Сагайдачний Євген


21 квітня виповнюється 135 років від дня народження Євгена Яковича Сагайдачного – українського маляра, декоратора і педагога.

Народився у Херсоні. Дитячі та юнацькі роки майбутнього художника пройшли у Петербурзі. Мистецьку освіту здобував у приватних майстернях петербурзьких професорів – художників Ціонглинського та Кордовського. Митець займався скульптурою, декоративним розписом (“Весілля”. 1911 р.), театральними декораціями, живописом (“Вулички в Туреччині”, “Коні”. 1912 р.).

Вся його творчість глибоко народна. Незабутнє враження справляють його акварельні та темперні пейзажі, образи жінок-трудівниць у їх повсякденній роботі. Починаючи з 1909 року Є. Сагайдачний брав участь у художніх виставках в Петербурзі, Москві, Києві, Ризі. Понад 40 років художник присвятив педагогічній діяльності. Впродовж 1911-1918 рр. працював декоратором у театрах Петербурга та Києва. З 1917 року – в Українській Державній Академії Мистецтв у Києві.

Починаючи з 1922 року, викладав у Київському художньому інституті, Межигірському керамічному технікумі, художньо-промисловій школі у Миргороді, Луганському художньому робітничому факультеті (1932 р.), Дніпропетровському художньому технікумі (1936 р.), з 1947 року – в училищі прикладного мистецтва в Косові.


Останні роки свого життя митець займався мистецтвом Гуцульщини та Прикарпаття, протягом 17-ти років збирав вироби народних майстрів. Пізніше з ініціативи громадськості на базі надбань сім’ї Сагайдачних виник музей гуцульського мистецтва та побуту на громадських засадах, який з часом став складовою частиною Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини, де представлено унікальну колекцію творів майстрів краю.

Джерела:

  1. Сагайдачний Євген
  2. Сагайдачний Євген 
  3. Сагайдачний Євген 

Тото Кутуньо


Італійський співак і композитор Тото Кутуньо відомий у всьому світі. Він створював пісні для таких визначних майстрів сцени, як Адріано Челентано, Джо Дассен, Даліда, Мірей Матьє. Композиції артиста давно розібрані на цитати, адже його музика сповнена краси, чуттєвості, вишуканого шарму.

Сальваторе Кутуньо (справжнє ім’я співака) народився 7 липня 1943 року в місті Фоздіново в Тоскані. Його батько був сицилійцем, мати — тосканкою.  З самого дитинства хлопчик захоплювався музикою: услід за батьком, який чудово грав на трубі, навчився грі на цьому інструменті, пізніше самостійно опанував гру на ударних та акордеоні. Творчий шлях співака почався в 13 років, коли юнак узяв участь у конкурсі акордеоністів, посівши 3 місце. Захоплення музикою вилилося і в колекціонування платівок – і сьогодні колекція музиканта налічує близько 3,5 тисяч примірників.

У 18 років Тото починає серйозно захоплюватися джазом. Забувши на час про ударні установки, він удосконалює свої навички гри на фортепіано і незабаром досягає на цьому терені серйозних успіхів. Через рік він уже виступає разом із колективом відомого італійського джазмена Гуїдо Манузарді. Саме з цією групою Тото відправляється у своє перше закордонне турне –  Фінляндією. У цей час майбутній маестро вперше зрозуміє, що таке справжній успіх, і вирішує присвятити все своє подальше життя музиці. Повернувшись із гастролей, юнак збирає групу «Тото і Таті», куди запрошує брата і трьох друзів. Над репертуаром хлопці особливо не замислювалися, тому співали популярні хіти в ресторанах, на дискотеках, і за пару років об’їхали майже всю Італію. Згодом у концерти колектив почав включати і пісні, написані Тото Кутуньо.

У 1976 році співак узяв участь у пісенному конкурсі в Сан-Ремо разом зі своїм гуртом, посівши третє місце. Успіх прийшов у 1980 році –  він переміг із піснею «Тільки ми». Загалом Тото брав участь у сан-ремівському пісенному змаганні 13 разів, посідаючи весь час з 1 по 5 місця. Неперевершеними шедеврами у творчості співака й композитора стали композиції «Індіанське літо» ( «L`été indien») та «Якби не було тебе» ( «Et si tu n’existais pas»). Сьогодні вони залишаються одними з найкращих романтичних мелодій. Також візитною карткою музиканта стала композиція «Італієць» («L’italiano»), більш відома, як «лашатемі кантаре». Спочатку вона була створена для Адріано Челентано, але він відмовився від виконання. Тож цю пісню Тото Кутуньо виконав сам на фестивалі в Сан-Ремо. Журі присудило йому 5-е місце, але підсумки голосування слухачів вивели пісню на 1-е місце, і 13 тижнів «Італієць» очолював списки хітів Франції та інших країн.

А в 1990-му році співак переміг на конкурсі «Євробачення» в Загребі зі своєю власною піснею «Insieme» («Разом»).

Тото Кутуньо мав великий успіх у СРСР і дотепер має популярність у колишніх радянських республіках, куди неодноразово приїжджав із концертами. У листопаді 2010 року виконавець приїжджав до Києва і давав концерт разом із сином Адріано Челентано — Джакомо. Тоді відомий співак виконав українською мовою «Червону руту».

