Театральний костюм Доля по мотивам твору Лесі Українки «Лісова пісня» художник-модельєр – Альона Солодка  .
Лісова пісня — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки. П’єса написана в 1911 році, вперше була поставлена 22 листопада 1918 році в Київському драматичному театрі.
Драма Лесі Українки «Лісова пісня» має народноказковий зміст. Образи Мавки, Лісовика,, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею.
У драмі творчо використані властивості казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля — це символ суспільного буття). Доля – це міфічний образ, то давня формула. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні:
Другі люди роблять і в жупанах ходять,
А я роблю, дбаю і свити не маю.
Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Від долі не можна ні втекти, ні сховатись. Саме це і доводить у драмі – феєрії «Лісова пісня» Леся Українка.
У «Лісовій пісні» кожен персонаж має свою власну Долю. Так, наприклад, Доля Лукаша трагічна:
Я – загублена Доля.
Завела мене в дебрі
Нерозумна сваволя.
А тепер я блукаю,
Наче морок по гаю,
Низько припадаю, стежечки шукаю
До минулого раю.
Але вона по – своєму життєствердна. Саме тому в останній сцені твору він виходить переможцем над власним роздвоєнням і бачить у майбутньому відродження весни.
Доля головної героїні Мавки тісно переплетена з Лукашевою, проте по-своєму трагічна. Мавка, ніяк не людина, а як лісова дівчина, що ще більше робить її вразливою, витримує всі випробування Долі, від якої втекти, і без якої жити, неможливо. Так на питання Лукаша, як можна прожити без Долі, та відповідає: Як одрізана гілка, що валяється долі!
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у цій драмі- казці, яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження, гармонії між людиною і природою.