Київський музей російського мистецтва


Київський музей російського мистецтва було відкрито в 1922 році, і первісно він мав назву Київської картинної галереї. Музей розташований у приміщеннях особняка родини Терещенків (кін. XIX—поч. XX ст),  великих цукрозаводчиків та мільйонерів. Терещенки були великими поціновувачами мистецтва, меценатами. На кошти «Товариства братів Терещенків» упродовж 1870-1914 років в Україні було споруджено чимало шкіл, церков, лікарень.  У Києві це – Володимирський собор, лікарня для чорноробів (тепер «Охмадит»), музей Товариства старожитностей і мистецтв (тепер Національний художній музей України).

Музей російського мистецтва створено на основі приватних колекцій родини Терещенків. Насамперед, це твори живопису, графіки, скульптури російських художників другої половини ХIХ ст., з багатьма з яких члени сім’ї були особисто знайомі. З зібрань родини до музею потрапили найвідоміші твори російського мистецтва: «Струмок у лісі», «Дубовий гай», «Перший сніг» І.Шишкіна; «Селянин з вуздечкою» І.Крамського; «Курсистка» М.Ярошенка; «Портрет В.Гаршина» І.Рєпіна; «Три царівни підземного царства» В.Васнецова; «Дівчинка на тлі перського килима» М.Врубеля, а також серії робіт В.Верещагіна, скульптури М.Антокольського та інші.

У Києві на момент відкриття музею існували й інші відомі колекції: наприклад, зібрання О.Гансена, Богдана та Варвари Ханенків, колекція Рисувальної школи художника і педагога М.Мурашка. З часом багато творів з них також надійшли до музею. Експозиція нараховувала близько 200 експонатів. На сьогодні музей володіє колекцією, що має понад 12 тисяч експонатів — від ікон XIII століття до картин та скульптури XIX—XX ст. Експозицію, що охоплює всі етапи розвитку російського мистецтва, побудовано за хронологічним принципом і розміщено в 20-ти залах. Тут представлено зразки реалізму, академізму, модерну, символізму, соцреалізму.

У виставкових залах представлені портрети 18 ст. Д.Левицького, В.Боровиковського, В.Тропініна; полотна 19 – поч. 20 ст. І.Айвазовського, П.Федотова, М.Нестерова, В.Полєнова, М.Врубеля, Б.Кустодієва; твори сучасного мистецтва Б.Іогансона, А.Пластова, О.Дейнеки, С.Герасимова, М.Ромадіна. У зібранні – скульптури Є. Лансере, П.Клодта, М.Антокольського, П.Трубецького, В.Мухіної. Графічна колекція нараховує понад 5 тис. творів, серед яких – малюнки, акварелі, гравюри О.Брюллова, О.Кіпренського, В.Сєрова, О. Бенуа, З.Серебрякової.

В останні роки виставки творів з колекції музею демонструвалися в Італії, Німеччині, Нідерландах, Росії, Словаччині, Фінляндії, Франції, Японії.

Джерела:

  1. Музей російського мистецтва в Києві: Альбом/ Авт.-упоряд. М.Д.Факторович. – К.: Мистецтво, 1985. -183 с., іл.
  2. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6201 – Київський національний музей російського мистецтва
  3. http://www.kmrm.com.ua/ukr/muzey/istorija_muzeja/17.html – Київський національний музей російського мистецтва
  4. https://www.slideshare.net/nbkidskiev/ss-59726311 – Історичні мандрівки Києвом. Вулиця Терещенківська

Музей історії міста Києва


Київ має тисячолітню історію, тож може багато продемонструвати і розповісти про свої здобутки та події, які, так чи інакше, формували наше сьогодення. Цьому невичерпному багатству історії присвячений Музей історії міста Києва. Музей створений в 1978 році. За час існування заклад неодноразово змінював місце розташування. Початкова експозиція в 36 тис. експонатів поступово зросла до 250-тисячної колекції. Музейне надбання подорожувало визначними спорудами столиці – Будинком Петра І, Кловським палацом, палацом мистецтв «Український дім». За цей час музей здобув славу одного з найкращих культурно-просвітницьких закладів столиці України і став візитною карткою Києва. Зараз він розташовується в будівлі торгово-офісного центру по вул. Богдана Хмельницького і функціонує як музейно-виставковий центр.

Тут можна побачити експонати від найдавніших часів до сьогодення. Це і київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок, здійснених на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів. Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI—XVII ст., колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, оригінальні комплекси-інтер’єри: дворянська вітальня початку ХІХ ст., музична вітальня з колекцією музичних інструментів кінця XVIII–поч. ХІХ ст., реміснича світлиця, швецька майстерня, фотоательє початку ХХ ст.

