Ярослава Музика – українська художниця-модерністка. Делікатна тендітна жінка, втім цільна і рішуча в національних питаннях свого народу. Вона стала одним із яскравих символів своєї доби. Ярослава Стефанович народилася 10 січня 1894 року в м.Залізці на Галичині в родині адвоката. З дитинства була тихою, спостережливою і любила малювати. Отримала чудове виховання. Ще підлітком переїхала з батьками до Львова, де вчилася у відомій художній студії С. Батовського. Велике враження на мисткиню справило знайомство з М.Бойчуком: «В його робітні я побачила вперше неовізантійські малюнки. Тоді я захопилась іконним способом малювання. Навіть портрети пробувала робити на лад ікон». Після закінчення Вільної академії мистецтв у Львові, Ярослава працює реставраторкою в Національному музеї. Її залучають до збирання західноукраїнських старожитностей. Колекції народного мистецтва накопичувались повільно, але невпинно впродовж усього життя. В майстерні художницю оточували гуцульські кахлі, керамічний посуд, вироби з шкіри та металу, дерев’яні свічники-трійці, дитячі забавки з різних країв. Вони створювали тут особливий моральний клімат. Одружившись із Максимом Музикою, професором мікробіології, проректором Таємного львівського університету, Ярослава разом із чоловіком багато подорожує – Швецією, Норвегією, Францією. З 1935 року навчається у Вільній академії мистецтв у Парижі. Повернувшись додому, Ярослава Львівна потрапляє в центр тогочасного мистецького життя Львова. Вона стає членом Асоціації незалежних українських митців, яка влаштовувала численні виставки в Україні та за кордоном. Працювала в реставраційній майстерні Національного музею у Львові. Сучасники про неї говорили: «То була незвичайна людина. Великий знавець і реставратор ікон, яка вміла відгадувати чужі думки і наосліп знаходила сховані чи загублені речі». Я.Музика була художницею багатого і широкого обдарування. Нею створено понад дві тисячі творів живопису, графіки, мозаїки, прикладного мистецтва, відроджена й розроблена стародавня народна техніка малювання на склі, розвинута технологія гарячої емалі. Кращі роботи її живопису – «Старий з бородою», «Пейзаж з місяцем», «Леся Українка», з живопису на склі: «Пастушка», «Анна Ярославна», з мозаїки – «Княгиня Ольга». Поряд з невеликими, Ярослава задумує монументальні за розміром роботи. Із шматочків старих тканин майстриня вишиває за зразком древніх плащаниць величезне панно-аплікацію «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ».
У 1948 році, під час творчого відрядження до Криму, художницю було заарештовано і звинувачено у зв’язку і співпраці з керівниками проводу ОУН і засуджено на 25 років перебування в таборах Сибіру та Казахстану. Сильна духом мисткиня у важких умовах життя не залишала своєї творчості: малювала на камінні, на слюді та на уривках паперу. Винайшла нову художню техніку – зі зібраної смоли склеювала мініатюрні композиції з точним розрахунком кольорів.
Після смерті Сталіна 1955 року художниця повернулася до Львова. І хоч була хвора на сухоти, бере активну участь у мистецькому житті рідного міста. Її твори з великим успіхом експонувалися на персональних виставках.
Померла визначна художниця 23 листопада 1973 року. Похована на Личаківському цвинтарі Львова.
Свої твори, архів, бібліотеку, колекцію мисткиня заповіла Львівській галереї мистецтв. У 2000 році в Тернополі засновано обласну мистецьку премію ім. Ярослави Музики.
Історія вишивки на теренах України має не одну тисячу років. Особливого ж значення набула в останні кілька століть. Переважно, вишивали дівчата. До весілля готували спеціальну скриню, у якій роками збирали посаг. Найбідніша дівчина мала 30-40 сорочок, середнього достатку 50-70 сорочок, а багата – 100 і більше. За повір’ям, сорочку для немовляти мала вишити мати або бабуся. Під час тонкої роботи майстрині співали пісень і молилися. Вірили, що так сорочка стає оберегом. Сорочки для жінок пряли тільки з конопель або льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її ще ненароджене дитя. У вишивці сакральне значення має все — від ниток, походження тканини до орнаменту, кількості стібків і кольору. Найдавнішою є вишивка білим по білому. Але рукоділлю передувала довга процедура. Нитки вибілювали 3 роки. Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси та міцного здоров’я, а також щасливої долі. В Україні вишиванка теж символізує і родинну пам’ять, вірність та любов у сім’ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя та волю в орнаменті вишиванок.
