Олена Кульчицька була першою в Галичині жінкою, котра здобула фахову мистецьку освіту, а згодом стала першою жінкою-художником, яка зрівнялася з видатними митцями-чоловіками, а деяких навіть перевершила. Справжній митець-енциклопедист, художниця яскраво й повнокровно виявила свої численні обдарування у всіх своїх творах мистецтва. Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 року в м. Бережанах на Тернопільщині в родині окружного судді. На розвиток її мистецького обдарування мали вплив уроки батька, який сам цікавився живописом, мальовнича природа рідного краю та поетика народних пісень. Закінчивши Школу прикладного та декоративного мистецтва у Відні, єдиний тоді вищий заклад в Австро-Угорщині, куди приймали дівчат, Олена удвох із сестрою їде в подорож музеями Європи: Мюнхена, Страсбурга, Парижа, Лондона, Женеви. Повернувшись до Львова, мисткиня виставила 50 картин, створених за час навчання у Відні. Успіх був незвичайний. У роботах було відображено своєрідний літопис народного життя. Такими є жанрові композиції «Жнива», «Діти зі свічками», портрети «На прощу», численні пейзажі, натюрморти. Художник І. Труш написав у газетній рецензії: «Для українського мистецтва прибула нова поважна сила».
Художниця власної сім’ї не мала, тож повністю присвятила своє життя мистецтву, створивши понад 4 тис. робіт. Творчість її була багатогранною. У соковитих акварелях і офортах, насичених дивовижною грою сонця і прозорих тіней, у віртуозних дереворитах та ліногравюрах, немов у дзеркалі, знайшли своє відображення багатство душі й палкий темперамент художниці. Її роботи з успіхом експонувалися у Варшаві, Відні, Празі, Берліні, Римі, Торонто, Хельсінкі, Чикаго.
Починаючи з 1920-х років О.Кульчицька починає писати серію робіт, що зображують церкви Західної України. Її метою було звернути увагу суспільства на архітектурні скарби Галичини і запобігти знищенню багатьох церков як історичних пам’яток. Релігійна тематика присутня в усій творчості художниці. Згодом мисткиня створює цикл гравюр на дереві «Святі української церкви», в якому зображує князів Володимира, Бориса і Гліба, Андрія і княгиню Ольгу. О.Кульчицька пройшла пішки майже всю Західну Україну, малюючи з натури. Вона була чудовим дослідником-краєзнавцем, етнографом і збирачкою народного мистецтва. Велику мистецьку й наукову вартість мають її альбоми акварелей «Народна архітектура західних областей УРСР» та «Народний одяг західних областей УРСР». Багато сил художниця віддала килимарству: створювала ескізи орнаментів для килимів, які потім ткала її сестра. Вона створила також неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки. У своїх творах вона відтворювала дух народу так, як сама його відчувала. У повоєнні роки Олену Львівну запрошують викладати у Львівському поліграфічному інституті. Ставлення до неї було двоїсте: вона отримала звання народного художника України, але твори на виставки брали неохоче, адже вони «не несли ідеї». До того ж вона дбайливо стежила за своєю поставою й одягалася в найкращих кравчинь, що в чиновників у однотипних сірих костюмах викликало роздратування. Майстриня активно допомагала родинам, які зазнали арештів та висилок, зверталася до різноманітних установ з проханням про звільнення багатьох діячів української культури. Померла видатна художниця 8 березня 1967 року на 90-ому році життя у Львові. Похована в родинній гробниці (яку сама проєктувала) на Личаківському цвинтарі.