Також є експозиції, присвячені Другій Світовій війні, трішки футболу й подарунки закордонних делегацій. Речі видатних особистостей Києва – голови УНР М.Грушевського, актора Б.Ступки, оперної діви Є.Мірошниченко, кардіохірурга М.Амосова; великих вчених, авіаконструкторів, письменників: І.Сікорського, О.Антонова, Євгена та Бориса Патонів, М.Булгакова. Серед унікальних експонатів музею – карбоване з міді та позолочене скульптурне зображення покровителя Києва Архистратига Михаїла, яке, починаючи з 1697 року, прикрашало міський магістрат. У виставкових залах містяться і портрети звичайних мешканців міста, які сотню років тому ходили його вулицями, жили в ньому і творили саме той неповторний Київ, яким пишаються наші сучасники.

Порадує вас при огляді експозиції музичний супровід, що допомагає створити потрібну атмосферу. Особливо в залі, присвяченому княжій добі. У музеї застосовано новітні технології. Є тут і великі плазмові екрани та інтерактивні сенсорні панелі, користуючись якими можна прочитати історію музею та інших пам’яток столиці, важливі дати Києва і ще багато цікавого.

На сьогоднішній день музей налічує вісім філій по всьому Києву. Літературне життя столиці презентують «Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова», «Київський музей Олександра Пушкіна» та «Музей Шолом-Алейхема». «Музей української діаспори» узяв на себе високу місію відродження національної свідомості українців. До філії входять також «Музеї окупації Києва» та «Музей шістдесятництва».

Джерела:

  1. Київ – місто музей. Київ – місто музеїв. -Київ: Кий, 2007 – 190 с. : іл., с. 5 – 18.
  2. https://kyivcity.gov.ua/kultura_sport__dozvillia/muzei/mvts_muzei_istorii_kyieva/ – Музей історії Києва
  3. https://md-ukraine.com/ua/object/detail/1445_muzej-istorii-kieva.html – Музей історії Києва

Музей української діаспори


Музей української діаспори (Культурної спадщини) був заснований у 1999 році. Він розташований у старому панському маєтку — пам’ятнику історії і культури кінця XVIII ст. Відновлений маєток став окрасою не лише Печерська, але й усього Києва. Чудова архітектура, гарне розташування — усе нагадує старий Київ.

Перед музеєм стоїть унікальне завдання — пошук, повернення або отримання подарованих артефактів української культури з різних країн світу. Експозиція музею розповідає про життєвий шлях та творчість відомих представників української діаспори, для яких Київ був не лише Батьківщиною, але й місцем, де вони опановували ази майбутньої майстерності, вивчали духовну спадщину минулих поколінь. Таланти, які народилися в Києві, зріли й шліфувалися в чужих землях, вбираючи кращі досягнення інших народів та не забуваючи про свої корені, і повернулися своїми творами до рідного міста.

Тут експонуються полотна Людмили Морозової (США), Олекси Булавицького (США), Вадима Доброліжа, художні роботи родини Кричевських, скульптури Петра Капшученка (Аргентина), писанки Ніни Булавицької (США) та колекція народних ікон. У музеї можна дізнатися про творчість відомих у світі хореографа Василя Авраменка, хормейстра Олександра Кошиця, кобзаря Григорія Китастого. Так само повернулися до Києва видання творів письменників, поетів та літературознавців Докії Гуменної, Ганни Черінь, Олекси Гай-Головка.

Два меморіальні зали присвячені видатним киянам зі світовим ім’ям — піаністу-віртуозу Володимиру Горовицю та балетмейстру й танцівнику Сержу Лифарю, українцю, який у 1930 році очолив «Гранд Опера» і фактично відродив французький балет. Він народився і виріс у Києві, який залишив у 1922 році, однак продовжував любити все життя. Останніми словами С.Лифаря перед смертю до його дружини графині Ліліан Алефельд були: «Не забувай про Київ». Наприкінці 2017 року місто отримало близько 1700 різних книг, аркушів та зошитів із особистого архіву Сержа Лифаря.  У меморіальному залі танцівника, найбільшому в музеї, представлені фотографії, на яких він зображений разом з Шарлем де Голлем, Чарлі Чапліним, Евітою Перон. У музеї також зберігається почесна медаль Сержа Лифаря, якою видатного українця нагородив мер Парижа.   

