Балавенський Федір


Федір Петрович Балавенський — український скульптор. Викладач Київського художнього училища, де був наставником Івана Кавалерідзе.unnamed

Народився 12 січня 1865 р. в м. Люботині, Харківської області. Помітивши у сина хист до малювання, батьки віддають його навчатися у приватну школу Миколи Івановича Мурашка в Києві, яку юнак закінчує в 1896 році. На цьому освіта не закінчується. Він є учнем Петербурзької Академії мистецтв, яку він закінчив у 1903 році (клас скульптора Володимира Олександровича Беклемішева). В цьому ж році створює гіпсові портретні бюсти Т.Г.Шевченка, М.В.Лисенка, І.П.Котляревського.IMG_1218IMG_1216IMG_1219У 1904 році бронзовий бюст Т.Шевченка роботи Федора Петровича встановлений у Седневі на Чернігівщині біля дому Лузогубів, у якому в свій час бував поет. Разом з іншими діячами культури Ф.Балавенський був на відкритті пам’ятника І.Котляревського у Полтаві в 1903 р. Уважно придивившись до бюстів, кожен зробить такий висновок: Ф.Балавенський зосереджує увагу на емоційно – психологічній характеристиці образу. IMG_1220IMG_1217 У 1905 – 1906 рр. скульптор працює у Тифліському (Тбіліському) художньому училищі, але серце митця було з Україною. В 1907 р. йому пощастило влаштуватися викладачем Київського художнього училища, де працював до 1922 року.  Його учнями були видатні згодом скульптори Тетяна Руденко, Василь Іщенко, Олександр Таремець, Володимир Климов. Одним із учнів Ф. Балавенського був відомий скульптор І. Кавалерідзе, який під керівництвом свого наставника (та у співавторстві зі своїм однокурсником П. Сніткіним) у 1910 р. створив пам’ятник княгині Ользі у Києві (архітектор В. Риков).904c963d-c323-4828-8568-0d9aa58bbf5d

Ф. Балавенський був щирим прибічником і пропагандистом української тематики у скульптурі. Це відображено у декоративних бетонних горельєфах на фасаді Бессарабського ринку в Києві — «Селянин з волами» та «Молочниця».  Ф. Балавенський є одним із перших творців скульптурних портретів Т. Шевченка — йому належать понад 20 погрудь і невеликих статуеток Кобзаря. 1903 р. скульптор створив гіпсовий та фарфоровий скульптурні портрети Т. Шевченка (нині — у Національному музеї Т. Шевченка в Києві). В 1910 та 1912 був членом журі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові для Києва; 1911 отримав другу премію на конкурсі проектів пам’ятника Шевченкові. Але царським урядом було заборонено спорудження пам’ятника поетові. Балавенський був чудовим майстром монументально-декоративної скульптури. Його твори відзначаються тонким почуттям архітектонічності та художнім смаком.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Джерела:

  1. https://history.vn.ua/book/100-great-figures-of-ukrainian-culture/23.php – 100 Великих діячів культури України. Скульптори. Балавенський Федір Петрович
    (1865-1943 рр.)
  2. http://lubotin-rada.gov.ua/info/page/2616 – Балавенський Федір Петрович – скульптор
  3. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=41129 – Балавенський Федір Петрович
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%80_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 -Балавенський Федір Петрович

Квітка на камені


Кам’янець-Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, у якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі. Сторовинна Кам’янець-Подільська фортеця — одна з найпопулярніших принад Поділля. Оточена каньйоном, унизу якого протікає річка Смотрич, фортеця петлею огинає острів, створюючи неймовірні краєвиди. Саме завдяки такому вигідному розташуванню Кам’янець-Подільську фортецю прийнято вважати однією з найбільш неприступних на теренах сучасної України  і однією з найкрасивіших. Через красу і неповторність замок поетично називають “квіткою на камені”. Будівля внесена до Списку пам’ятників світової спадщини ЮНЕСКО і входить до 7 чудес України.

1513090759_vyd-na-kamjanec-podilsku-fortecju

За деякими історичними даними фортеця існувала вже у 10–13 століттях. Спочатку це була староруська дерев’яна оборонна споруда. У 15 столітті Кам’янець-Подільський був захоплений польською шляхтою і стає важливим оборонним пунктом Речі Посполитої. А дерев’яну фортецю замінили на кам’яну.
Могутність укріплень Кам’янця-Подільського вражала мандрівників. У всі часи фортеця була неприступною твердинею. Кажуть, що у 1621 році, коли хан Осман із військом підійшов до міста, його вразили міцні стіни і башти замку. Він спитав у своїх підданих, хто збудував це диво. Ті йому відповіли: «Аллах». Тоді Осман вигукнув: «Нехай Аллах і бере її», – і відступив. За всю свою тривалу історію місто-фортеця було захоплене лише двічі. У 1393 році фортецю захопив литовський князь Вітовт, а у 1672 році, завдяки великій чисельності війська, містом заволоділи турки.

