Відділ мистецтв продовжує знайомити Вас із книжковими мистецькими новинками!
Нова книга-альбом «Вірність мистецьким традиціям. Живопис. Графіка» знайомить своїх читачів із творчістю народного художника України Віктора Ковтуна. Митець проживає в Харкові і є помітною особистістю в контексті виставкового життя України та зарубіжжя.
Віктор Іванович Ковтун – учень Харківської художньої школи, що успадкував найкращі живописні традиції харківських митців. Нині він є професором Харківської державної академії дизайну та мистецтв, керівником майстерні сюжетно-тематичної картини, а також головою правління Харківської організації Національної спілки художників України. На своїх полотнах митець відтворює красу рідного краю. Його численні пейзажі захоплюють буянням кольорів і живописністю. Його художні роботи стверджують: Україна – квітуча земля, на якій живуть працьовиті люди.
З-поміж робіт майстра ціла низка архітектурних пейзажів присвячена рідному Харкову. Неповторне обличчя міста постає в будівлях і храмах, вулицях, сповнених ритму життя. Своєрідною візитною карткою митця є твори, присвячені духовним святиням України. Це древні храми Чернігова, Києва, Харкова. Таке ж захопливе ставлення у Віктора Ковтуна і до натюрмортів, де у симфонії барв постає багато квітів, але кожна окрема квітка не губиться в цьому «оркестрі», а має свій «голос». Митець – справжній співець жовтогарячого кольору. Кольору світла і сонця.
З любов’ю написані давні українські села, у яких оживає таємничий світ давніх звичаїв, обрядів, пісень. З теплом змальований і живописний інтер’єр сільського житла. І всюди на полотні животворна краса. Як ніколи, вона просто необхідна нам сьогодні. Краса зцілює і надихає, рятує світ.
Сьогоднішня війна наклала відбиток на творчість митця. Вогняні болючі події він переживає в рідному місті. У його майстерні було вибито вікна й продірявило більше десятка полотен. Художник пишається роботою українських рятувальників і допомагає здобувати перемогу. Нині Віктор Іванович малює харківських героїв. Гроші, які автор збере від продажу картин, він передасть рятувальникам на спецтехніку. До середини листопада картини можна побачити в Харківському будинку художника, потім їх презентують в обласному управлінні Держслужби з надзвичайних ситуацій, а також у Києві.
Відділ мистецтв чекає на Вас, дорогі друзі! Відкрийте для себе нові самобутні імена і пориньте у світ творчості та краси.
22 березня народився видатний український композитор, піаніст, педагог Микола Лисенко, з ім’ям якого пов’язане становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні.
До найвідоміших творів композитора належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», які виконувалися під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Він відкрив у Києві музично-драматичну школу і записав понад 1500 українських народних пісень.
Микола Віталійович Лисенко народився 1842 року в селі Гриньки на Полтавщині в родині дворянина. Початкову освіту отримав від мами, Ольги Єреміївни, вихованки Смольного інституту шляхетних дівчат в Петербурзі, яка вчила його семи мовам, музиці, танцям, гарним манерам. У 9 років Микола написав свій перший музичний твір – «Польку», яка була видана батьком у подарунок до дня народження сина. У 10 років хлопчик вступив до приватного чоловічого пансіону в Києві, а пізніше закінчив привілейовану Харківську гімназію. Ще під час навчання почав записувати народні пісні, виступав у студентських концертах. Вищу освіту здобував на природничому відділі фізико-математичного факультету університету Святого Володимира, який закінчив з відзнакою, захистив дисертацію про розмноження нитчастих водоростей і здобув науковий ступінь кандидата природничих наук. Миколу запрошували викладати в університеті, але музика взяла гору.
1867 року Микола їде до Лейпцига, де два роки навчається в консерваторії, опановуючи гру на скрипці й органі, бере додаткові лекції з композиції й теорії музики. Тут він видає підготовлену ще в Києві збірку українських народних пісень. З успіхом концертує європейськими сценами. Після закінчення Лейпцизької консерваторії повертається до Києва, де поринає в музичне життя та громадську діяльність. Роботу в музичній школі продовжує поєднувати зі збиранням та популяризацією народних пісень. Крім українських записує польські, чеські, моравські, сербські, хорватські пісні під час подорожі Галичиною та Сербією (1873).