Джерела:

  1. https://24smi.org/celebrity/3641-toto-kutuno.html – Тото Кутуньо
  2. https://italy4.me/izvestnye-lyudi/toto-cutugno.html – Тото Кутуньо
  3. https://bestfacts.com.ua/znamenitosti/toto-kutuno-toto-cutugno-biografiya.html – Тото Кутуньо

Федеріко Фелліні


Федеріко Фелліні – знаменитий італійський кінорежисер та сценарист, володар премій «Оскар», «Золотий глобус», «Золота пальмова гілка», «Золотий лев». Федеріко Фелліні є визнаним класиком і новатором світового кінематографа, його ім’я ось уже понад півстоліття символізує неповторний стиль і високий професіоналізм.

Федеріко Фелліні народився 20 січня 1920 року в Ріміні, провінція Ріміні, регіон Емілія-Романья, Італія. У 7 років Федеріко пішов вчитися в школу при монастирі у Фао. Багата фантазія проявилася у Фелліні в ранньому віці: хлопчик любив вигадувати незвичайні історії, майстрував маски, ляльок, шив костюми для казкових героїв. Велике враження на Фелліні справила трупа циркових артистів, яка приїхала на гастролі. У 17 років Федеріко відправився у Флоренцію здобувати освіту журналіста. На новому місці юнак влаштувався на роботу карикатуристом у видавництво «Фебо». Через рік Фелліні переїжджає в Рим, де селиться в районі для бідних. Заробляв Федеріко на життя тим, що малював для газет, писав реклами та різні тексти.

У Римі Фелліні вступив на юридичний факультет Національного університету в основному для того, щоб отримати відстрочку від служби в армії італійського диктатора Муссоліні. З 1938 року гумористичні нариси Федеріко починають публікувати у виданні «Марк Аврелій». З 1942 року молодий карикатурист працює над сценаріями для кіно. В середині 40-х років Фелліні випадково знайомиться з режисером Роберто Росселліні, який запрошує сценариста взяти участь у створенні військової драми «Рим, відкрите місто». За кіносценарій в 1946 році Фелліні вперше в житті номінується на «Оскар». В цьому ж році на екрани виходить друга робота Фелліні-сценариста – фільм «Земляк», присвячений війні. І знову картина потрапляє в номінацію «Оскара» за кращий сценарій. У 1950 році Федеріко  ставить свій перший фільм «Вогні вар’єте» з співавтором Альберто Латтуада. Фелліні написав сценарій для нового фільму «Білий шейх», режисером якого повинен був стати Антоніоні, але той відмовився знімати за таким сценарієм. Кінокартина не отримала належного успіху серед глядачів, але вже з цього фільму Фелліні починає довгострокову співпрацю з композитором Ніно Рота.

Після картини «Мамині синочки», яка отримала премію «Срібний лев» на Венеціанському фестивалі в 1954 році Фелліні приступає до роботи над драмою «Дорога». Текст був написаний ще в 1949 році. На ролі сільської дівчини Джельсоміни і її друга силача Дзампано Фелліні запросив акторів Джульєтту Мазіну і Ентоні Куїнна. Фільм приніс творцям численні нагороди міжнародних кінофестивалів, в тому числі перший «Оскар» в номінації кращий іноземний фільм. У 1955 році виходить стрічка «Шахраї» з Бродеріком Кроуфордом, Річардом Бейсхартом і Джульєттою Мазіною в головних ролях. Через два роки режисер радує глядачів черговим шедевром «Ночі Кабірії». Режисер отримує «Оскар» і «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, а виконавиця головної ролі Джульєтта Мазіна стає кращою актрисою.

У 1960 році фільмографія Фелліні поповнюється сатиричною трагікомедією «Солодке життя» з Марчелло Мастроянні в головній ролі. Картина, що оповідає про життя безтурботного публіциста Марчелло Рубіні, який так і не зміг знайти сенс свого життя, отримала «Оскар» за роботу художників по костюмах і кілька номінацій на премію BAFTA. Саме після цієї кінострічки в ужиток увійшов термін «папараці» на честь цікавого і всюдисущого героя – журналіста Папараццо. У 1963 році відбулася прем’єра трагікомедії Федеріко Фелліні «Вісім з половиною», фільму, який докорінно вплинув на кінематограф XX століття. Кінострічка принесла автору третього «Оскара» в номінації «кращий іноземний фільм».

В кінці 60-х Фелліні створює фільми «Джульєтта і духи», «Щоденник режисера», «Три кроки в маренні». У 1969 році на екрани виходить феєрична комедія-притча «Рим Фелліні», пронизана відчуттям свята і карнавалу, за яку в 1973 році режисер отримав премію «Золотий глобус». У 1973 році кінорежисер створює автобіографічну драму «Амаркорд», сюжет якої побудований за типом калейдоскопа і переносить глядачів на узбережжя Адріатики 30-х років XX століття. Картина принесла четверту статуетку «Оскар» своєму творцеві. У фільмі 1976 року «Казанова Федеріко Фелліні» головну роль виконав Дональд Сазерленд.

У 1979 році виходить стрічка «Репетиція оркестру», в якій режисер реалізував класичний театральний принцип єдності часу, місця і дії. Робота над картиною тривала лише 3 тижні. У 80-ті роки Фелліні створює ряд фільмів – «Місто жінок», «І корабель пливе …», «Джинджер і Фред», «Інтерв’ю» і «Голосу Місяця» – на теми, порушені в ранньому і зрілому періодах творчої біографії. На початку весни 1993 року Федеріко Фелліні був нагороджений «Оскаром» за внесок в кіномистецтво.

