images (2)

Її називали обличчям України, а відомі багатьом  роботи  фахівці визнали справжнім шедевром українського живопису.
Тетяна Яблонська народилася 24 лютого 1917 року в Смоленську в родині викладачів. У 1928 році родина переїхала на Україну. Дівчина вступає  на факультет живопису Київського державного художнього інституту, де навчалася в майстерні професора Федора Кричевського. У повоєнні роки Т.Яблонська –  викладач рисунку, живопису та композиції, доцент Київського державного художнього інституту. Влітку 1948 року художниця повезла студентів на практику в село Летаву Кам’янець-Подільської області, яке дивувало всю країну неймовірними врожаями зернових та буряка. Тетяна зробила там чимало замальовок, з яких у 1949 році написала чотириметрову картину «Хліб», що зберігається в Третьяковській галереї як зразок «Соціалістичного реалізму». Тривалий час художниця вважала картину своїм головним твором, адже їй вдалося передати на полотні щастя великого врожаю після тяжких голодних років. 1971 р. з’являється відома робота Життя продовжується. Під хатою на ослінчику — дідусь із ціпком і молодесенька мати з дитям у сповитку.  Все на цьому полотні: герані у вікні, яскраво-жовті качани та вогненно-червоний перець під стріхою, саме повітря, – сповнені сили й краси життя. Та  саме цій картині дорікали «неправдивістю відтворення соціалістичного життя». У 1972 році художниця їде до Італії, створює картини на італійські мотиви та описує свої враження:«Поїздка до Італії  перевернула мою свідомість Порівняно з високим, щирим і чистим мистецтвом Пєро делла Франческа, Мазаччо, Гоццолі,  Мантеньї наші пошуки здалися мені самозакоханим кривлянням». З 1966 року Т.Яблонська займає посаду викладача, згодом професора, завідувача кафедри композиції Київського державного художнього інституту.  Її обирають членом правління Спілки художників України, згодом – Спілки художників СРСР. Слава й офіційне визнання не змогли затьмарити найбільшого щастя — творчості. Більше того, у Яблонської вистачало сміливості йти всупереч лінії партії, коли вона відчувала свою правоту. Чимала частина творчого життя Яблонської припала на часи, коли єдиним дозволеним напрямом у мистецтві був соцреалізм. Однак великий талант наполегливо шукав нових форм, колористики, нового творчого осмислення навколишнього. Стилістично манера письма художниці  зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом («Автопортрет» (1944), «Весна» (1950), «У парку»(1950), «Ранок»(1954), «Наречена» (1966), «Життя йде» (1971), «Італійський краєвид» (1977)). Також мисткиня  зверталася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів («На ярмарку в Солотвині» (1960), «Весілля» (1962), «Травень» (1955)). У багатьох творах Т. Яблонська  наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Наприкінці життя у художниці через інстульт відняло праву частину тіла. Та вона навчилася малювати лівою рукою, пишучи здебільшого пастелі. Останній малюнок був створений вранці 17 червня 2005 року. А ввечері її не стало.

Похована Тетяна Яблонська в Києві на Байковому кладовищі.