Микола Лисенко брав активну участь у підготовці до відкриття в 1903 році в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському. У 1908 році очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та засновану в 1906 році першу всеукраїнську організацію – «Об’єднаний комітет по спорудженню пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві», до якої надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади, не кажучи вже про всю Європу. Разом з Олександром Кошицем організував 1905 року музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.
У 1903 році з нагоди 35-річного ювілею творчого шляху композитора в Києві було поставлено його оперу «Різдвяна ніч», у Петербурзі влаштовано великий концерт. Під час урочистостей друзі організували збір коштів для композитора. На частину з них восени 1904 року в Києві було відкрито музично-драматичну школу. Тут уперше в Україні працювали відділ української драми та класи народних інструментів, зокрема бандури і теорії музики. Композитор працював у своїй школі до останніх днів життя.
Творча спадщина Миколи Лисенка вражає! Він автор 10-и опер на українські теми (найвідоміші – «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда»). Також відомі дитячі опери композитора – «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», 120 камерно-вокальних творів (більшість на тексти Тараса Шевченка – 88), а також хорові твори, симфонічні, камерно-інструментальні. Композитор також написав та виконав понад 500 опрацювань народних пісень.
Микола Лисенко віддав Україні своє життя і творчість. Він розповів усьому світу про красу української народної пісні. І яких би висот не досягла українська культура, його музика завжди незмінно чаруватиме своєю багатогранністю і глибиною почуттів.
Джерела:
Коляда І. А. та ін. Микола Лисенко. – Харків: Фоліо, 2019. – 125 с.: іл.
Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с.
Нещодавно Музей мистецтва Метрополітен у США перейменував роботу французького художника Едгара Дега з «Російських танцівниць» на «Танцівниць в українському вбранні». Зважився музей на це лише після тривалих наполягань українських науковців, журналістів і громадськості. Однією з ініціаторок стала українська художниця й дизайнерка Маріам Наєм, яка написала листи в три музеї, колекції яких містять цю серію робіт художника, і попросила виправити помилки та перейменувати картини. Ще раніше, у квітні 2022-го, пастель Дега на «Українських танцівниць» перейменувала Національна галерея Лондона.
Едгар Дега (1834 – 1917) – видатний французький художник, скульптор, що по праву вважається одним із найяскравіших представників імпресіонізму. Він був оригінальним у всьому. Одягався по-чудернацьки й зухвало, фарбував стіни свого будинку в лимонно-жовтий і пристрасно любив фотографуватися. А ще митець був перфекціоністом. Його знайомі жартували, що тільки відібравши картину, можна було припинити його роботу над нею.
Улюбленими темами в творчості художника були балерини, жінки, кав’ярні, сцени гонок. Едгар Дега був настільки зачарований балетними танцівницями, що створив понад 1500 робіт з їх участю. Він робив ескізи з живих моделей під час рухів, щоб зберегти в зображенні природність поз.
Загалом до серії колишніх «Російських танцівниць» входять 18 робіт, виконаних Е. Дега наприкінці 1890-х, більшість з яких перебувають у приватних колекціях. То де ж митець зустрів танцівниць в українських строях? І чому вони настільки захопили його увагу, що надихнули на створення цілої серії творів? З точністю відображені деталі вбрання підтверджують, що художник уважно спостерігав за моделями, а отже, бачив їх наживо. Американська дослідниця Ліза Біксенстін у своїй дисертації, виконаній і захищеній в Огайському університеті в 1987 році на тему серії «російських танцівниць», стверджує: «Російські танцівниці Дега є українками!» Проводячи ретельний аналіз костюмів, дослідниця зазначає, що вони досить точно відповідають тогочасним описам і зображенням українського селянського вбрання, яке використовувалося під час виконання народних танців. Квіти у волоссі, білі сорочки, яскраві кольорові спідниці, червоні чоботи. До того ж стрічки у волоссі танцівниць – характерного блакитно-жовтого кольору, подібно до українського прапора; такого ж кольору й гірлянди, які вони несуть.