Джерела:

  1. https://museum-portal.com/ua/museum/cultural-heritage-museumhttps://museum-portal.com/ua/museum/cultural-heritage-museum – Музей культурної спадщини
  2. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-kulturnogo-naslediya.html – Музеї Києва. Музей культурної спадщини
  3. https://chernozem.info/journal/muzey-ukrayinskoyi-diaspori-poloti-uvi-sni-ta-nayavu/ – Музей української діаспори: польоти уві сні та наяву

Київський музей О.С.Пушкіна


«Сонце російської поезії» Олександр Пушкін лише двічі освітлював собою київські вулиці, можна сказати, проїздом. Але ж світовий геній нам, українцям, не зовсім чужий. І не тільки в духовному плані. Поет був у Одесі, Дніпрі, Кам’янці, Тульчині та інших містах і селах України. Був О.Пушкін і в  Києві. Уперше завітав до нашого міста 21-річним у травні 1820 року. Він їхав у «південне заслання», висланий імператором Олександром І за крамольні вірші. Тому поет відвідав Київ таємно і провів тут лише півтора дня, зупинившись у будинку генерала Миколи Раєвського. Тоді у свій короткий приїзд поет відвідав Лавру, в задумі стояв біля могили Іскри та Кочубея. Зрештою, саме Пушкін першим розповів світові про те, що «тиха украинская ночь», і «То ль дело Киев, что за край! Валятся сами в рот галушки…» теж вийшло з-під пера російського генія… 

Київський музей О.С.Пушкіна відкрився завдяки ентузіазму приватного колекціонера-киянина Якова Бердичівського, який присвятив життя пошукам та збиранню артефактів, пов’язаних з ім’ям поета. У 1987 році колекціонер, збираючись їхати до Німеччини, передав своє зібрання в дар місту, поставивши при цьому умову, — створити в Києві музей Олександра Пушкіна, який і було відкрито 1999 року, напередодні 200-річчя від дня народження великого поета. Цікавим є те, що великий російський поет ніколи не зупинявся в будівлі музею по вулиці Кудрявській,9, проте в цьому домі проходили дитячі роки Михайла Булгакова.

У залах музею відчувається життєвий ритм пушкінських часів, з їх літературними салонами, вишуканими балами, численними науковими відкриттями та Наполеонівськими війнами. Адже в колекції музею можна побачити зібрання предметів старовини – це книги, багато інкрустовані дорогоцінні меблі, тканини, фарфор, скло, бісерні вишивки та інші речі, які розкривають світ російського дворянства 19 ст. Неодмінний атрибут квартир того часу – фортепіано та стіл, застелений в’язаною скатертиною із тульським самоваром у центрі. Саме в оточенні предметів пушкінської епохи, книг і гравюр ХVIII-XIX століття відвідувачі відкривають для себе Пушкіна. Протягом екскурсії можна дізнатися про нові факти з життя Олександра Сергійовича, особливо про його дитинство та гімназійний період, довідатися про подробиці історії написання деяких його творів. Основу колекції становлять експонати, безпосередньо пов’язані з життям та творчістю поета, передусім його книги й журнали із творами. Справжньою «перлиною» колекції є екземпляр журналу «Современник» (1836, том другий), над яким працював О.Пушкін, з цензурним дозволом за підписом цензора А. Крилова. Це, мабуть, єдина в музеях України достовірна пушкінська меморія. Гордістю музею є прижиттєві видання творів поета, зокрема окремі розділи роману «Євгеній Онєгін». Слід зазначити, що цей роман видавався частинами (їх називали «зошити») протягом семи років, поки в березні 1833 року не побачив світ повний ( але цензурований) текст твору (це видання також займає своє почесне місце в експозиції). Є в музеї Олександра Пушкіна перші видання «Руслана та Людмили», «Південних поем», «Бахчисарайського фонтану», «Кавказького бранця».

У фондах музею знаходиться значна кількість книг, серед власників яких – друзі й знайомі О.Пушкіна, відомі письменники й поети, державні й політичні діячі кінця XVIII-першої половини XIX ст. Крім того, у музеї зберігаються книги, що належали членам імператорських династій Західної Європи: Наполеону I, Єлизаветі Бурбон, Фрідріху Вільгельму II і Фрідріху Вільгельму III. «Діамантом» музейної колекції є книга Наполеона Бонапарта. Колись французи, будучи в Києві з екскурсією, відвідували київський музей Пушкіна і побачили цей раритет. То директору музею було важко відбитися від прохань продати цю книгу. Але раритет залишився в музеї.

Джерела:

  1. http://www.kyivhistorymuseum.org/uk/filiyi-muzeyu/muzey-o-pushkina – Київський музей О.С.Пушкіна
  2. https://www.interesniy.kiev.ua/ua/pro-pushkina-kiyiv-i-galushki/ – Про Пушкіна, Київ і галушки
  3. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2119_kievskiy-muzey-aleksandra-pushkina.htm – музей Олександра Пушкіна, Київ

Міжнародний музей української вишивки


Міжнародний музей української вишивки заснований українською майстринею Тетяною Протчевою в 2010 році і є першим у своєму роді інтерактивним музеєм із новаторським підходом.