Джерела:

  1. Сто великих режиссеров [Текст] / Авт.-сост. И.А.Мусский. – М. : Вече, 2007. – 480 с.
  2. Премия “Оскар” : Популярная энциклопедия / Снегирев, Алексей Владимирович. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. – 368 с.
  3. Кино: Фильмы, ставшие событиями / Бейли, Клод ; Пер. с фр. В.М.Кислова, Н.М.Фарфель. – СПб. : Академич. проект, 1998. – 396 с.
  4. Федеріко Фелліні
  5. Федеріко Фелліні

Незгасла пам’ять поколінь


18 квітня відзначався Міжнародний день пам’яток та визначних місць. Тож хочемо розказати про деякі цікаві місця України, які дивують своєю історією та красою, дарують позитивні враження та силу.

Визначна пам’ятка древньої культури в Україні – Кам’яна могила. Вона знаходиться поблизу Мелітополя в Запорізькій області над річкою Молочною. Ви їдете українським степом і раптом попереду бачите пагорб, схожий на могилу, обкладену велетенськими каменями. Камені ці химерної форми, вони лежать на «подушці» із жовтого піску, що іскриться золотом під проміннями сонця. Учені вважають Кам’яну Могилу природним утворенням. У давнину, ще 14-12 мільйонів років тому, тут було Сарматське море, яке займало територію сучасних Чорного, Азовського та Каспійського морів. Із часом море пішло – і на цьому місці запанувала пустеля. Під дією води та вітру первинний щит піщаника розколовся, а його уламки сповзли по піску – виник своєрідний кам’яний пагорб. Однак це було не хаотичне нагромадження плит, а кам’яний панцир, у якому утворилися гроти та печери, які виявилися дуже зручними для стародавніх людей і для здійснення ними обрядів своїх древніх культів. Тут одночасно можна спостерігати сліди різноманітних за своєю культурою і походженням народів. На цьому місці у різний час жили стародавні мисливці, скотарі, землероби, пізніше по цій землі пройшли кіммерійці, скіфи, сармати, гунни, хозари, половці… У печерах і гротах Кам’яної Могили зосереджено більше трьох тисяч наскельних малюнків від кам’яного віку до епохи бронзи і пізнішого часу. Подекуди первісні митці покривали ці малюнки червоними і чорними мінеральними барвниками. Печера Кози, гроти Бика (Мамонта) і Дракона, двометрова кам’яна фігура людини-риби… І всюди – зображення Дерева життя, символу родючості і вічності. Люди залишали тут свої «автографи», починаючи з епохи кам’яного віку (22 – 14 тисячоліття до нашої ери). Тут знайдено залишки стародавніх жертовників. Багато людей вважають Кам’яну Могилу «місцем сили» і відчувають її потужну енергетику. Сюди приїжджають отримати зцілення, загадати бажання, зарядитися позитивними емоціями. Адже «Кам’яна Могила» колись виконувала функції «світової гори», як Олімп у Стародавній Греції. Вона давніша за Стоунхендж, єгипетські піраміди та всі зікурати Сходу.

Символ України – розмальована писанка. Наші пращури вважали яйце символом зародження світу. Пробудження всієї природи відбувається навесні, саме тому вони й стали присвячувати писанки весні та сонцю. У місті Коломия на Івано-Франківщині існує унікальний, єдиний у світі Музей писанок. До речі, і сам музей має форму писанки заввишки 14 метрів, а всередині викладений візерунком із кольорового скла – вітражем. Щоб помилуватися мистецтвом і фантазією українських майстрів, а також більше дізнатися про історію нашого народу, сюди з’їжджаються гості з різних країн. Ця культурна установа збудована у вересні 2000 р. спеціально для збереження та експонування творів писанкового розпису. Зараз музей володіє колекцією, що налічує понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також є писанки з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на межі ХІХ–ХХ ст. У музеї існує традиція – перші особи держави під час відвідин музею отримують біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі спеціалісти його розписують як писанку. Туристи з різних країн дивуються, як вдалося побудувати цілий музей навколо одного культурного виробу – писанки.

Маємо в нашій країні і дивовижні пам’ятки природи. Таким є «рожеве озеро». Лемурійське озеро на Херсонщині називають українським Мертвим морем: солоність озера сягає позначки 300 грамів солі на літр води, що на 50 грамів більше, ніж у Мертвому. А дивовижний рожевий колір з’являється завдяки водоростям Дуналіелла, які під дією сонця виробляють речовину, яка фарбує воду. Чим спекотніше літо, тим більш насичений рожевий колір має вода. «Рожеве озеро» має свою історію. У 1969 році в озеро Сиваш впав радянський літак і утворив дуже глибоку яму, яка почала наповнюватись водою набагато солонішою, ніж у Сиваші. А назву озеро отримало на честь міфічного континенту Лемурія, який начебто колись затонув у Індійському океані. Рожева вода володіє чудодійними лікувальними властивостями і є унікальною в світі. Вона активізує роботу всіх важливих органів людини, сприяє відновленню рівноваги організму, омолоджує і тонізує.

Відкривайте для себе Україну, її чарівні куточки й історичні місця, її довершену красу. Нам є, чому дивуватися і чим пишатися у світі!