Наприкінці 1890-х років у Парижі з’явилося багато колективів танцівників саме в українських костюмах. Вони почали активно приїжджати незабаром після підписання Франко-російського союзу в січні 1894 року, що мав на меті підсилити французьку політичну та військову потужність у боротьбі з німцями. У паризькій пресі того часу часто з’являються анонси виступів українських народних колективів у місцевих кафе та кабаре. Очевидно, саме такий виступ мав нагоду бачити і Едгар Дега. Ще одним мотивом звертання французького митця до українського фольклору було зростання захоплення автентичною народною спадщиною, характерне для французьких художників кінця ХІХ століття. Тож саме тому колоритна українська спадщина була для Дега «ковтком свіжого повітря». Отже, маємо достатньо доказів, щоб наполягати на зміні назви і для інших робіт серії і вимагати використання в публічному просторі науково обгрунтованої назви «Українські танцівниці».
Картина Едгара Дега з танцівницями є також у колекції музею Гетті в Лос-Анджелесі. Там досі не змінили назву, але додали пояснення до роботи: «Так звані російські танцюристи в цій пастелі — українські танцюристи, що виступали у Франції наприкінці ХІХ століття у складі народних танцювальних колективів».
Нарешті історична правда перемогла і українська самобутня культура звільняється від російських тенет.
Джерела:
Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення. – Харків: Vivat, 2021. – 576 с.: іл.
Калітіна Н. Французьке образотворче мистецтво кінця ХVІІІ – ХХ століть. – Л.: Видавництво Ленінградського університету, 1990. – 280 с.
Продовжуємо знайомити наших читачів із новинками мистецької літератури в нашому відділі!
Останнім часом отримали чудові видання-альбоми, присвячені творчості сучасних українських художників. Книга «В єдиному просторі» знайомить нас із творчістю народного художника України Михайла Гуйди, талановитого, ніжно-чутливого, елегантного у своїх мистецьких роботах.
Михайло Гуйда з 1982 року викладає в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Має вчене звання академіка. До того ж митець є шанованим художником не тільки в Україні, а також і в Китаї. Уперше знайомство М. Гуйди з Піднебесною відбулося в 1997 році. 1999 року він був запрошений на викладацьку роботу в педагогічному університеті в м. Тінь Хуа. Згодом викладав живопис в Університеті науки та технології Академії мистецтв Хангджоу. Київський художник – почесний професор цих закладів.
Михайло Гуйда провів численні виставки в Україні і в Китаї. З перших своїх програмних композицій митець репрезентував свій оригінальний живописний стиль, що брав свої витоки в кубанській національній стилістиці (його прадід Дем’ян Дорошенко був у Кубанському козацькому війську). Кубанська тематика прозвучала у творчості автора сильно й трагедійно. Адже українська козацька Кубань була винищена в 20 – 30-ті роки більшовицьким режимом.
Часто у своїй творчості митець звертається до пейзажів. Вони в нього наповнені спокоєм і гармонією. Автор упевнений, що природа лікує, дарує енергію, тишу і порядок людині. Чудовий у митця і портретний живопис. Портрети Оксани Полтавець, Богдана Бенюка, Раїси Недашківської, Софії Ротару, Ольги Сумської та інш. вражають своєю чутливістю.
Майстерно написані і портрети китаянок. Вони замислені, огорнуті почуттями, відсторонені й задумливі, величні, наче царівни з дитячої казки. Основні твори митця, присвячені Україні, її історії – «У степах під Херсоном» (1972), «Тиша» (1983), «Поминання» (1989), «Великдень» (1990), «Кубанське весілля» (2001), «Гайдамаки», «Весна», «Український пейзаж» та інш.
Твори на китайську тематику – «Жінки Кіото» (1989), «У червоному драконі», «Гейша і самурай» (1998), «Майстерня китайського художника», «Чарівна Лі Вей» (1998), «Сімейний портрет у східному вбранні» (1998) та інш.
Твори українського митця зберігаються в Національному художньому музеї, Третьяковській галереї, музеях Китаю, Японії, Румунії.
Продовжуємо знайомити наших читачів із новою цікавою літературою, що задовольнить будь-які мистецькі смаки!
Книга Сьюзен Вудфорд, відомої американської мистецтвознавиці, яка зараз викладає історію мистецтв у Британському музеї, допоможе читачам більш глибоко сприймати й розуміти картини.
