Абрам Маневич – художник – модерніст, один із перших професорів Української академії мистецтв

Абрам Аншелович Маневич належить до плеяди майстрів, які стояли біля витоків української культури XX століття. Його мистецтво визначало художні новації часу — ті пошуки в живопису, в основі яких превалював декоративний початок. Час же із його політичними й соціальними потрясіннями визначив його долю — той життєвий шлях, який проліг від берегів Дніпра до берегів Гудзону. Абрам Маневич народився в містечку Мстиславль (Білорусь) 25 листопада 1881 року в єврейській родині. 20-річним юнаком, сповнений єдиного бажання — стати художником, приїхав до Києва. Після закінчення з відзнакою художнього училища отримав трирічну стипендію для продовження навчання в Мюнхені, де і вступає до Художньої академії. У Мюнхені в галереї Kunst Verein відбулась його перша виставка, яка привернула увагу поціновувачів мистецтва та критики: «Пейзажі Маневича – не картини, а вікна, крізь які проглядається душа художника”.

У 1913 році в Парижі у престижній галереї Дюран Рюеля, першовідкривача майже всіх прославлених імпресіоністів, відбулася ще одна виставка робіт художника. Вибаглива паризька публіка захопилася пейзажами київського майстра. Тогочасна критика писала, що фарби Маневича «живуть, думають, хвилюють, радіють, страждають і борються». Уже визнаним майстром пензля А.Маневич повертається в Україну. Художник у вишиванці з чистою українською мовою став одним із перших професорів Української академії мистецтв. У своїй творчості, спираючись на досягнення імпресіонізму, художник-пейзажист Абрам Маневич відтворив неповторність образів землі, на якій йому випало жити. Визнаний співець провінції, він малював маленькі українські міста Чернігівщини та Поділля. Надихали і краєвиди Києва – «Весняна Симфонія» (1912), «Осінь. Дніпро» (1913), «Міський Пейзаж» (1914), «Дахи Києва». Митця приваблювали мальовничі околиці міста – Солом`янка, Куренівка, Поділ; той світ, де повільно плине час та проходить життя «маленької людини». У його темпераментно написаних полотнах завжди динамічно пульсує життя і тонко звучить мелодія елегійного смутку. Мудрий філософ, Маневич зумів збагнути глибинну сутність буття. За сірими стінами будинків відчувається людська туга, за буянням полум`янистих фарб осені вловлюється одвічне згасання природи.  У 1922 році, рятуючись від революції, художник через Мінськ, Варшаву та Лондон дістається Нью-Йорка, де оселяється у Бронксі. В еміграції митець створює серію міських пейзажів «Прозаїчна Америка», де відображено контрасти сучасного міста, та зображує буденну фермерську Канаду. Абрам Аншелович познайомився та згодом подружився з Альбертом Енштейном. На одній з виставок видатний німецький математик купив пейзаж Бронкса роботи Маневича. Художник не хотів брати плату, на що Енштейн сказав: «Я не такий бідний, аби приймати такі подарунки, ви – не такий багатий, щоб робити їх». Зрештою він передав митцеві чек «на фарби для майбутніх картин». Абрам Маневич помер 30 червня 1942 року в Нью-Йорку. І тільки через 30 років після смерті батька донька змогла виконати його останню волю. Вона привезла й подарувала Державному музею українського мистецтва 48 його живописних полотен