Джерела:

  1. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/muzey-pysanka/ – Музей «Писанка»
  2. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kamyana-mohyla/ – Кам’яна могила
  3. https://resource.com.ua/tsilyushhe-lemurijske-rozheve-ozero-unikalne-pryrodne-yavyshhe-hersonshhyny/ – Унікальне Лемурійське рожеве озеро
  4. https://www.ukraine-is.com/uk/7-divovizhnix-misc-ukra%D1%97ni/ – Дивовижні місця України

Шерон Стоун


Шерон Стоун – легендарна американська актриса, сценарист, продюсер і колишня модель, яка брала участь у безлічі відомих фотосетах по всьому світу. Знялася більш ніж у вісімдесяти фільмах, серед яких також є картини міжнародного виробництва. Запам’яталася багатьом після скандальної ролі в еротичному трилері «Основний інстинкт».

Шерон Вонн Стоун народилася в 10 березня 1958 року в Мідвелі, штат Пенсільванія у сім’ї робітника і домогосподарки. У 17 років майбутня актриса підробляла в «Макдоналдсі», звідки пішла, отримавши контракт з модельним агентством Форда. В молодості Шерон жила в Парижі та Мілані. Зовнішність Стоун справляла належний ефект, тому дівчина активно знімалася для обкладинок журналів і в рекламі. Стоун була більше затребувана як фотомодель. Вирішивши, що кар’єра моделі вичерпала себе, Стоун переїжджає в Нью-Йорк. У 1980 році Шерон дебютує у фільмі Вуді Аллена «Спогади про зоряний пил». У цей період творчої біографії Шерон Стоун знімається в епізодах серіалів. Потім дівчина грає ролі другого плану. Серед таких фільмів – «Копальні царя Соломона».

Актриса вважає, що зовнішність заважає розвиватися. Стоун довго перебуває в підвішеному стані, поки не трапляється прорив. Артистку затверджують на роль в культовому фільмі «Згадати все». Шерон грає дружину героя Арнольда Шварценеггера. За словами актриси, колега навчив її тримати себе в кадрі і серйозно ставитися до фізичної форми.

Шерон знову і знову кличуть грати подружок героїв Стівена Сігала, Сильвестра Сталлоне та інших. Але вона хоче більше пропозицій, не бажаючи повертатися на «середній рівень». У планах актриси – стати зіркою першого ешелону. І тоді Шерон знімається для журналу Playboy оголеною. Гола натура викликала стільки відгуків, що в свій фільм «Основний інстинкт» її відразу покликав Пол Верховен. Робота в «Основному інстинкті» в 1992 році принесла Шерон Стоун справжню славу і визнання. Героїня акторки – не додаток до сильного героя, це головна роль. Її персонаж, письменниця Кетрін, виявляється головною підозрюваною у вбивстві рок-зірки. Веде розслідування детектив Нік (Майкл Дуглас). Між головними героями зав’язується любовна інтрига. За роботу виконавиця отримує 2 кінонагороди MTV як найкраща актриса і найбажаніша жінка.

У фільмах «Щепка» і «На роздоріжжі» актриса прагне піти від амплуа сексуальної фатальної жінки-вбивці. Але фільми не домагаються успіху. «На роздоріжжі» приніс Шерон антипремію «Золота Малина» як гіршій актрисі року. У 1995 році роль у фільмі Скорсезе «Казино» виявляється вдалою. Режисер хвалить актрису, розповідаючи пресі, що Стоун повністю віддалася роботі. У картині Шерон доводилося носити золоту сукню вагою в 20 кг, але артистка все одно відчувала захоплення від ролі. За акторську роботу в «Казино» вона отримала «Золотий глобус» і була номінована на «Оскар».

Незабаром артистка пробує себе в жанрі комедії. Вона отримує головну роль у фільмі «Муза». У 2003 році кінодіва отримала зірку на голлівудській «Алеї слави». У 2006 році Шерон знялася «Основному інстинкті – 2». Спочатку актриса відмовилася, тому що вважала сюжет неактуальним. Але пізніше передумала. Виконавицю номінували на «Золоту Малину». З подальших робіт в фільмографії зірки виділяється картина «Ігри богів», де Стоун постає в ролі Афродіти. А в 2013 році актриса з’явилася в кінокартині «Кохання у великому місті – 3». У 2015 році Шерон зіграла віце-президента США в телесеріалі «Агент Ікс». Критики дали змішані відгуки на серіал, називаючи зірку екрану одним з небагатьох плюсів цього шоу.

У 2017 році відбулася прем’єра романтичної комедії «Дрібничка на день народження», в якій Шерон зіграла головну роль. Зараз все частіше зірку Голлівуду можна зустріти в серіалах. У 2018 році Шерон з’явилася в основному акторському складі багатосерійного кримінального трилера «Мозаїка». А в 2019 році знялася в черговому сезоні чорної комедії «Все на краще», яка виходить з 2016 року на телеканалі FX. У 2020 році на екрани за участю Шерон Стоун вийшли телесеріали «Новий Папа» і «Сестра Ретчед». А в 2021 році в прокаті з’явилася мелодрама «Як щодо кохання?», в якій актриса виконала головну роль дружини сенатора. Її чоловіка зіграв Енді Гарсіа.

Джерела:

  1. Шерон Стоун
  2. Шерон Стоун
  3. Шерон Стоун

Клінт Іствуд


Клінт Іствуд – актор, режисер, кінопродюсер. Ім’я артиста міцно пов’язано з жанром вестерна, яких в репертуарі виконавця накопичилося безліч. Міцно закріпившись на небосхилі Голлівуду в образі небагатослівного ковбоя, Іствуд пішов далі. Він успішно реалізував свій потенціал в галузі режисури. Завдяки роботам в якості постановника – фільмами «Непрощений» і «Крихітка на мільйон» – Клінт зумів двічі стати лауреатом «Оскара».

