392_300_19706_dovjbigjpgВін залишився як дерево,

що вічно цвіте і плодоносить,

як великий мислитель, що

може стояти поруч з Сократом і Гомером.

А. Малишко

Десна, Довженко, Сосниця… Нерозривні поняття, мов пісні слова. Маленьке українське містечко подарувало світові велетня духу, видатного митця, людину високих прагнень і твердої, мов криця, громадянської мужності.
Це він, Довженко Олександр Петрович, обрав мистецтво кіно і високо підніс його, збагативши своїм талантом, героями, яким, як і їх творцю, судилося безсмертя.
Він народився і виріс в оповитому легендами краї, на берегах зачарованої Десни. До неї він тягнувся і в дні найбільших удач і в години гірких розчарувань, щоб оспівати неперевершену красу рідної землі. Тільки край казкової краси міг подарувати людству великого художника. Багату мистецьку спадщину залишив він для нащадків. За своє творче життя поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей. Його кінопоеми «Звенигора» та « Арсенал», кіноповість «Земля» були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а його самого – першим поетом кіно.
Одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів на Всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 році 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн назвали «Землю» Довженка. Вражаючими документами доби були і є «Щоденники», а шедевром його творчості – «Зачарована Десна». Це автобіографічний твір,спогади письменника про «перші радощі і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…». Час від часу спогади переростають у тяжкі роздуми про страждання людей України, про війну, ставлення до минулого: у відомому авторському монолозі висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». Можна назвати «Зачаровану Десну» енциклопедією сільського життя України кінця XIX на початку XX століття. В одну книгу об’єднується «Зачарована Десна», яка стала прологом книги , а «Поема про море» стала її вивершенням.
Епохою війни називають кіноповість «Україна в огні». Сталіним цей твір був заборонений, а Довженку не дозволено повертатись в Україну. Та Довженко не здавався, хоч система ламала його. Як один із знаків боротьби за свою духовну свободу він залишив запис у своєму щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати у чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, – невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»
Таке пророче сьогодення!!!