Свій задум мисткиня пояснює просто: вирішила відкрити музей, коли творів стало настільки багато, що вистачило на цілу галерею. Час від часу експонати мандрують разом із майстринею регіонами України та світом. Роботи Тетяни Протчевої побували в Америці, Англії, Японії. Авторка активно пропагує національну культуру, прагне через вишивку показати багатство української душі, ознайомити глядачів із національним колоритом своєї землі. «Вишивка – то стан душі, фантазія, творчість», – говорить Тетяна. Твори мисткині настільки унікальні, що їх занесли до Книги рекордів України. Музей української вишивки зібрав безліч сучасних творів у єдиному стилі під назвою «GLOW ART». Glow Art – новий і досить нетиповий вид мистецтва, де у вишивках використовуються незвичайні нитки. Це – люрексовий шовк, дуже коштовний. В Україні він не продається. Тетяна Протчева привезла його з Японії як подарунок від місцевих майстринь. Білі нитки, які світяться в темряві, лягають на полотно, малюючи візерунки і портрети.

Музей являє собою приміщення, стилізоване під стародавню хатину. У центрі виставки – вишита карта України, на кожному з регіонів якої стоїть підпис у вигляді орнаменту, характерного для цієї території. Своєрідний QR-код.  А один із наймасштабніших проєктів майстрині – вишита мапа світу. До роботи долучились представники 192 країн. Виріб був представлений на виставці у Шанхаї в 2010 році. Міжнародний музей української вишивки пропонує до огляду експонати, поєднані в тематичні цикли: «Національні костюми», де представлені національні вбрання різних регіонів України; «Пори року» – розповідь про японську культуру; «Колекція чоловічих та жіночих краваток»; «Ікони» – неперевершені твори, вишиті нитками з люрексового шовку, тож світяться в темряві. В експозиції також представлені вишиті картини-ілюзії – зображення з певним оптичним ефектом. До Дня Незалежності у 2011 році майстриня вишила прапор України, який можна побачити із заплющеними очима. «Я застосувала в цій роботі властивості людського зору і мозку. Зосередившись на цій помаранчево-фіолетовій картинці, а потім, заплющивши очі, можна чітко побачити наш блакитно-жовтий прапор», – пояснює авторка. У музеї ви побачите і вітальні листівки, і ляльок, одягнених в національне вбрання (кожна лялька представляє окремий регіон України, має стародавній стрій та прикраси).

Одним із улюблених напрямів творчості Тетяни Протчевої є створення портретів знаменитостей – «Жива галерея».  Тут ви можете побачити зображення Майкла Джексона, Стіва Джобса, Джона Леннона, Назарія Яремчука, Лесю Українку, Ейнштейна, Леонардо да Вінчі та багато інших відомих постатей. Портрети вишиті на чорному тлі тією ж люрексовою білою ниткою, яка має здатність світитися в темряві. В експозиції представлено зразки тканин і ниток ручної роботи з кропиви, конопель, льону. Тут можна побачити український національний одяг ХІХ століття, прикрашений старовинною вишивкою, канву для вишивки, яка має здатність розчинятися у воді, вишите по шкаралупі яйце, вишивку на папері, вишитий посуд і ще багато іншого. Мисткиня постійно проводить майстер-класи з української вишивки.  Крім того, кожен відвідувач може приміряти вишиванку або, наприклад, старовинне намисто, яке можна побачити хіба що у фільмах.

Джерела:

  1. . https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/62934_international-museum-of-ukrainian-embroidery.htm – Музей української вишивки, Київ
  2. https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?lang=ua&idCrm=e4f52083-1423-e632-3982-58ecb0f74def – Міжнародний музей української вишивки
  3. http://vsviti.com.ua/ukraine/10898 – Вишитий посуд та портрети, які світяться в темряві
  4. https://kpi.ua/1214-5-photo – Картини з секретом народної майстрині Тетяни Протчевої


Музей гуцульської магії


Місто Верховину вважають центром гуцульської культури. Майже півстоліття тому Сергій Параджанов зняв тут легендарний фільм «Тіні забутих предків», а нещодавно тут відкрився Музей гуцульської магії, який знайомить відвідувачів з унікальними обрядами горян. Музей української магії у Верховині потрапив до десятки найнезвичайніших музеїв України.