Народився Клінт Іствуд 31 травня 1930 року в Сан-Франциско. У молодшу і середню школи Клінт ходив в місті П’єдмонт. Тут він вперше вийшов на сцену шкільного театру. У старших класах відвідував в Оклендську технічну школу, яку закінчив у 1948 році. Після отримання атестата зрілості юнак влаштувався працювати на автозаправку, пізніше був пожежним і грав на фортепіано в різних барах і клубах Каліфорнії. Як рядовий ВС США брав участь у війні з Північною Кореєю (1950—1953). Переїхав в Голівуд після закінчення служби в армії. 

В молодості Клінт Іствуд з’являвся в малобюджетних фільмах жахів, трилерах і вестернах – «Помста тварюки», «Френсіс на флоті», «Тарантул», «Засідка в каньйоні Кімаррон» і десятці інших подібних картин. У 1956 році артист виконує першу головну роль – Джека Райса в комедійному вестерні «Перша жінка-комівояжер». У 1958 році актор з’являється в якості ще одного головного персонажа – Кіта Вільямса у вестерні «Засідка на перевалі Сімаррон».

У 1959 році Іствуд виконує головну роль в телевізійному серіалі «Сиром’ятний батіг». Сам кінопроект не став особливо популярним, але саме тут актора помітив італійський кінорежисер Серджо Леоне, який запросив Клінта в 1964 році на роль ковбоя Джо в своєму фільмі «За жменю доларів». Ця стрічка стала популярною в Європі і США, тому вийшли відразу 2 сиквела – «На кілька доларів більше» і «Хороший, поганий, злий».

У вестернах актор продовжував грати головні ролі, поступово стаючи іконою цього жанру. Такими картинами стали «Повісь їх вище», «Два мула для сестри Сари», «Вершник з високих рівнин», «Джосі Вейлз – людина поза законом» і кримінальні бойовики «Блеф Куган», «Герої Келлі», «Брудний Гаррі», «Громила і Стрибунець», «Санкція на піку Ейгера» та інші. Дещо відмінна від однотипних образів роль рецидивіста Френка Морріса в драмі-трилері «Втеча з Алькатраса». Фільм розповідав про першу втечу з неприступної фортеці-в’язниці Алькатрас, з якої вважалося неможливим втекти протягом 30 років з моменту її побудови. Вона була споруджена на острові і ізольована від зовнішнього світу. Фільм заснований на біографії грабіжника банків Френка Морріса, який першим втік з цієї тюрми.

З 1980 по 1990 роки Клінт грає головні ролі у всіх фільмах, в яких бере участь, винятком стала лише картина «Перевал розбитих сердець» 1986 року. Глядачі пам’ятають його як головного героя фільмів «Рожевий кадилак», «Гра в смерть», «Ім’я йому Смерть», «Раптовий удар», «Будь-яким шляхом, яким тільки можеш» та інших. Заговорили про Іствуда, як про розумного і талановитого кінорежисера, після виходу на екрани його найкращого фільму «Птах» (1988). Фільм був удостоєний премії «Оскар» за найкращий звук, сам же режисер отримав за нього «Золотий Глобус» за найкращу режисуру.

До роботи над головним проектом всього свого життя, фільмом «Непрощенний», Клінт Іствуд приступає після провалу в прокаті бойовика «Новачок». Придбаний в 1980 році сценарій, Іствуд тримав у ящику свого столу до 1991 року, поки не досяг того віку, і не набув того життєвого досвіду, який на його думку був необхідний для того, щоб самому зіграти головного героя. На екрани Канади та США фільм виходить в серпні 1992, став найбільш касовим фільмом того року. На сьогоднішній день, цей фільм входить до класики світового кінематографа, отримав чотири «Оскара», два з яких вручили режисерові за «найкращий фільм» і «найкращу режисуру». Рік потому Іствуд знімається у фільмі «На лінії вогню» і ставить драму «Досконалий світ» (1993). Після трьох невдалих фільмів «Абсолютна влада» (1997), «Північ у саду Добра і Зла» (1997), «Справжній злочин» (1999) в Голлівуді заговорили про те, що найкращі часи Іствуда вже позаду. Однак вже в 2000 році, своєю новою роботою «Космічні ковбої», що стала комерційним хітом, Клінт втирає носи всім тим, хто, передчасно відправляв його на пенсію. Проходить не так багато часу і Іствуд отримує свій другий режисерський «Оскар», цього разу за фільм «Крихітка на мільйон доларів» (2004).

Великою подією в американському кіно став трилер «Гран Торіно», створений режисером у 2008 році. Сам постановник перевтілився на екрані в головного героя оповідання – літнього американця Уолта Ковальські, ветерана Корейської війни, який пропрацював на заводі Форда 50 років. Останній раз в фільмографії Клінта з’явилася робота в картині іншого режисера в 2012 році. Нею стала роль у спортивній драмі «Кручений м’яч», де актор грає головну роль – старіючого бейсбольного скаута.

