Подорожуючий або той, хто йде.
Для мене кожна лінія – як космос, як частина всесвіту, що складається докупи.
І створює себе, потім ще — себе, різні погляди на річ, різні обличчя, неповторні кожної миті під різним кутом, при різному настрої підчас споглядання. Неоднорідні образи при перевертанні полотна, я даю йому свободу жити у різних ракурсах, у незвичних поєднаннях, на фоні і на стіні, але краще без обмежень, без кордонів, які заступають дорогу для розширення впливу, для життя.
Вони — живі, вони зі свого світу і своєї реальності дивляться на нас.
І так два погляди з двох світів, споглядають один одного і бачуть вічність, бачуть себе.
Ніхто нам не забороняє бачити щось по – своєму, називати своїм іменем, якщо це у наших можливостях, усьому дати ім’я, назвати, пояснити словесно, висловити думку, “мисль — чудове слово — трактування”, і дати ясне розуміння її для інших, розкрити свою суть і бачення. Ніякого страху сказати те, що бачиш. Як правило, бачиш себе.
Як ми — люди щосекунди міняємося, – змінюється міміка, вираз обличчя, поза, хода, голос, так і образ на малюнку, на папері міняється, бо туш жива, бо образи свого роду істоти свого світу, своєї реальності. Не треба лиш боятися бачити , знати їх рух, їх зміну і життя.
Навколо стільки світів — один у чашці ранкової кави, інший — у вашому обличчі, третій тут — на полотні у цих лініях. І це для мене багато означає.
Після виникнення людської мови, мова душі замовкає, але саме її кожен розуміє, і словесні обґрунтування тут не потрібні. Мої полотна і є мовою душі і, сподіваюся, кожен відчуває, споглядаючи, її єднання з вічністю, з космосом, повернення каплі до океану, людини — до єднання з богом. Це як налагодження відносин душі і розуму.
Чому дитячі малюнки — глибокі, бо вони свободно бачуть світ, зображують його точніше – те, що бачить душа. Вони дозволяють душі бачити. Брати інформацію, добре заховану від розуму у скрині — схованці, до якої вона має доступ, і виплескувати її на поверхню близькими і улюбленими методами.
Не знаю, що це, але воно народжено моєю душею. І не для всього у розуму є слова, не все описує людська мова, мова розуму.
Спочатку цикл своїх робіт я назвала “відчуження або страх смерті”, може боялася, що не всі зрозуміють їх, і все ж я хочу, щоб вони жили, бо вже живуть.