Багато видатних діячів  української культури й літератури черпали наснагу для своєї творчої праці саме на Верховинській Гуцульщині. І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, М.Грушевський, В.Гнатюк, І.Миколайчук та багато інших. Світочі літератури навіть називали Чорногору справжнім «Українським Тибетом».  Музей гуцульської магії створений верховинцем Миколою Данилюком. Створений з переконання, що все дивне й надприродне цікаве людям, як і йому — бо більшість експонатів музею зібрано руками пана Миколи. Його ж руками створені казкові дерев’яні скульптури довкола музею. А, по-друге, створювати приватні музеї — просто-таки традиція у Верховині: тут і музей музичних інструментів, і приватна сироварня, і хата-музей фільму «Тіні забутих предків». Мольфарство як невід’ємна частина гуцульських знахарських традицій – пряма спадщина язичницьких культів, які ніколи особливо не зникали в цих місцях. І нині на Гуцульщині живі перекази про мольфарів, і досі діють у цих місцях таємничі чародії. Мольфара Юру, наділеного надприродними здібностями, якому під силу відігнати градову хмару або, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину, описав Михайло Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків».

Верховинський музей – музей гуцульської духовної культури, мистецтва, гірського господарства і побуту, бо всі вони разом мають велику життєдайну, магічну силу. Відкриття музею відбулося в день величного й найулюбленішого на Гуцульщині свята Івана Купала. У музеї ви зможете побачити камінь-громовицю, відколений блискавкою, камінь щастя, з пророслим крізь нього деревом, «перо янгола» та звичайні ужиткові речі, що належали дивовижним людям з надприродними здібностями, що, без сумніву, таять у собі залишки чарів своїх колишніх господарів.

Тут зібрані речі, якими користувалися маги-мольфари, зокрема Андрій Атаманюк та Михайло Нечай. Кожний експонат супроводжується легендою, вірити чи ні – залежить від слухачів. Ось ступка, у якій  розтирається зілля, а це паличка, якою зупинялися чвари й подружні сварки. А цим ножем розганялися хмари. Відомий випадок, коли в 1989 році він забезпечив гарну погоду в Чернівцях під час фестивалю «Червона рута». А ось фото відомої «гадєрки» Параски Соколовської і скрипка Могура, відомого місцевого скрипаля, яка інколи грала сама. Тут можна побачити музичний інструмент дримбу, який налаштовує енергетичне поле людини. Відвідувачі музею дізнаються і про магію оздоблення гуцульського одягу, і про візерунки на традиційних прикрасах мольфарів. Розкажуть у музеї і про стародавні магічні замовляння, і про традиційні лікувальні рецепти горян, і про неймовірну жінку-етнографа Параску Плитку-Горицвіт, яка творила і плекала гуцульський фольклор, оповідала про гуцульське життя.

Джерела:

  1. https://verkhovyna.life/magic/ – Музей гуцульської магії
  2. https://kpi.ua/2018-kp20-1 – Музей гуцульської магії
  3. https://report.if.ua/kultura/geloviny-nam-chuzhi-magichni-vrazhennya-vid-muzeyu-magiyi-u-verhovyni-foto/ – Магічні враження від музею магії у Верховині

Музей мікромініатюр


Автор майстерні мінічудес – Микола Сядристий, ім’я якого увійшло до історії світового мистецтва. На світі існують усього два музеї мікромініатюр – у Києво-Печерській лаврі та в карликовому гірському князівстві Андорра. Частина колекції митця знаходиться в музеї Андорри, частина – в Московському політехнічному інституті, 15 робіт в угорському Сентендре, містечку художників. Микола Сядристий за 50 років творчості об’їздив увесь світ – від Японії та Австралії до Чилі й Канади, його виставки проходили в Англії, Німеччині, Польщі, Канаді, ОАЕ та багатьох інших країнах.

Микола Сядристий народився в 1937 році на Харківщині. Після закінчення Харківського художнього училища вступив до сільгоспінституту. Потім, вже опановуючи техніку мікромініатюри і отримавши популярність завдяки художнім роботам, продовжував працювати агрономом та інженером. Микола Сядристий – всебічно обдарована особистість. Він – майстер спорту СРСР, а також абсолютний чемпіон України з підводного плавання. І ще – гарний поет. Зразки віршів майстра ілюструють кожну його роботу в музеї. Микола Сядристий ось уже більше 4-ьох десятиліть займається створенням шедеврів у стилі мікромініатюри. Власне, він творець цього напрямку в мистецтві. Особливістю творчості художника є те, що всі свої твори він виготовляє вручну за особисто винайденою технологією для кожного виду робіт. Тільки в Музеї мініатюри в Києві можна побачити унікальні твори, які вражають талантом творця, точністю виконання і, звичайно ж, більше ніж малими розмірами. Мікромініатюри, представлені в колекції музею, розширюють усталені уявлення про межі людських можливостей. Досягнення майстра поки ніхто не перевершив –  Микола Сядристий визнаний кращим мініатюристом світу.