Споглядання художніх полотен може бути захопливим, хвилюючим і зворушливим досвідом. Деякі з них легко вподобати з першого погляду, проте глибоке розуміння інших, часто найцінніших, потребує вдумливішого вивчення. У цій книзі описано й проаналізовано відомі й не тільки картини з різних аспектів: у ній розглянуто популярні в живописі сюжети й дивовижне розмаїття прийомів їхнього відтворення на полотні; технічні проблеми, з якими стикаються художники, та в який спосіб вони їх вирішують, часто з неперевершеною винахідливістю долаючи труднощі; також ви осягнете приховані смисли мистецьких шедеврів.
Глибокий аналіз допоможе вам зрозуміти, що саме перетворює художні полотна на шедеври. Це дасть змогу зрозуміти й належно оцінити інші живописні твори, які, на перший погляд, можуть здатися непривабливими чи навіть потворними і викликати емоційне несприйняття. Описуючи японські гравюри на дереві, фреску Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря» чи шедевр Пабло Пікассо «Ґерніка», Сьюзен Вудфорд допомагає нам навчитися самим аналізувати твори живопису. Адже пейзажі, портрети, натюрморти, зображення побутових сцен та історичних подій часто можуть розказати значно більше, ніж здається з першого погляду.
Тож книга «Як розглядати мистецтво» на прикладі аналізу картин, створених у різні епохи й у різних країнах, навчає читачів вловлювати найтонші відтінки смислу й отримувати істинне естетичне задоволення від розглядання творів живопису.
Якщо ви любите картини й відвідуєте художні музеї або, навпаки, не розумієте живопис і бажаєте його осягнути – ця книга саме для Вас!
Чекаємо Вас у відділі мистецтв! Пориньте у світ краси і відкрийте для себе багато цікавого!
10 березня виповнилося 105 років від дня народження одного з найвизначніших архітекторів Києва другої половини ХХ століття Авраама Мілецького! Чимало його робіт стали візитівками столиці України.
Авраам Мойсейович Мілецький народився 1918 року в Києві. Навчався в Київській школі. Вищу освіту здобув у Київському інженерно-будівельному інституті, де навчався у видатного архітектора Йосипа Каракіса. Авраам Мілецький брав участь у Другій світовій війні. Після навчання в Московській воєнно-інженерній академії був військовим техніком другого рангу на фронті, а потім – заступником командира саперної роти. За героїзм та мужність був нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За перемогу над Німеччиною». Війна назавжди залишила трагічний слід у серці архітектора: у Бабиному яру загинули його мати й бабуся.
З 1946 року Авраам Мойсейович почав займатися архітектурною діяльністю. Він працював в Управлінні державних архітектурних майстерень і за короткий час став головним архітектором проєктів. З 1979 року став керівником архітектурної майстерні «Київпроект».
Український архітектор – автор численних відомих проєктів у Києві: Ремісничого училища на Подолі (1952), Парку Вічної Слави воїнам Другої світової війни з обеліском Невідомому солдату (1957), готелю «Москва» (теперішня назва – готель «Україна») (1961), Центрального автовокзалу (1957—1961), Палацу піонерів і школярів (нині Палац дітей та юнацтва) (1959—1963), за який отримав державну премію СРСР у 1967 році, готелю «Салют»на площі Слави (1984), історико-археологічного та архітектурного комплексу парк-музей «Древній Київ» (1967—1989).
Авраам Мілецький – автор реконструкції Андріївського узвозу (1982), проєкту пам’ятника поету Павлу Тичині, Пейзажної алеї та інш. У Німеччині за проєктом київського архітектора встановлено монумент на місці зустрічі радянських та американських військ у Торгау на Ельбі. До того ж Авраам Мілецький – автор книг «Парк-музей «Давній Київ» і «Спогади пам’яті».
Через антисемітську кампанію і блокування реалізації його проєктів архітектор емігрував у 1991 році в Ізраїль.
Пам’ятаємо й шануємо своє коріння! Пам’ять про видатних представників нашої нації в наших серцях!
9 березня відзначаємо день народження нашого українського «пророка» Тараса Шевченка!
Кобзар – центральна постать української культури й українства взагалі. Поборник слави і свободи, він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виразив споконвічні вільнолюбні прагнення свого народу. Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким волелюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант в поетичному слові й образотворчому мистецтві, то стає зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця. Людина, що вийшла з кріпацьких низів, стала інтелігентом європейського рівня, інтелектуальною, глибиннокультурною особистістю.