У 2014 році знаковою режисерською роботою стала історична драма «Cнайпер». Цей фільм був номінований на «Оскар» в 6 категоріях і отримав нагороду за кращий звуковий монтаж. Картина заснована на біографії снайпера 3-ї команди SEAL з Техасу Кріса Кайла, який став рекордсменом за кількістю вбитих за час служби в Іраку супротивників і отримав від іракців прізвисько Диявол з Рамаді. Також в 2014 році Іствуд режисирував фільм «Хлопці з Джерсі». Це теж біографічний фільм, музична драма розповідає про становлення групи The Four Seasons, яка стала символом покоління. У 2015 році в американський прокат вийшла картина «Bringing the War Home: The Cost of Heroism», режисером якої знову виступив Клінт. У 2016 році Іствуд виступив в ролі режисера і продюсера драми «Чудо на Гудзоні». Фільм став екранізацією автобіографії Чеслі Саллі Салленбергера і Джеффрі Засслоу і розповідав про подію 2009 року із рейсом US Airways-1549. Напередодні 90-річчя актор знову здивував шанувальників своєї творчості. Клінт зняв кримінальну драму «Наркокур’єр», в якій зіграв головного героя.

Джерела:

  1. Клінт Іствуд
  2. Клінт Іствуд

Таркан


Турецький співак Таркан – єдиний артист, який зумів стати відомим у Європі, не заспівавши жодної пісні анлійською мовою. У своїй країні виконавець  – зірка № 1 і носить титул «Принц попмузики». Він є першим і єдиним музичним виконавцем з Туреччини, який отримав премію «The World Music Awards». А нам він найбільше відомий своєю запальною піснею «Шикидим».

Хюсаметтін Таркан Теветоглу народився в місті Альцай у Німеччині в турецькій родині. Його батьки залишили батьківщину через економічну кризу. Хлопчика назвали Тарканом на честь популярної на той час у Туреччині гумористичної книги, а друге його ім’я Хюсаметтін перекладається як «гострий меч». Коли Таркану було 13 років, родина повернулася на батьківщину. Тут хлопець віддається музиці: він навчається грі на фортепіано в музичній школі в місті Карамюрсель, а потім продовжує навчання в Стамбульській музичній академії. Через брак коштів йому доводилося співати на весіллях.

У 1992 році вийшов дебютний альбом Таркана – «Yine Sensiz». Під час його запису співак  познайомився з майже нікому не відомим тоді композитором Озані Чолаколу, з яким працює і по сьогоднішній день. Альбом став дуже успішним серед турецької молоді, адже Таркан привніс у традиційну турецьку музику західні нотки. Того ж року Таркан поїхав у США для продовження навчання в Нью-Йорку і вивчити англійську мову.

У молодості музикант дивував шанувальників не лише творчістю, але й поведінкою. У 1995-му році його призвали в армію, та він узяв відстрочку на 3 роки, а коли отримав повторну повістку, знаходячись у той час у Німеччині, вирішив просто не повертатися додому. Та борг батьківщині артист все-таки віддав, коли в Туреччині ухвалили закон про 28-денну службу. Місцем армійської служби Таркана стала кухня. Товариші навіть жартували над ним, кажучи, що зірка обслуговує солдат. Проте співак і багато чому навчився, а стріляв краще за інших.

Таркан ставав відомим, а його пісні ставали хітами не лише в Туреччині. Співака запрошували на радіо й телевізійні передачі. У Туреччині його музика звучала практично з кожного вікна. Його робочий графік був розписаній по днях і годинах. Виконавець неодоноразово змінював музичні стилі, а разом із тим і зовнішність. Якось він відростив волосся, став носити вузькі брюки, розхристані сорочки й майки. Цю тенденцію перейняли багато молодих хлопців у Туреччині.Таркан ставав обличчям «Pepsi», він також був офіційним талісманом турецької збірної з футболу на Чемпіонаті світу – 2002, до якого написав пісню «Bir Oluruz Yolunda», яка стала гімном для уболівальників. Також Таркан випустив власні парфуми під назвою «Tarkan». Згодом він знову почав носити коротку зачіску і більш простий одяг, маючи на увазі, що зовнішність і гламур для нього вже не важливі: «Адже не важливо, як я сексуально виглядаю або танцюю, важлива музика, яку я роблю».

Турецький співак об’їздив з гастролями майже всю Європу. А в 2010 році він раптом пропав зі сцени на 6 років. Його повернення на музичний небосхил виявилося тріумфальним. Він не побоявся експериментувати і записав пісні в класичному народному стилі, незважаючи на те, що платівка призначалася і для західних слухачів. Відразу після виходу його новий альбом став хітом і зайняв 1-е місце в чартах в Америці та ще в 19 країнах. Це ще раз підтвердило, що Таркан, як і раніше, світова зірка.

Джерела:
  1. https://24smi.org/celebrity/1987-tarkan.html – Таркан
  2. https://stuki-druki.com/authors/tarkan.php – Таркан
  3. https://thestrip.ru/uk/forma-brovejj/chem-zanimaetsya-tarkan-seichas-pevec-tarkan-princ-tureckoi-pop-muzyki-tarkan/ – Принц турецької попмузики
  4. https://ukr.mainstreetartisans.com/4020907-biography-tarkan-famous-turkish-singer – Відомий турецький співак

Кім Бейсінгер


Кім Бейсінгер – американська акторка, фотомодель. Виконавиця ролі дівчини Бонда у фільмі «Ніколи не кажи „ніколи“» (1983). Нагороджена преміями «Оскар» і «Золотий глобус» за роль у фільмі «Таємниці Лос-Анджелеса» (1997).