Експонати музею захоплюють, кожен з них – справжній витвір мистецтва, неповторний, бездоганний. Серед них – відома усім підкована блоха або найменші у світі шахи: шахівниця з фігурками розміщена на голівці шпильки. Дивовижна своєю крихкістю троянда у волосині. Усередині людської волосини по її довжині просвердлена порожнина і відполірована до повної прозорості, куди вставлена гілочка троянди товщиною 0,05 міліметра.

Художник зміг помістити цілий караван золотих верблюдів у вушко голки, підтверджуючи відому фразу з Біблії про те, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багачу увійти в царство небесне.  А на скляній пелюстці хризантеми розміром 2х5 міліметрів митець зміг вигравіювати ноти – фрагмент полонезу Огінського.
Чудовий портрет-барельєф балерини Майї Плісецької умістився на шматочку вишневої кісточки розміром 3х4 міліметри. На половинці макового зернятка розміщено вітряк, зроблений з 203-ьох золотих деталей.

А ось і найменша у світі книга – «Кобзар» Тараса Шевченка розміром 0,6 мм. У ній 12 сторінок з віршами та малюнками. Сторінки зшиті павутинкою, обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Між іншим, Микола Сядристий володіє і чудовим інженерним мисленням і створив найменший у світі діючий електромотор обсягом 1/20 куб. мм – майже в 20 разів менше макового зернятка.

Це лише дуже короткий перелік тих дивовижних речей, які можна побачити в Музеї мікроскопічної мініатюри в Києво-Печерській лаврі.
Виставка українського генія  викликає вир емоцій: подив, захоплення та відчуття дива. Як могла людина створити настільки маленькі та настільки прекрасні речі?!

Джерела:

  1. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-mikrominiatyur-Nikolaya-Syadristogo.html – Музеї Києва. Музей мікромініатюр Миколи Сядристого
  2. https://museum-portal.com/ua/museum/the-microminiatures-museum-of-mykola-syadristy/exposition – Музей мікромініатюр Миколи Сядристого
  3. https://kplavra.kyiv.ua/en/node/1565 – Мікромініатюри Миколи Сядристого

Мандрівка в дитинство


Усі ми родом з дитинства. І кожен пам’ятає свою найулюбленішу іграшку. Поринути в чарівний світ дитинства запрошує Державний музей іграшки в Києві. З 1930-х років збирається тут колекція, і вона викликає ностальгію, лагідну, добру, щемливу.

Уперше ідея створення музею іграшки зародилася ще 1933 року, проте лише за сімдесят років, у 2005-му, заклад  почав приймати своїх перших відвідувачів. Колекція музею поповнювалася протягом 70 років, її розміри досягли 15 тисяч експонатів, що дозволяють одержати повне враження про те, як змінювалася іграшка залежно від часу й умов життя. У Державному музеї іграшки діють три постійні виставки. Перша — «Історія іграшки», друга — «Українська народна іграшка». Третя експозиція – це в основному авторські роботи. Щорічно напередодні Нового року в музеї відкривається додаткова виставка, присвячена ялинковим прикрасам та іграшкам. Більшість ялинкових прикрас радянської епохи, але є й іграшки середини XIX ст.

До уваги відвідувачів пропонуються улюблені іграшки наших дідусів та бабусь. Це й техніка (машини, екскаватори, літаки), й настільні ігри (лото), й ляльки, мотанки, й народна іграшка (глиняні брязкальця, солом’яні бички, дерев’яні візочки). У музеї можна побачити іграшки різних років: ляльок -міліціонерів 30-х років, неваляшки 60-х років, заводні тваринки 70-х років.  Тут ви зустрінете знаменитого ведмедика Тедді та олімпійського ведмедика (знайомий багатьом символ Московської Олімпіади 1980 року), чорношкірого пупса, виготовленого в 1905 році, та одну з перших в історії іграшку-трансформер – «Від коня до трактора».

Тут представлені одні з перших целулоїдних пупсиків. Є й ігрові ляльки, які зображали різні професії, що відповідали ідеологічним запитам Радянської держави та повинні були допомогти дитині через гру отримати основи трудового виховання. Є й ляльки Барбі  1960-80-х років. А ось дорогі аристократичні ляльки ХІХ ст. у вишуканих сукнях, представники «золотої епохи», втілення достатку, розкоші, елегантності. Вони призначалися для дівчаток вищого суспільства і не стільки пробуджували в них інтерес до материнства, як до ролі гостинної господині, до етикету світського життя.

