Кожен з дитинства відкрив для себе творчу постать Т.Шевченка. А про Івана Сошенка, українського художника та педагога, одного із найближчих друзів Кобзаря, який брав найактивнішу участь у його визволенні з кріпацтва, ми, на жаль, майже не знаємо.Тож привідкриємо завісу життя чудової людини й талановитого майстра. Іван Сошенко народився 2 червня 1807 року в м.Богуславі на Київщині. Значний вплив на формування хлопчика мала бабуся, яка навчала онука грамоті. 13-річним він потрапив у Вільшану до відомого ікономаляра С.Превлоцького, що погодився взяти Івана на безплатне утримання. Одним із перших мистецьких творів художника стало «Полювання з псами», виконане на воротах псарні Енгельгардта у Вільшані. Згодом Іван розписує церкви в Матусові, Млієві, Лебединському чоловічому монастирі і отримує репутацію вмілого іконописця в цілій окрузі. Якось, почувши від заїжджого петербуржця про Академію мистецтв, яка дає радощі творчого життя, Іван вирішив будь-що там вчитися. Був холодний листопад 1831 року, буяла холерна пошесть, але І.Сошенко з кількома мідяками в кишені подався до столиці. За три дні прибулець знайшов роботу, комірчину і записався вільним слухачем до Академії мистецтв. Під час навчання митець створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається монументальними стінописом, копіюванням класичного малярства. Знайомство в 1836 році з Т.Шевченком стало яскравою сторінкою в житті майстра. Він був одним із перших, хто звернув увагу на художній хист Кобзаря, і звернувся до Є. Гребінки з проханням допомогти звільнити поета з кріпацької неволі. Їхня дружба тривала роками. У 1846 році через погіршення стану здоров’я І.Сошенко змушений переїхати до Немирова, де працював у гімназії. У цьому місті художник одружився зі своєю ученицею гувернанткою Марцеліною Віргінською. Дітей у подружжя не було, тож узяли двох племінниць Івана на виховання. Та не щастило з роботою. І.Сошенку приходилося в гімназії працювати під керівництвом грубого й жорстокого директора, з яким виникало багато непорозумінь. Одного разу директор вдерся на урок і нещадно відшмагав за дрібне порушення котрогось із хлопчиків. І.Сошенко тоді знепритомнів і довго після цього пролежав у гарячці. А одужавши, дійшов висновку: працювати з таким катюгою не буде. У 1856 році митець переїжджає до Києва викладати у ІІ Київській гімназії, де він прослужив 20 років. Іван Максимович віддається творчості. Його картинам притаманні скромні сюжети, приглушені тони, особлива лагідність на людських обличчях. Справжнім непідробним життям дихають його роботи «Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки», «Водоспад», «Козацький табір», а також акварель «Бандурист». І.Сошенко створив кілька українських краєвидів, портрети Хмельницького, Мазепи, Гонти, любив писати портрети літніх людей.
Втративши жінку й видавши обох племінниць заміж, художник залишився зовсім самотнім. Сухенький, сивовусий, у благенькому пальтечку ходив І. Сошенко щодня до парку, несучи кошик із м’ясними обрізками для безпритульних котів і собак. Митець вирішив зробити собі останній подарунок: поїздку в рідні місця. Дорогою до Богуслава, потрапивши під дощ, він захворів на запалення легень і помер 19 липня 1876 року в Корсуні. У 2011 році вийшов історичний роман Наталі Околітенко «Рось-Марія» — про Івана Сошенка.