Постаті Тараса Шевченка, його багатогранній творчій спадщині присвячено багато книг і монографій. Напередодні Шевченківських днів відділ мистецтв поповнився ще одним чудовим виданням. Це яскрава й чудово оформлена книга Володимира Яцюка «Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890 – 1940». Перші вітчизняні ілюстровані листівки з’явилися в останні роки ХІХ століття, і поміж перших були ті, що присвячені Кобзареві.
Філокартична шевченкіана (листівки, пов’язані з особистістю Тараса Шевченка) дуже розмаїта – це фотографічні й художні портрети Кобзаря, репродукції його малярських творів, ілюстрації інших митців до віршів і поем Шевченка, композиції з текстами самих віршів, зображення місцевостей, пов’язаних з біографією митця. Кількість тільки давніх шевченківських листівок (1890 – 1940 рр.) сягає тисячі. Досить довгий і перелік країн, де вони друкувалися: Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Італія, Канада, Латвія, Німеччина, Польща, США, Франція, Швеція, Японія…
Книга Володимира Яцюка буде цікавою багатьом. Шевченківські поштові картки несуть у собі важливу інформацію для тих, хто цікавиться історією пошти, українського друкарства і видавничої справи. Вони є щедрим джерелом для мистецтвознавців та літературознавців, оскільки багато творів малярства і графіки відомі лише завдяки листівкам. Філокартична Шевченкіана може прислужитися також історикам, краєзнавцям, етнографам та архітекторам. Адже на багатьох листівках відтворені портрети українських діячів культури й національно-визвольних змагань, знищені архітектурні пам’ятки, неіснуючі вже краєвиди.
Тож запрошуємо Вас, шановні читачі, разом із відділом мистецтв відкрити для себе ще одну яскраву сторінку в усвідомленні непересічного образу нашого національного генія!
Із найдавніших глибин історії жінка є символом краси і вірності. Не випадково ж в українській мові все найрідніше й найдорожче – жіночого роду: земля, природа, батьківщина, любов і вірність, мрія і доля, слава і перемога… Щоденно мільйони жінок творять своїми руками, серцем, розумом добро на українській землі. Талановиті й мужні, вони плекають українське коріння і бережуть нашу незламну націю. ХХ і тепер вже ХХІ століття – доба випробування людських сил і волі. Мужністю і відвагою були сповнені жінки в Українській повстанській армії. Багато українських патріоток стали жертвами політичних переслідувань, загинули в тюрмах і таборах. І сьогодні багато українок мужньо виборюють незалежність України, долаючи жорстокого ворога, надихаючи на боротьбу за волю і справедливість.
Жінки є важливою частиною життя нації, її культури. Та, на жаль, багато з них були викреслені з історії радянським режимом. Повернути в культурний простір України забуті жіночі імена, жінок, що, жертвуючи собою, зробили неоціненний внесок у розвиток нашої країни – наше завдання.
Чим могла загрожувати владі актриса Волинського драматичного театру Ніна Певна? Нічим. Майбутня актриса народилася 1897 року в дворянській сім’ї. Отримала блискучу освіту: після гімназії вчилася на Бестужевських курсах. Вільно розмовляла польською, чеською, угорською мовами. На курсах навчилася прекрасно шити одяг. Завдяки чудовому голосу дівчина була прийнята в Києві до складу знаменитої Української республіканської хорової капели під керівництвом О. Кошиця. Народжений національним піднесенням у роки Української народної республіки цей колектив здійснив тріумфальне турне з концертами по Чехії, Швейцарії, Франції, Німеччині, Бельгії, Голландії, Ірландії і Англії. Ніна була серед провідних солістів. Згодом разом із чоловіком, актором і режисером Миколою Певним, Ніна сяяла на сцені Ужгородського театру, а потім у Луцьку на сцені Волинського українського драматичного театру. Місцева преса із захопленням описувала їхню гру. На Волині подружжя провело свої найкращі, найщасливіші роки.