Актриса народилася в місті Атенс, розташованому в штаті Джорджія. Кім з 3 років займалася балетом, але кинула хореографію в підлітковому віці. З 16 років дівчина почала кар’єру фотомоделі, а також брала участь в місцевих конкурсах краси. У 1971 році вона виграє звання «міс Джорджія», переїжджає в Нью-Йорк і повністю зосереджується на кар’єрі моделі, ставши однією з найбільш затребуваних дівчат в цьому бізнесі. Кім Бейсінгер з’являлася на десятках обкладинок популярних журналів і в сотнях рекламних роликів, а також була обличчям бренду Breck Shampoo. У Нью-Йорку паралельно з роботою Кім Бейсінгер відвідувала акторську школу Neighborhood Playhouse. У 1976 році вона кидає модельний бізнес і перебирається в Лос-Анджелес, щоб почати зніматися в кіно. У Голлівуді вона почала з участі в телевізійних шоу і щоденних серіалах. Прорив у творчій біографії актриси стався в 1983 році, коли Кім Бейсінгер зіграла дівчину Джеймса Бонда в черговій частині шпигунської саги «Ніколи не говори”ніколи”».

Неймовірну популярність актрисі принесла еротична мелодрама «Дев’ять з половиною тижнів», знята за однойменним романом Елізабет Макнейл. Її партнером у цій культовій драмі був уже знаменитий Міккі Рурк. У комікс-фільмі «Бетмен” 1989 року Кім Бейсінгер грає репортера Вікі Вейл, подруги супергероя і мисливця за Джокером. Фільм мав хороші касові збори і вплинув на Голлівуд, посприявши розвитку такого жанру, як блокбастери про супергероїв. У драматичному бойовику 1993 року «Справжня Маккой» Кім перевтілилася у відчайдушну злочинницю, яка після невдалого пограбування банку потрапила до в’язниці, де відсидів 6 років. У вже знайомому амплуа авантюристки актриса знялася у фільмі Роджера Дональдсона «Втеча», де разом з Алеком Болдуіном зіграли сімейну пару злочинців, які допомагають синові мафіозі. У 1997 році Кім Бейсінгер була задіяна в трилері «Секрети Лос-Анджелеса», де зіграла фатальну дівчину за викликом Лінн Маргарет брейк.

За цю роль Кім Бейсінгер отримала статуетку «Оскар» і кінопремію «Золотий глобус». Харизматична виконавиця цією роботою відкрила в своїй фільмографії низку відомих ролей. Наступним яскравим амплуа стала роль матері головного персонажа фільму «8 миля». Кім Бесінджер зіграла першу леді в екшен-трилері «Охоронець» в 2006 році. У 2008 перевтілилася в Лауру в фільмі «Інформатори».

У 2009 році Кім виконала роль багатодітної матері в драмі Гільєрмо Арріаги «Палаюча рівнина». Іншу головну роль – дочки героїні Кім Маріанни – зіграли Дженніфер Лоуренс і Шарліз Терон. У 2010 році актриса виконала другорядну роль в романтичній драмі «Подвійне життя Чарлі Сан-Клауда», а в 2013році – в спортивній комедії «Гранд реванш» з Робертом Де Ніро і Сильвестром Сталлоне в першому плані. У 2016 році актриса з’явилася в комедійному детективі «Славні хлопці». У 2017 році знаменитість з’явилася на екранах в скандальній мелодрамі «На п’ятдесят відтінків темніше», сіквелі фільму «П’ятдесят відтінків сірого». Обидві мелодрами основані на однойменних романах американської письменниці Е. Л. Джеймс. У 2018 році з її участю відбулася прем’єра заключної частини трилогії по книгам Еріки Леонард (Е. Л. Джеймс). Фільм отримав назву «П’ятдесят відтінків свободи».

Джерела:

  1. Кім Бейсінгер
  2. Кім Бейсінгер
  3. Кім Бейсінгер

Тіна Тернер


На сьогодні Тіна Тернер була і залишається справжньою легендою світової сцени. За своє життя вона домоглася стількох вражаючих перемог, що їх вистачило б на кілька життів.
Виконавиця вважається однією з десяти найкращих танцюристів світу і є володаркою восьми премій «Греммі». За свій артистизм, темперамент і сценічну виразність співачка носить титул «Королеви рок-н-ролу».

Анна Мей Буллок (справжнє ім’я співачки) народилася 26 листопада 1939 року в місті Натбуш у США в сім’ї заводського робітника. Коли дівчинці було 10 років, батьки розлучилися, і за виховання Анни взялася бабуся. Дівчинка з дитинства відрізнялася сильним голосом. Свою музичну кар’єру вона розпочала в церковних хорах, потім почала виступати в нічних клубах. Якось на одній вечірці дівчина познайомилася з музикантом Айком Тернером, лідером групи «Королі Ритму». Почувши виступ групи, дівчина була настільки вражена новою для себе музикою, що стала просити Айка дозволити їй виступати з ними. Після довгих умовлянь музикант піддався – і згодом про це не пошкодував. «Маленька Енн», як називали Анну, стала справжньою душею всього колективу. Її полюбила і публіка за її фірмовий сценічний стиль з великою кількістю танців. Завдяки новій співачці музичний колектив стає популярним і записав кілька яскравих хітів. Анна та Айк Тернер вирішили одружитися. Співачка взяла прізвище чоловіка, а також вирішила змінити ім’я. Так на американській сцені з’явилася Тіна Тернер. Серед її хітів цього періоду — пісні «A Fool in Love»«I Idolize You» і «River Deep, Mountain High».