Щоб потрапити до Кам’янець-Подільського замку, треба пройти через Замковий міст. Цей міст є унікальною пам’яткою архітектури національного значення. Припускають, що він був побудований римським імператором Трояном під час походу на Дакію. Усю фортецю поділяють на Старий і Новий замки. До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. Він користувався великою популярністю серед жінок, і своїм порятунком завдячує саме їм. Кажуть, що жінки дарували йому хустинки, коли приходили до в’язниці провідати. З цих хустинок Устим зв’язав канат, по якому виліз із підземелля і втік.
У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана в скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії.

Кам’янець-Подільська фортеця стала знімальним майданчиком для багатьох культових фільмів: «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Народжені бурею», «Яса», «Щорс», «Остання столиця», «Земля героїв».

Джерела:

  1. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kamyanets-podilska-fortetsya/ – Кам’янець-Подільська фортеця
  2. https://karpaty.love/places-objects/zamky-ta-fortetsi-zahidnoi-ukrainy/56-kamjanets-podilska-fortetsja.html – Кам’янець-Подільська фортеця
  3. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2384_kamianets-national-history-and-architecture-reserve.htm – Кам’янець-Подільський замок

Денисова Тетяна


Тетяна Вікторівна Денисова  — український хореограф, засновник та керівник танцювального колективу «JB ballet» у Німеччині, в якому танцюють лише учасники з України; один із членів журі телепроекту «Танцюють всі!» (2009-2016) та член журі россійського шоу-проекту «Танцы» (з 2017-2019).tatyana-denisovaНародилася 11 лютого 1981 року в Калінінградській області. Батько Тані був моряком, а мама працювала з дітьми. Дівчинці було 2 роки, коли родина перебралася до Севастополя, де батькові запропонували цікаву роботу. З п’яти до десяти років займалася художньою гімнастикою. У віці 10 років Тетяна почала відвідувати танцювальну студію, де вивчала класичну хореографію. Вдома, крім класичних прийомів, відточувала техніку сучасного танцю.1493284967_denisova2

Незабаром юна танцівниця вступила в легендарне Ленінградське хореографічне училище імені Агрипини Ваганової, пройшовши конкурс в 30 чоловік на місце. Однак, за сімейними обставинами, не закінчила навчання у Петербурзі. Пізніше, продовжила навчання в КНУКіМ, де зібрала власний колектив, у якому виступала хореографом і танцівницею. На той час їй виповнився лише 21 рік.wrg5defrprsi-nastavnik-shou-tantsy-tatiana-denisova-okazalas-vБлизько 3 років Тетяна Денисова працювала з балетом в Києві, а паралельно викладала хореографію в Київському естрадно-цирковому коледжі. Але потім на перспективну постановницю звернули увагу закордонні організатори. Почався новий етап у творчій біографії хореографа. Сім років вона створювала оригінальні танцювальні шоу і циркові номери в Європі і зарекомендувала себе як талановитий хореограф і неабияка творча особистість.

У 2009 році Тетяні запропонували стати членом журі і наставником в українському талант-шоу «Танцюють всі» разом з Франциско Гомесом, Олексієм Литвиновим і Владиславом Ямою. У 2016 році українській королеві танцю, як називають Тетяну шанувальники, запропонували стати суддею і на російському шоу «Танці» на ТНТ.

Джерела:

  1. https://24smi.org/celebrity/3014-tatyana-denisova.html – Тетяна Денисова
  2. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-tatyana-denisova.html – Тетяна Денисова, біографія, новини, фото
  3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 – Денисова Тетяна Вікторівна

Мисько Еммануїл


Еммануїл Петрович Мисько — український скульптор, майстер портретного жанру української пластики другої половини ХХ ст. Автор близько 250 скульптурних портретів, барельєфів, меморіальних таблиць, пам’ятників.Еммануїл_Мисько

Народився 21 травня 1929 р. у с. Устрики-Долішні (зараз — Польща). Усе його творче життя пов’язане зі Львовом. У 1946-1950 роках навчався на відділі живопису у Львівському художньому училищі імені  Івана Труша. Його вчителями у мистецтві були Олена Кульчицька, Григорій Смольський, Роман Сельський, Стефанія Ґебус-Баранецька. Продовжив навчання  у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, монументальна скульптура. Особливу роль у його творчості відіграв Іван Севера та його школа. Із 1962 – Еммануїл Мисько був викладачем прикладного та декоративного мистецтва у Львівському інституті.

Як скульптор Е. Мисько — майстер портретного жанру української пластики, автор галереї відомих учених, художників, письменників, громадських діячів. З-під різця майстра вийшли скульптурні портрети Данила Галицького, Івана Франка, Василя Стефаника, кардинала Йосифа Сліпого.kruselnizka

1957 – прийнятий в члени Спілки художників СРСР
1962 – викладач у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва
1972 – Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка
1978 – Народний художник УРСР
1981 – професор
1966-1981 – голова правління Львівської організації Спілки художників України
1988-2000 – ректор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 – Академія мистецтв).
У 1992 за його сприянням засновано Малу академію мистецтв у смт Підбуж Львівської області.

