Народна пісня – недооціненний скарб українського народу.
О. Кошиця

140 років від дня народження одного з найвизначніших хорових диригентів в українській історії – Олександра Кошиці.
Фігуру його масштабу можна спокійно ставити в один ряд з постаттю Миколи Лисенка, а його твори назавжди ввійшли в золотий фонд не лише української, а й світової музичної справи.
На жаль, пам’ять про О. Кошицю в Україні не така яскрава як, скажімо, про інших його сучасників, однак безмежний талант – на якій би відстані він не знаходився – завжди буде давати знати про себе.
Народившись в невеликому селищі, майбутній диригент обрав шлях богослова – закінчив духовну академію, довгий час учителював в школах та гімназіях, а разом з цим почав займатись колекціонуванням та виданням народних пісень.
Музичний шлях Кошиці бере початок зі співпраці з уже згадуваним М. Лисенком в його музично – драматичній школі, де Олександр Антонович вів клас хорового співу. Через деякий час надійшло запрошення від Імператорського музичного училища, а там вже і від консерваторії. Далі – гастролі з трупою за кордоном – Чехословаччина, Франція, Англія, Бельгія, а з 1922 року – США.
Проте обставини склались так, що Кошиця, відправляючись в світове турне з Українською республіканською капелою, був змушений залишитись за кордоном. До самої смерті (1944 року), він, за «сприяння радянської влади» та всупереч власному бажанню, так і не мав змоги повернутись на Батьківщину. Радянський режим вкотре посприяв тому, аби викреслити персону з історії, проте нічого суттєвого з цього, як завжди, не вийшло. Куди більший злий жарт з Кошицею зіграла історія еміграції, адже покинувши рідну землю, він став практично відірваним від історичної епохи та подій в Україні.
Не дивлячись на таку подекуди трагічну особисту історію , О. А. Кошиця зробив свій невід’ємний внесок в розвиток української культури. Він популяризував українську пісню, яка зазвучала зі світових театральних та оперних сцен, без нього неможливо уявити розвиток хорової справи, він став синонімом слова «диригент» в Україні, а ще він був чудовим етнографом і викладачем.
Дата його ювілею вкотре нам нагадує про талановитих українських синів.