Изображение 019Ти учень Лисенка,
              ти України син,
Але дрібні тобі
              мужній Борордін,
І глиб Чайковського,
              І світлий шум Шопена!
                                   М.Рильський
Такий талант народила в 1889 році земля Полтавщини (нині Чернігівщина)!
В інтелігентній родині, в сім’ї піклувальника сільської школи 20 лютого народився майбутній старійшина української музики, в дитинстві Камертон –  так його було прозвано за природний абсолютний слух. Любов до музики, яка була притаманна його батькам, вплинула на обдарування сина. В п’ятирічному віці почав навчатись грі на фортепіано, а з десяти років проявився хист до імпровізації. В подальшому навчатиметься в Київській музичній школі в фортепіанному класі М.Лисенка. «М.В.Лисенко став для мене  першим зразком ставлення до своєї мистецької справи», – згадає пізніше Л.Ревуцький. Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету і майже паралельно у Київській консерваторії в класі композиції Р.М.Глієра та фортепіано у С.Короткевича і Г.Ходоровського, уже закінчує дві частини Першої симфонії і кілька фортепіанних п’єс.
Активна творча діяльність починається після закінчення революційних подій 1917 року написанням романсів, масових пісень, хорових творів. Для Прилуцької хорової капели пише популярну вокально-симфонічну поему «Хустина» на Шевченківський текст.
Плодотворна педагогічна робота його зв’язана з періодом перебування в Києві, де працює в консерваторії на кафедрі композиції, з цього класу вийшло ціле сузір’я талановитих українських композиторів – Платон і Георгій Майбороди, А.Філіпенко, Г.Жуковський, В.Кирейко. Обробки народних пісень, які ввійшли в цикли «Сонечко», «Галицькі пісні», збірник «Козацькі пісні», –  займають центральне місце в творчості Ревуцького. Фольклорна насиченість мови в органічній єдності з творчим традиціями сучасної професійної музики вплинула на створення Другої симфонії, яка на всеукраїнському конкурсі отримала 1-у премію.
Етапним явищем у розвитку української інструментальної музики стали Концерт F-dur для фортепіано з оркестром. За другу редакцію Симфонії №2 був удостоєний в 1941 році Державної премії СРСР (тоді Сталінської).
В післявоєнний період поновилася робота в консерваторії, в якій очолив кафедру композиції.
В останні роки життя, ставши академіком АН УРСР, керував дисертаційними працями аспірантів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії.
Творча спадщина Л.М.Ревуцького  – гідне продовження великої справи його славних попередників – Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Степового. В нових історичних умовах він повторив те, що свого часу зробив класик М.В.Лисенко, органічно поєднавши народне і професіональне. Композиторський стиль його формувався на основі глибокого і всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Виразна мелодика творів поєднується з напруженою складною гармонікою.
Його творчість увійшла до золотого фонду української класики: Друга симфонія і фортепіанний концерт, обробки народних пісень, багатющий фортепіанний репертуар, підсумок усього фортепіанного доробку – Концерт №2 F-dur та багато інших творів різних жанрів вокально-хорової та інструментальної музики –все це найкращі сторінки творчої спадщини Людини великої душі, світоча української національної музики.

Високу і достойну оцінку отримали в країні заслуги композитора Льва Миколайовича Ревуцького. Йому присвоєно почесні звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1941), Народний артист СРСР (1943), Трудового Червоного Прапора (1938, 1946, 1952, 1960), удостоєний Державних премій СРСР (1941) і УРСР (1966).

Пропонуємо вам переглянути  виставку, присвячену життю та діяльності видатного композитора та піаніста.