Та шлюб Тіни виявився нещасливим. Айк зловживав наркотиками та жорстоко бив дружину. І одного разу дівчина втекла від чоловіка просто під час гастрольного турне, маючи при собі лише 36 центів та кредитну картку для автозаправки. Співачка була сильною і вистояла в складних обставинах. Великою мірою їй допоміг будизм, який співачка прийняла у важкий період життя. А з часом вона відкрила власну студію звукозапису і розпочала сольну кар’єру. Її сингл «What’s Love Got to Do With It?» досягає перших сходинок у чартах, і вона отримує премію «Греммі» за сингли «One of the Living» та «It’s Only Love». Тіна Тернер дебютує і в кіно в рок-опері «Tommy».

Співачка з концертами виступала в багатьох країнах: у Штатах, в Азії, Європі та Австралії. У 1988 році потрапила до «Книги рекордів Гіннеса», виступивши перед найбільшою аудиторією (понад 188 тисяч осіб) у Ріо-де-Жанейро. У 2000-му році співачка знову увійшла до «Книги рекордів Гіннеса» через найбільший розпродаж концертних білетів у порівнянні з іншими сольними виконавцями. Ім’я співачки вписано до Зали слави рок-н-ролу, а її автобіографія лягла в основу фільму «What’s Love Got to Do With It?» (1993). Тіна спробувала себе і в ролі письменниці, написавши автобіографію, що стала справжнім бестселером у США, а також спробувала себе і в якості художника.

З 1994 року співачка мешкає в Швейцарії неподалік від Цюриха. Вона прийняла швейцарське громадянство, склавши обов’язковий іспит на знання німецької мови та історії Швейцарії.

Сьогодні відома співачка веде активний спосіб життя і продовжує виступати. На думку журналу «Роллінг Стоун», вона є найвизнанішою співачкою сучасності.

У 2001 році одна з доріг штату Теннессі, у якому співачка народилася, була названа на її честь – «Шосе Тіни Тернер».

Джерела:

  1. https://calendate.com.ua/person/3060 – Тіна Тернер
  2. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-tina-terner.html – Тіна Тернер
  3. https://music-facts.ru/interesting_news/tine-turner-80-9-interesnyh-faktov-o-pevice/ – Тіна Тернер
  4. https://anydaylife.com/fact/post/1775 – Тіна Тернер



Гаррісон Форд


Гаррісон Форд – американський актор. Його фільмографія — це поєднання бойовиків, трилерів, драм, фантастики й комедій. Багаторазово номінувався на престижні кінопремії, в тому числі на премію «Оскар».

Гаррісон Форд народився 13 липня 1942 року в Чикаго, штат Іллінойс, США, у родині акторів Крістофера і Дороті Форд. Гаррісон навчався у Старшій школі “Maine East” в Парк-Рілд, Іллінойс. У цей же час він приєднався до бойскаутів. Після цього Форд вступив до Коледжу Ріпону, штат Вісконсін. Звідти майбутнього актора відрахували за прогули. В останню чверть свого перебування в цьому навчальному закладі Гаррісон відвідував курси гри на сцені, щоб побороти свою сором’язливість. У 1964 році Форд перебрався в Лос-Анджелес, де спочатку намагався влаштуватися ведучим на радіо, а зазнавши невдачі підписав контракт з “Columbia pictures”. У перші роки його не вважали хорошим актором, адже багато сцен із ним навіть вирізали. Пізніше Гаррісон розірвав контракт і перейшов на студію “Universal”, але з народженням синів вирішив знайти щось прибутковіше і надійніше. Так Форд став дуже відомим теслею з пристойним заробітком, поки в 1971 році його клієнтом не став Джордж Лукас.

Дебют актора в кіно відбувся в 1966 році з фільму “Смертельна сутичка на каруселі”. Першою по-справжньому великою роллю в кар’єрі Гаррісона став персонаж Хана Соло в картині “Зоряні війни: Епізод 4 – Нова надія” (1977). Пізніше він з’являвся в інших частинах фрашизи: “Зоряні війни: Епізод 5 – Імперія завдає удару у відповідь” (1980), “Зоряні війни: Епізод 6 – Повернення джедая” (1983), “Зоряні війни: Епізод 7 – Пробудження сили” (2015).

За 1979-1982 роки в фільмографії Форда з’явилося відразу кілька культових стрічок: “Апокаліпсис сьогодні” (1979), “Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега” (1981), “Той, що біжить по лезу” (1982). До ролі Індіани Джонса актор пізніше повертався у продовженнях “Індіана Джонс і Храм долі” (1984), “Індіана Джонс і Останній хрестовий похід” (1989), “Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа” (2008).

У 1986 році американець отримав номінацію на “Оскар” за “Найкращу чоловічу роль” фільму “Свідок”. Протягом 1993-2002 років Гаррісон знявся у таких картинах, як “Втікач” (1993), “Літак президента” (1997), “Шість днів, сім ночей” (1998), “Що приховує брехня” (2000), ” К-19 “(2002). Період з 2010 по 2015 роки для Форда запам’ятався стрічками “Доброго ранку” (2010), “Ковбої проти прибульців” (2011), “Параноя”, “Гра Ендера” (обидві 2013), “Нестримні 3” (2014), “Століття Адалін “(2015).

За заслуги в кінематографі, актор удостоєний зірки на голлівудській «Алеї слави». У 2019 з його участю в якості актора озвучування вийшла анімаційна стрічка «Таємне життя домашніх тварин – 2». У 2020 році вийшла прем’єра фільму «Поклик предків». На 2022 рік з участю актора заявлений показ 5-ї частини франшизи про невтомного Індіану Джонса.

Джерела:

  1. ГАРРІСОН ФОРД
  2. Гаррісон Форд
  3. Біографія Гаррісона Форда
  4. 17 рідкісних вінтажних світлин Гаррісона Форда