Софія ЛевицькаСофія Левицька – українська художниця, відома своїм живописом і графікою в стилях кубізму й постімпресіонізму. Перед Україною вона має незаперечну заслугу, адже зуміла зацікавити українством багатьох французьких митців і була ніби культурним аташе України в столиці Франції впродовж 30 років початку ХХ століття. Софія Пилипівна Левицька народилася 9 березня 1874 року в с.Вільхівцях на Поділлі в багатій поміщицькій  родині. Ледве дівчині виповнилося 19 років — її видали заміж. Подружнє життя стало важким випробуванням: чоловік зловживав алкоголем, у доньки, що народилась, були розумові відхилення. Софія з малолітньою дитиною повертається в батьківський дім. Коли донька трохи підросла, Софія виявляє бажання вчитися малярства. Після довгих вагань батьки в 1905 році виряджають її до Парижа, де С. Левицька відразу записується до Академії мистецтв. Її успіхи в навчанні були настільки значними, що вже через рік мисткиню допускають робити копії з картин у Луврі.  Під час навчання Софія знайомиться з молодим художником Жаном Маршаном, приязні стосунки з яким переросли в кохання і спільне життя впродовж подальших 20 років. Творчість С.Левицької здобуває визнання в паризької публіки. У 1913 році художниця організовує свою першу персональну виставку в галереї Б. Вайль. Тогочасна критика писала: «З творів Соні Левицької пробивається дуже тонка поезія, яка виходить із спокійного мистецтва. А все ж таки цього митця вважають за одного з найсміливіших у сучасну пору». Мисткиня стала справжньою перлиною в культурному житті Парижа першої половини ХХ століття. Кращі художні галереї Франції змагалися за можливість експонувати і продавати її твори. Художником Софія була різнобічним, малювала портрети (саме вони гарантували їй деякі заробітки), пейзажі, декоративні проєкти для тканин і килимів, макети для ліонських фабрик шовку. Особливої ​​майстерності вона досягла в гравюрі на дереві. Не залишалася Софія осторонь і від життя України: самотужки переклала французькою й проілюструвала «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя, створила лінорит «Визволення України», де козак, поборовши двоголового орла, атакує білого й червоного.

Українська художниця гуртувала довкола себе дружні кола французьких митців і літераторів. Її будинок стає своєрідним творчим салоном, де щочетверга збиралося багато паризьких знаменитостей. У розмовах присутні не залишали осторонь і країну походження господині, а сама С.Левицька закликала французьких митців їхати в Україну та змальовувати її неповторні краєвиди. Щасливе життя Софії закінчується з приїздом до Парижу хворої доньки. Сподіваючись поліпшити її стан, художниця звертається до різних спеціалістів, та все марно. Важкі сімейні обставини підточили здоров’я, і нервова недуга звела художницю зі світу в 1937 році. Похована Софія Левицька в Парижі. Відомі французькі митці створили товариство «Приятелів С.Левицької» і в 1938 році в галереї Самбона влаштували виставку творів Софії, на якій були представлені невеликі полотна й акварелі, які репрезентували спогади художниці про Україну.