Олександр БогомазовОлександр Богомазов, ще за життя удостоєний гордого імені «Український Пікассо», був одним із найяскравіших митців своєї доби. Геніальний киянин, чільний представник світового авангарду, один із фундаторів національного кубофутуризму та автор теорії «якісних ритмів», ім’я якого радянська влада намагалася викреслити з мистецького життя на довгі роки. Олександр Богомазов народився 14 березня 1880 року в с.Янків на Харківщині в сім’ї бухгалтера. Змалечку відчував потяг до малювання і, заохочуваний рідним дядьком, часто ходив із ним на етюди. Усупереч волі батька, що волів бачити сина службовцем, вступив до Київського художнього училища, де навчався у О.Мурашка та І.Селезньова. Відвідував приватні студії в Москві. Митець жив і працював у Києві, шукаючи себе в нових формах вираження дійсності. Художник захоплюється імпресіонізмом та скандинавським модерном, та невдовзі стає одним із провідних майстрів кубофутуризму. У 1914 році написав трактат «Живопис та Елементи», у якому розглянув взаємодію Об’єкта, Митця, Картини та Глядача, а також теоретично обґрунтував пошуки художнього авангарду. Для О.Богомазова рух є рушійною силою творчості: «У кожному мистецтві він настільки характерний і важливий, що є тією ланкою, яка тільки й може з’єднати міцно всі елементи мистецтва між собою».

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Разом з О. Екстер художник організовує в Києві мистецьке об’єднання «Кільце» –  гурток представників кубофутуристичного напрямку. У своїй творчості О.Богомазов послідовно розвиває кубофутуристичні традиції, збагачуючи їх новими знахідками.  Він працює над проблемами колориту, шукаючи закономірностей співвідношення локально забарвлених кольорових плям на площині («Правка пилок» (1927), «Пилярі» (1928-29), «Тирсоноси» (1929)). Центральним образом кубофутуристичних робіт майстра є місто Київ з його динамікою. «Київ у своїм пластичнім об’ємі сповнений прекрасного, розмаїтого, глибокого динамізму. Тут вулиці впираються в небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають». Олександр Костянтинович відчував радість і в творчості, і в особистому житті. Художниця Ванда Монастирська, прихильності якої він добивався упродовж 5 років,  стала йому вірною дружиною та музою життя. Прив’язаний до сімейного вогнища, художник майже нікуди не виїжджав. Здійснив лише кілька далеких мандрів: 1911 року була поїздка до Фінляндії, звідки художник привіз серію нових творів, та в 1915 році відвідав Північний Кавказ, де в с. Герюси працював у вищому початковому училищі. У Києві О.Богомазов активно займався педагогічною та громадською діяльністю. Був співробітником Всеукраїнського відділу мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят, викладав у Київському художньому інституті.  З 1923 року художник відчуває загострення туберкульозу, який здобув у роки революцій. Помер 3 червня 1930 року на 50 році життя в Києві. Практично відразу після смерті його ім’я на довгих 33 роки було викреслено з історії радянського мистецтва. Лише в середині 1960-х під час хрущовської «відлиги» ім’я та творча спадщина майстра були заново відкриті групою молодих київських мистецтвознавців. Після тривалого забуття у 1966 році в Києві відбулася перша виставка художника, 1991 року – виставка в Тулузі з каталогом французькою мовою. Великий живописець повернувся не тільки в рідну Україну, а й для всього світу.