Володимир ОрловськийЗначне місце в плеяді відомих українських пейзажистів другої половини XIX століття належить Володимиру Орловському. Саме з його творчістю пов’язане становлення в нашому мистецтві пейзажу як жанру. Володимир Орловський народився 20 січня 1842 року в Києві. Потяг до малювання Володі дуже не подобався батькові, адже він мріяв для сина про військову кар’єру – тож і віддав хлопця до кадетського корпусу. Та коли викладачі застали Володю за малюванням карикатур на вчителів, попросили батька забрати некерованого нащадка додому. Після повернення до рідної оселі у хлопця відібрали олівці, фарби, папір, малювати було суворо заборонено. Згодом було навчання в 2-ій київській гімназії. На обдарованого хлопця звернули увагу художник І. Сошенко та директор гімназії М.Чалий, які відправили Володимира з рекомендаціями до Т.Шевченка в Петербург. Так завдяки Кобзарю Володимир був прийнятий до Академії мистецтв. «Все моє життя — це живопис, ніщо інше в житті мене не цікавить»,- говорив натхненно юнак. Опинившись ще в студентські роки в кримському маєтку князів Воронцових, В.Орловський прислухався і оцінив мудрі поради господині дому. Саме вона зорієнтувала починаючого живописця на увагу до сонячного світла. В Алупці він написав перший пейзаж, побудований на контрастах холодної тіні й яскравого світла. Сонячне світло, його магічний вплив на природу, несподівані ракурси будуть хвилювати живописця все його життя. «Шукач сонячного світла» — так називатимуть сучасники митця. Після закінчення Академії з відзнакою В.Орловський отримав право на трирічну пенсійну поїздку за кордон. Удосконалюючи свою майстерність у Франції, Німеччині, Швей­царії, Італії, митець звертає особливу увагу на французь­ких «барбізонців», які імпонували йому реалістичним відтворен­ням природи, тонким, поетичним її осмисленням. Його велика заслуга в тому, що він, перейнявши досвід барбізонців, одним із перших серед українських художників почав розвивати тему українського національного пейзажу. Повернувшись до Петербурга, Володимир Донатович викладав у Академії мистецтв, був професором. Картини художника мають широке визнання. Його роботи часто купував цар, охоче замовляли члени імператорської родини, а столичні аристократи шикувалися за ними в чергу. Утім українець відмовляється від честі стати придворним художником: він рвався додому, в рідний Київ. І після повернення з Франції в 1886 році митець оселяється в любому місті. Володимир Донатович захоплено малює українські села й хутори, золотаві ниви й убогі хати, живописні ставки й степові далі. Улітку митець їздить по Україні, Криму, завжди маючи при собі етюдник, фіксуючи цікаві пейзажні мотиви, жанрові сцени. А взимку враження перетворюються на закінчені, композиційно вибудовані картини («Село», «Рибалки», «Жнива», «Затишшя», «Хати в літній день», «Березовий гай»). Його пейзажі сповнені глибиною, безпосередністю й щирістю живописного відображення. Вже перші біографи художника справедливо виділяли його як «незрівнянного пейзажиста південної природи», зістав­ляючи з «корифеєм північного пейзажу» І.Шишкіним.

У Києві митець вів і активне громадське життя. Надавав велику допомогу Київській рисувальній школі ім. М.Мурашка, був одним із організаторів створення Київського художнього училища. 19 лютого 1914 року під час перебування в м. Нерві в Італії В.Орловський раптово помирає. Труну з тілом художника перевезено до Києва і поховано на Лук’янівському цвинтарі.

У Києві на честь митця названо вулицю.