Народно-традиційні ляльки виготовляися з природних матеріалів (тканини, дерева, глини, соломи, льону, трави, кори, тіста та ін.). У музеї також є унікальні сирні іграшки (дуже багато хто не знає про існування такої іграшки, а вона досі є в побуті мешканців Західної України). Барвники в таких ляльках натуральні.

Крім ляльок у музеї є також промислові зразки швейних машинок (початку XX століття), іграшкові праски (від вугільних до електричних), перша штучна ялинка з курячого пір’я, велика іграшкова залізниця з ініціалами Сталіна. Під час огляду експонатів Музею іграшки в душі відвідувачів – і маленьких, і дорослих – настає справжнє свято.

Джерела:

  1. https://kpi.ua/840-7 – Київ. Державний музей іграшки
  2. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-igrushki.html – Музеї Києва. Музей іграшки
  3. http://toursdekiev.com.ua/uk/museum-igrushka – Музей іграшки

Музей становлення української нації


Музей становлення української нації, відкритий у серпні 2019 року в Києві, – це перший в Україні інноваційний музей історії, де минуле поєднується з сучасними технологіями. Ідейний натхненник проєкту і засновник музею– бізнесмен і суспільний діяч Валерій Галан, президент Міжнародної федерації карате, автор багатьох успішних проєктів, спрямованих на популяризацію української історії, культури і традицій. У сучасному музеї оживають славетні сторінки історії нашої держави. Ви пройдете через 25 експозицій та побачите сюжети з абсолютно реалістичними 3-D фігурами видатних постатей: королів та гетьманів, військових та вчених, артистів та спортсменів.

Фігури в музеї не воскові, а силіконові, адже цей матеріал дозволяє зробити образи більш реалістичними. Усі експозиції зроблені на основі історичних досліджень та мають наукове обґрунтування, адже над їх створенням  працювала велика команда вчених та експертів: історики, археологи, етнографи, скульптори, дизайнери. Зовнішній вигляд історичних постатей, їхній вік та одяг відповідають тому часу, коли відбувалась подія, показана в сюжеті, або тому періоду, коли вони були на піку своєї слави чи в період найбільшого піднесення. Тепер кожен на власні очі зможе побачити, як виглядали козаки, Тарас Шевченко, Леся Українка, Степан Бандера та інші відомі реформатори української нації.  Фігури органічно вписуються в облаштовані діорами й панорами.

Святослав Хоробрий зображений після битви, на його обличчі навіть є синець, отриманий під час бою. Завдяки проєкції видно, як пливуть кораблі, рухаються хмари на небі, відвідувачі чують, як воїни співають пісню «Ой дай боже». Ярослав Мудрий зображений зі своїми дочками. У цій експозиції є звукові та арома-ефекти: князь запитує у відвідувачів, чи хрещені вони, чутно літургію та відчувається запах ладану. Славний козак Іван Богун, коли підходиш до нього і вітаєшся – підморгує. Є фігура Юрія Кульчицького — засновника віденської кави. Про нього люблять розповідати львів’яни, адже він родом з того краю. Після битви під Віднем йому запропонували взяти золото або каву, і Кульчицький вибрав каву. Він став дуже відомим у Європі, мав у Відні власне кафе, там йому встановили пам’ятник. На цій експозиції пахне кавою. Перлина музею — фігура Лесі Українки, найтрепетніший образ. Вона зображена не хворобливою, а з рум’янцем на обличчі. І виглядає дуже тендітною.

Тарас Шевченко зображений у ті роки, коли став відомим. Поет ще виглядає виснаженим після заслання, але одягнений стильно. Ми звикли до стандартного образу чоловіка з довгими вусами та в шапці. Насправді він був харизматичним модником, мав гарну зачіску, замовляв одяг у Франції. Любив оригінальні речі, навіть використовував деякі жіночі прикраси.

Є тут і сучасні діячі української культури – фігури Джамали, Олега Скрипки, Кузьми Скрябіна. У музеї є експозиції, присвячені Майданам і сучасним подіям в Україні.

Змістова частина подається в описах сюжетів, на інформаційних стінах, у генеалогічних деревах, на унікальних історичних мапах, на тачскрінах, а також в медіагідах на 8 мовах. Музей має велику територію, понад 1800 кв. м, а це майже 25 музеїв, зібраних в одному просторі. Біля входу встановлено найбільшу воскову свічку в Україні. Віск для неї збирали бджолярі з усієї країни, вона пахне медом. На ній зображено ДНК нації — знаки, які характерні для української культури від Трипілля до сьогодення. Музей становлення української нації  – це сучасний музей, який цікаво буде відвідати кожному українцю.

