Олекса НоваківськийОлекса Новаківський – одна з найяскравіших постатей в історії української культури 20 століття. Талановитий митець створив нову естетику в українському мистецтві, синтезувавши в своїх полотнах багатство традицій народної формотворчості, фольклору, міфології, релігійного живопису із модерними здобутками західноєвропейського малярства. Олекса Новаківський народився 2 березня 1872 року в с.Слободо-Ободівка на Поділлі в сім’ї лісничого. Початкову мистецьку освіту здобув у Одесі, навчаючись у художника-декоратора Ф. Клименка. Тут разом зі своїм наставником юнак розписує храми та малює ікони, а вечорами ходить малювати краєвиди над морем. Згодом Олекса вступив до Краківської Академії красних мистецтв, яку закінчив із золотою медаллю і переїхав до с.Могили поблизу Кракова. Тут у митця народжується  задум намалювати пробудження України від вікового сну для боротьби за свою незалежність. Для цього автор шукав жіночу постать, яка б на полотні мала пробуджуватись зі сну. Так О.Новаківський і познайомився з селянською дівчиною Анною-Марією Пальмовською, на 16 років молодшою за нього, яка стала йому вірною дружиною і музою. Художник жив у злиднях, бо ніхто не купував його картин. У той час він важко захворів. Урятував його краківський лікар Й.Гогульський, який відвідував митця й безкоштовно лікував. Аби віддячити рятівникові, О.Новаківський написав портрет лікаря та його дружини. У 1911 році в краківській «Палаті мистецтв» відкрилася перша персональна виставка О.Новаківського, на якій було представлено понад 100 творів, і про нього почала писати львівська преса. Масштабну виставку відвідав також митрополит Андрей Шептицький, великий меценат у галузі культури. У захопленні від робіт майстра він запросив О.Новаківського до Львова. Так подружжя Новаківських змінило просту селянську хату на розкішний міський будинок, поруч із собором Св. Юра. Це було найкрасномовніше визнання таланту художника.

Переїхавши до Львова, художник завоював галицьку публіку неподільно. Його мистецький стиль з символікою барвних площ і ліній був тоді новиною на галицькому ґрунті. У канву своїх різножанрових полотен О.Новаківський вводить розмаїття знаків-символів, які наповнюють і художню мову, і образне полотно алюзіями, алегоріями та метафорами. Його «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечили художнику належне місце в історії українського мистецтва. О.Новаківський також малює багато портретів свого благодійника, де передає не лише велич А.Шептицького, але й намагається показати природне, культурне, духовне середовище України того періоду.  З початком Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань митець, шукаючи героїв для полотен, які могли б об’єднати українців на всіх територіях сучасної держави, почав малювати постаті князів. У його роботах це не були чіткі історичні постаті, а символічні й знакові у своєму трактуванні. У 1923 році у своїй майстерні за фінансової підтримки владики О.Новаківський відкрив Мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури в Західній Україні. Згодом вона перетворилася на мистецький факультет Українського таємного університету, де Новаківський був деканом. Помер Олекса Новаківський 29 серпня 1935 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. У місті діє художньо-меморіальний музей художника.