробив великий внесок у розвиток національної культури. Завдяки йому з’явилися друком десятки книг репресованих письменників і світ відкрив для себе високе й самобутнє українське мистецтво. Святослав Гординський народився 30 грудня 1906 року в м.Коломия в родині викладача гімназії. У їхньому домі збиралася галицька еліта, і дитинство маленького Святослава проходило серед українських книг та видатних українських людей. Вищу освіту юнак здобував у Берлінській академії мистецтв, а також у Парижі, де навчався в академії Жульєна і Модерній академії Ф.Леже. Повернувшись 1931 року до Львова, Святослав заснував Асоціацію незалежних українських митців і практично став ланкою зв’язку між художнім середовищем Львова та європейськими мистецькими центрами. Зокрема, під егідою Асоціації та за ініціативи Святослава Ярославовича відбувається знакова виставка українських художників, що жили в Парижі. На початку 20 століття на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями. У творчості С.Гординського відомий цілий цикл листівок «Українські колядки», де кожна листівка стає ілюстрацією до тієї чи іншої колядки і доповнена оригінальними рослинними та анімалістичними мотивами чи геометричними орнаментами. Знаючи добре візантійсько-київську українську традицію, митець у своїй творчості поєднував її з новітніми конструктивними досягненнями і зумів майстерно подати українську ментальність у стилістиці свого часу. Це спостерігається в творах живопису «Автопортрет», «Гірський пейзаж», «Портрет М.Колесси», «Ранок», «Стара гуцулка» та інш. У часи 2-ї світової війни митець згуртував близько 400 художників, видав каталог, який тривалий час був чи не єдиним енциклопедичним довідником про життя і творчість українських митців.
С.Гординській працює і в царині поезії. У Львові одна за одною виходять 6 його поетичних збірок. Також митець здійснив поетичну інтерпретацію «Слова о полку Ігоревім» українською, а згодом і німецькою мовою, переклав поему Рилєєва «Войнаровський». У 1944 році художник емігрував на Захід. У США він заснував Об’єднання Мистців Українців в Америці, організувавши велику виставку українських художників у діаспорі. Також С.Гординський власноручно розписав близько 30 храмів у 12 країнах Європи, Америки та Австралії, зокрема, він написав ікони і створив мозаїки для собору Св.Софії в Римі. У своїх роботах, присвячених історії української ікони, дав чітке роз’яснення, у чому полягає відмінність давньої української і російської культурних традицій. До останніх днів митець писав і не розлучався з книгою. Помер Святослав Гординський у себе в Вероні 8 травня 1993 року на 89 році життя. Похований на українському цвинтарі Св.Андрія під Нью-Йорком. Свій архів та бібліотеку митець заповів Національному музею у Львові. У місті також запровадили премію ім. С.Гординського в галузі культури і мистецтв із врученням диплома «Львівська слава».
Про життєвий і творчий шлях визначного українського митця, шановні друзі, ви зможете також прочитати в 2-ому томі «Львівської антології», що зберігається в нашій бібліотеці.
Народився Микола Григорович Гринько 22 травня 1920 року в Херсоні в родині театральних акторів, його хрещеною матір’ю була славетна співачка Оксана Петрусенко. Мабуть, тому вже у школі хлопчик усе дозвілля віддавав театру, відкриваючи для себе чаклунство сценічного світу.Юність Миколи Гринька припала на буремні роки другої світової війни. Служачи стрільцем-радистом, він у вільні хвилини читав однополчанам гуморески та монологи, співав сатиричні куплети, танцював, копіював відомих виконавців, їздив у сусідні військові підрозділи з концертами. У 1943 році його було призначено начальником офіцерського клубу, де він здобув свій перший режисерський досвід. По війні М.Гринько працював помічником режисера Запорізького українського музично-драматичного театру, з успіхом грав різнопланові ролі у багатьох виставах. Природна привабливість, гречність актора передавались його сценічним героям, викликаючи у глядачів симпатію до них. Так у натхненній щоденній праці-пошуку приходила до нього творча зрілість. У 1955 році Микола Григорович пробує себе на професійній естраді – у джаз-оркестрі «Дніпро», якому присвятив наступні 7 років життя. Згодом стає художнім керівником цього оркестру. Тут добре прислужилася його артистична вдача, природна музикальність, схильність до гумору, танцювальна «жилка», виразна пластика – усе те, що у театрі знаходило лише часткове застосування. У кіно Микола потрапив випадково. 1951-го в коридорі студії ім. Довженка його запримітили асистенти режисера Ігоря Савченка й запросили на кінопроби. І одразу ж затвердили на епізодичну роль селянина у фільмі ”Тарас Шевченко”. Та хоч актор прожив у Києві майже 50 років, свої головні ролі він зіграв на ”Мосфільмі” й ”Ленфільмі”. Андрій Тарковський вважав його своїм талісманом і зняв М.Гринька в стрічках ”Андрій Рубльов”, ”Соляріс”, ”Дзеркало”, ”Сталкер”. Надзвичайно важливими для творчого розвитку Миколи Гринька стали ролі у таких етапних і відомих стрічках, як «Сюжет для невеличкого оповідання» Сергія Юткевича (1970), де він зіграв Антона Чехова, «Романс про закоханих» Андрія Михалкова-Кончаловського (1974), «Ати-бати, йшли солдати…» Леоніда Бикова (1977), «Дума про Ковпака» Тимофія Левчука (1974—1978), «Тегеран-43» Олександра Алова і Володимира Наумова (1981), «Ярослав Мудрий» Григорія Кохана (1982).