Джерела:

  1. https://www.museumsun.org/aboutmuseum/ – Музей становлення української нації
  2. https://bilyayivka.city/read/dosvid/39152/u-kievi-vidkrivsya-unikalnij-muzej-stanovlennya-ukrainskoi-nacii-z-figurami-yakogo-mozhna-pogovoriti- – Унікальний музей становлення української нації
  3. https://www.5.ua/kultura/u-kyievi-vidkryvsia-suchasnyi-innovatsiinyi-muzei-istorii-muzei-stanovlennia-ukrainskoi-natsii-197325.html – У Києві відкрився сучасний інноваційний музей історії
  4. https://projects.weekend.today/msun – Вікенд в музеї становлення української нації

Його називали першим українським європейцем


7 вересня виповнилося 145 років від дня народження відомого українського живописця й педагога Олександра Олександровича Мурашка. Його називали першим українським європейцем, Сєровим і Кустодієвим України. Це український художник, який наважився на рівних змагатися з художниками Європи й малярами Росії. Неповторний і  найталановитіший майстер фарб, неперевершений український портретист.

Олександр Мурашко народився в Києві 1875 року. Після одруження матері хлопець переїхав до Чернігова, де його вітчим Олександр Мурашко володів невеликою іконописною майстернею. Вітчим став активно залучати Сашка до роботи. Наприкінці 1880-х  років родина перебирається до Києва, де вітчим бере участь у роботах з оформлення Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В.Васнецов, М.Врубель і М.Нестеров. На талановитого підлітка звертають увагу. Малювання для О.Мурашка стає сенсом життя. У прагненні стати художником хлопця підтримував рідний брат вітчима – Микола Мурашко, засновник і незмінний керівник Київської малювальної школи. У 1896 році О.Мурашко став студентом Петербурзької Академії Мистецтв у майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Під його керівництвом Олександр створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яка була визнана кращою  серед студентських робіт. Випускник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Європи.

За традицією він відвідав Рим і Венецію, але надовго оселився в Мюнхені й у Парижі, де продовжував удосконалювати майстерність. У Парижі митець створив чудові полотна, зокрема «Портрет дівчини у червоному капелюсі». Поступово в живописі О.Мурашка з’являються перші новації, які свідчать про вплив основ імпресіонізму. Художник прагне до більшої витонченості тональних переходів, передачі рефлексів вечірнього штучного освітлення, яке створює виразні світлові ефекти.  Художник залишається за кордоном до 1903 року, після чого повертається до Петербурга.

У 1906 році митець представляє на Мюнхенській міжнародній виставці картину «Карусель», яка виборола золоту медаль. Художник отримує запрошення зі столиць і міст Європи – Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена, Венеції.  Експонує персональні виставки в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі. Завдяки О.Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу. Мати портрет, написаний Олександром Мурашком, стало престижно.

У 1907 році художник переїжджає до Києва, де бере активну участь у вернісажах міста. Він мріє перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв.  У 1917 році втілилася в життя давня мрія майстра – було відкрито Українську академію образотворчого мистецтва, у якій О.Мурашко очолив одну з майстерень живопису. У 1918 році митець відкриває в Києві на Інститутській вулиці, на верхньому 11-му поверсі будинку Гінзбурга, знаменитого київського хмарочоса, власну студію, яка за своєю програмою стала цілком новим навчальним закладом у тодішній Росії.

14 червня 1919 року Олександр Мурашко був убитий, коли з дружиною повертався пізно ввечері додому на Лук’янівці пострілом в потилицю. Тодішня преса писала, що «був пограбований і забитий бандитами». Але пострілом у потилицю в ті часи вбивали тільки працівники ЧК і тільки «ворогів народу». Похований митець у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Нині твори Олександра Мурашка зберігаються в музеях України, Угорщини, Білорусі, Росії, Азербайджану.

Джерела:

  1. “Ці десять років великого, глибокого щастя…”: Спогади Маргарити Мурашко/ Авт. ст. та ком. Дар’я Добріян; укл. Віталій Ткачук. – К.: ArtHuss, 2016. – 168 с.: іл.
  2. http://incognita.day.kyiv.ua/oleksandr-murashko.html – Олександр Мурашко
  3. https://galinfo.com.ua/news/pohoron_koshovogo_i_13_faktiv_z_zhyttya_oleksandra_murashka_325375.html – Похорон кошового і 13 фактів з життя Олександра Мурашка
  4. https://uamodna.com/articles/oleksandr-murashko/ – Олександр Мурашко