Але прийшов 1939-й. Миколу заарештували і вивезли до Києва, де у 1941 році, у підвалі майбутнього Жовтневого палацу культури, у якому тоді була тюрма, розстріляли. А українська актриса Ніна Певна була відправлена до Сибіру, де проживала у селищі Перегрьобному до кінця своїх днів. Вона була взірцем, її поважали, до її думки прислухалися. Для Перегрьобного вона значила багато: талановита драматична актриса навчала молодь співу, пластиці, азам драматургії, тому й славився міський сільський клуб на всю округу своїми талантами.
Ярослава Музика. Талановита українська художниця із суворою долею. Народилася 1894 року на Тернопільщині. Фахову освіту здобула на факультеті пластики Вільної академії мистецтв у Львові, а згодом навчалася у Вільній академії мистецтв у Парижі. Працювала рестовраторкою в Національному музеї. Стала членкинею Асоціації українських незалежних митців, влаштовувала численні виставки і видавала журнал «Мистецтво». Художниця плідно працювала в царині графіки, писала портрети сучасників, створювала мозаїчні композиції, пристрасно збирала шедеври української народної творчості.
Але 1948 року під час творчого відрядження до Криму мисткиню було заарештовано і конвойовано до Києва. Тут, у спецтаборі МДБ, її звинуватили у зв’язку з керівниками бандерівського Центрального проводу ОУН, співпраці з ними та наданні підпільникам матеріальної допомоги. Після жорстоких допитів художниця змушена була визнати всі пред’явлені їй звинувачення. Ярославу Музику було засуджено до ув’язнення строком на 25 років із перебуванням в особливих таборах. Звільнена мисткиня була лише 1955 року. Повернувшись до Львова, хвора на сухоти художниця стала брати участь у творчому житті рідного міста. Її персональна виставка 1968 року нарешті відкрила всім великий її талант.
Міртала Пилипенко. Довго замовчуване ім’я американської скульпторки й поетеси українського походження. Вона є членом Спілки письменників України і членом-кореспондентом Української вільної академії наук в США. Майбутня скульпторка народилася в Харкові в сім’ї українського письменника Сергія Пилипенка, репресованого сталінським режимом. Під час Другої світової війни сім’я Міртали була вивезена нацистськими силами на примусові роботи в Німеччину. Після звільнення і довгих років поневірянь доля закинула родину в Італію, Англію, а потім в США. Перше враження від високого мистецтва дівчина отримала в Італії, де вперше побачила античні скульптури, музеї, храми. Але скульптурою захопилася вже в Америці.
Художню освіту Міртала отримала в школі при Бостонському музеї мистецтв. Згодом удосконалювала свою професію, навчаючись у Паризькій школі мистецтв. Міртала Пилипенко створила різноманіття бронзових скульптур, які отримали найвищу оцінку в художньому світі і міжнародне визнання. Творчості Міртали присвячені численні теле- і радіопередачі. Її твори експонуються у всесвітньо відомих музеях і художніх галереях.
Україна пам’ятає і пишається своїми гідними доньками, які вже належать історії, та складає пошану нашим славним сучасницям!
Джерела:
Українки в історії: нові сторінки. – К.: Либідь, 2010. – 264 с.: іл.
Українки в історії. ХХ – ХХІ століття. – К.: 2012. – 288 с.:іл.
4 березня народився видатний український композитор, священник УГКЦ, автор мелодії державного гімну «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький!
Мистець став символом українського національного відродження в Галичині. До того ж був гітаристом-віртуозом. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіє Хітарі», яке стало одним із перших посібників з навчання гри на гітарі в Україні.
Михайло Михайлович Вербицький народився 1815 року в селі Яворнику неподалік від Перемишля (територія Польщі) у родині греко-католицького священника. З десяти років, після смерті батька, виховувався у перемишльського єпископа Івана Снігурського, який доводився хлопцеві далеким родичем. Владика Іван Снігурський дотримувався прогресивних поглядів, у Перемишлі заснував хор, а згодом і музичну школу, у яких співав і навчався Михайло. Побачивши у племінника неабиякий музичний талант, священник запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанко, у якого Михайло отримав системну музичну освіту, зокрема із композиції.
