Давид БурлюкДавид Бурлюк – один із чільних творців українського модернізму початку 20 століття. «Геніальний нахаба», «американський Ван-Гог», як його називали, порівнював художній твір з акумулятором, який має заряджати. Судячи з життя митця, він і сам був незвичайним «художнім твором», адже його заряду вистачало на те, щоб художники і поети нового мистецтва могли виявити себе повною мірою. Давид Бурлюк народився 9 липня 1882 року на хуторі Семиротівщина на Харківщині. Через роки митець писав про родину у своїх «Спогадах футуриста»: «Ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько «Писарчуки», ми були писарями Запорозького війська». У дитинстві молодший брат під час бійки серйозно пошкодив Давидові зір. Згодом скляне око й лорнет стануть «фірмовим знаком» митця. Він навіть бравував цим та відзначав, що його особливе художнє сприйняття пов’язане з тим , що він дивиться на світ одним оком. Мистецьку освіту юнак здобував у Одеському художньому училищі, в Королівській академії в Мюнхені, студії Ф.Кормона в Парижі та в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури. Повернувшись з-за кордону у вельми епатажному вигляді: із узором на щоці, сережкою у вусі та незмінним лорнетом, він кидається у вир мистецького життя. Брав активну участь у перших авангардних виставках – «Ланка» в Києві та «Салони» в Одесі. Д.Бурлюк створює відомий маніфест футуристів з промовистою назвою «Пощечина общественному вкусу», де пропонує «скинути класиків з пароплаву сучасності». Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, Давид став ідеологом вітчизняного футуризму як у живописі, так і в літературі. Єдина поетична збірка митця «Лисіючий хвіст» була видана 1919 року в Кургані. Його вірші — це квінтесенція характерних для футуризму антиестетичності й епатажності. Є легенда про те, що І.Рєпін якось хотів написати портрет поета-новатора В.Хлєбнікова, але той відмовився, заявивши, що його вже намалював Д.Бурлюк і краще це зробити просто неможливо, адже там «я схожий на трикутник».

Незважаючи на різкість висловдювань, художник був доброю і чуйною до інших людиною. Він увів у світ мистецтва В.Маяковського і допомагав багатьом талановитим художникам. Революційні події 1917 року в Росії митець сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. У 1920 році Д.Бурлюк разом із родиною емігрував до Японії, де писав японські пейзажі («Гора Фудзі», «Ворота храму») і став засновником японського мистецтва ліногравюри. Наступні 45 років Д. Бурлюк жив у США. В еміграції він залишився вірним своїм естетичним смакам. У Нью-Йорку митець видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки. Серед картин митця є твори, присвячені Україні («Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»). «Мій колорит глибоко національно український, – писав Давид Давидович. – Помаранчеві, зелено-жовті, червоні, сині тони б`ють Ніагарами з-під мого пензля. Коли я рисую, мені здається, що я дикун, котрий тре сук однієї фарби об іншу, щоб одержати кольоровий ефект. Ефект горіння».

Давид Бурлюк помер 15 січня 1967 р. у м. Хемптон-Бейз, штат Нью-Йорк. Його прах за заповітом був розвіяий над водами Атлантики. Дружина Марія Бурлюк, мемуаристка і видавець, на 12 років молодша від чоловіка, не мислила життя без нього. Її не стало того ж року. У 2007 році на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby’s був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000.