Відчуваючи духовне покликання, Михайло вступив до духовної семінарії у Львові, але заняття музикою не перериваються – юнак керував хором семінарії, опановував гру на гітарі, що супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, стали дуже популярними в галицькому домашньому музикуванні. Після закінчення семінарії Михайло висвятився на священника і став парохом у селі Млини на Яворівщині, де й прослужив чотирнадцять років. Він жив скромно і часто переживав скрутні часи. Композитор писав музику різного характеру. Як священник він у своїй творчості часто звертався до релігійної музики. Його духовна музика, звернена до людської душі і спроможна піднести молитовний настрій, набула широкої популярності. Твори композитора співали і в великих храмах, і у скромних сільських церквах.
Коли наприкінці 40-х років 19 століття в Україні налагоджувалося активне театральне життя, Михайло Вербицький узяв у ньому активну участь. П’єси, що ставилися на театральних сценах Львова і Галичини, були як з української драматургії та літератури, так і переклади з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Композитор написав музику до понад 20 вистав, звертаючись до досягнень європейської музики та української народної основи.
Велику популярність композитору принесли і світські хори на вірші українських поетів, що відразу полюбилися слухачам і широко виконувалися. Особливо знаменитою серед свідомої молоді Галичини стала пісня-хор на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Її поява у творчому доробку композитора не була випадковою. Зміст вірша повністю відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності Михайла Вербицького – митця-патріота. Пісня стала гімном і символом невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності. Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як гімну відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку.
Композиторський доробок Михайла Вербицького має непересічне значення й увійшов до золотого фонду музичної спадщини нашого народу.
Джерела:
Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с.
Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах. – К.: Видавництво “Рада”, 2008. – 276 с.
Продовжуємо знайомити Вас, друзі, з новими надходженнями до нашого відділу!
Нині маємо чудову книгу – «Микола Сядристий. Мікроарт». У цьому виданні Ви познайомитеся з творчістю відомого майстра мікромініатюр. Створенням своїх надзвичайно маленьких робіт митець займається близько 50 років. Усі мініатюри виконує виключно вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією. До речі, саме творчість майстра затвердила появу нового слова – «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні в словниках.
Народний художник України Микола Сядристий народився 1937 року в селі Колісниківці на Харківщині. Закінчив Харківське художнє училище, потім Харківський сільськогосподарський інститут. Працював агрономом на Закарпатті, а також інженером в інституті системи Академії Наук України. Майстер спорту, абсолютний чемпіон України з підводного спорту (1978).
Митець є автором книг «Чи важко підкувати блоху?» і «Таємниці мікротехніки». Книга «Таємниці мікротехніки» на Всесоюзному конкурсі на кращу науково-популярну книгу (1970) одержала першу премію.
Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження у глядачів різних країн світу. Найбільш повно його роботи представлені на постійній виставці мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику і в Музеї мікромініатюр у Князівстві Андорра!
У цій книжці Ви зможете побачити збільшені фотографії дивовижних витворів мистецтва Миколи Сядристого! Ви познайомитеся з найменшою у світі книгою – «Кобзар», розміром 0,6 мм. Книга має 12 сторінок з віршами Т. Шевченка та малюнками. Зшита вона павутинкою, обкладинку виготовлено з пелюстки безсмертника. Тут і композиція «Ластівки», де птахи виконані з золота в половинці макової зернинки, і портрети на краплинах зі скла, роботи, зроблені в половинках зерен яблука та винограду, портрет-барельєф Соломії Крушельницької, вирізаний зі шматочка вишневої кісточки. Є роботи, що розміщуються у вушці звичайної голки. Так у композиції «Поезія» стріла й тятива в 400 разів тонші, ніж людська волосина.
На сторінках видання ви зможете познайомитися також з найменшими у світі шахами. Шахівниця з фігурками розміщена на голівці шпильки! А ось і найменша у світі скрипка довжиною 3, 45 мм. Микола Сядристий – людина широкого спектру талантів. Він також пише чудові вірші. У книзі фотографії робіт майстра супроводжують його власні поезії – про сенс людського життя, кохання, природу, вірність народу. Протягом багатьох років Микола Сядристий досліджує суть і витоки тоталітарних режимів: фашизму, комунізму, нацизму. Документальна виставка про комуністичний терор у ХХ ст., підготовлена митцем на базі зібраних ним документів, демонструвалася в 20 обласних центрах України, а також в Угорщині та Греції.
Світ мистецтва надзвичайно багатогранний і привабливий! Пориньте в його вічну красу і відкрийте для себе багато цікавинок разом із відділом мистецтв!
Library Art Blog 