Монументальні роботи
  • Пам’ятник із бронзовим рельєфом на могилі Михайла Возняка на Личаківському цвинтарі, поле № 1 (1955).
  • Пам’ятник Тарасові Шевченку на вулиці Личаківській у Львові (березень 1960, співавтор Яків Чайка).
  • Пам’ятник Тарасові Шевченку в Лозівці (липень 1960, співавтор Яків Чайка)
  • Пам’ятник Іванові Франку в Львові. 1964 рік, граніт, висота 13 м. Співавтори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Василь Одрехівський, Яків Чайка, архітектор Андрій Шуляр.
  • Пам’ятник Іванові Франку в Дрогобичі. 1966 рік, співавтори Яків Чайка, Василь Одрехівський, архітектори Ярослав Новаківський і Анатолій Консулов.
  • Пам’ятники полеглим у селах Волоща (1967, співавтори скульптор Ярослав Мотика, архітектор Олександр Матвіїв), Ясениця-Сільна (1974, архітектор Олександр Матвіїв, скульптор Ярослав Мотика), Хлівчани (1979, архітектор Мирон Вендзилович).
  • Пам’ятник Володимирові Леніну в селі Опори (1967).
  • Монумент бойової слави радянських Збройних сил на вулиці Стрийській у Львові (1969—1970, граніт, базальт, бронза). Співавтори скульптори Дмитро Крвавич, Ярослав Мотика, Олександр Пирожков, архітектори Аполлон Огранович і Мирон Вендзилович. Роботу відзначено 1972 року Державною премією УРСР ім. Шевченка, а 1974-го — золотою медаллю ім. Грекова Академії мистецтв СРСР.
  • Конкурсний проект другої черги будівництва меморіалу на Марсовому полі — статуї св. Георгія Переможця на коні. 1985 рік, архітектор Василь Каменщик. Проект відзначено премією, не реалізовано.
  • Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Йосип Садовський).
  • Пам’ятний знак радянським льотчикам у Джанкої (архітектор Володимир Блюсюк).
  • Пам’ятник на могилі Анатолія Кос-Анатольського на Личаківському цвинтарі, поле № 3.
  • Скульптурні композиції інтер’єру головної пошти у Львові: «Голуб Ярославни», «Історія Пошти», «Космос і пошта», «Телефон і телеграф». Виконані у матеріалі Романом Миськом під час реконструкції 1973–1975 років за проектом Аполлона Ограновича.

IMG_7564

Меморіальні таблиці
  • Лесі Українці на вулиці, названій її іменем у Львові (1971, архітектор Мирон Вендзилович).
  • Олексі Новаківському на вулиці Листопадового чину, 11 (1972).
  • Леопольдові Левицькому на вулиці Устияновича, 10 у Львові (1973).
  • Соломії Крушельницькій на вулиці Крушельницької, 23 (1973).
  • Антінові Манастирському на вулиці Кармелюка, 9 у Львові (1978).
  • Таблиця на дзвіниці костелу у Дрогобичі на честь звільнення міста загонами Богдана Хмельницького (1979).
  • Таблиця із горельєфом Ярослави Музики на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1994, бронза, архітектор Василь Каменщик).
  • Іларіонові Свєнціцькому на вулиці Драгоманова, 42 (1996).
  • Ростиславові Братуню на вулиці Грицая, 8 у Львові (1998, бронза, архітектор Василь Каменщик).IMG_7397
Портрети
  • Федора Нірода (1957).
  • Олени Кульчицької (1960, дерево, 43×36×28, Національний музей у Львові).
  • Олекси Новаківського (1960, дерево, 87×85×70,5, Національний музей у Львові).
  • Івана Франка (1964).
  • Леопольда Левицького (1966).
  • Скульптора Володимира Петрова (1968, тонований гіпс, 40×28×30).
  • Письменника Петра Козланюка (1969, кована мідь, 60×35×40).
  • Портрет Чакмакчяна (1969, тонований гіпс, 30×22×25).
  • Письменника Романа Іваничука (1969, тонований гіпс, 55×30×35).
  • Письменника Володимира Гжицького (1970, тонований гіпс, 65×75×45).
  • Василя Стефаника (1971).
  • Портрет Героя Соціалістичної Праці доярки О. Солотви (1973, шамот, 60×75×40, за іншими даними тонований гіпс).
  • «В. Стефаник», медаль (не пізніше 1974).
  • «М. Кузнецов», медаль (не пізніше 1974) та ін.e81bb437d12dfee0aa0a2e947bdd4246

Джерела:

  1. https://art.lviv-online.com/emmanujil-mysko/ – Еммануїл Мисько
  2. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/21/1929-narodyvsya-emmanuyil-mysko-skulptor – 1929 – народився Еммануїл Мисько, скульптор
  3. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65381 – Мисько Еммануїл Петрович
  4. http://www.logos.biz.ua/proj/lnam/online/lnam–18.pdf – Мисько Еммануїл Петрович
  5. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE_%D0%95%D0%BC%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%97%D0%BB_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 -Мисько Еммануїл Петрович

IMG_1210IMG_1211

Яма Владислав


Владислав Миколайович Яма – український танцюрист і хореограф, шоумен. Учасник конкурсу «Танці з зірками», член журі телепроектів «Україна має талант», «Танцюють всі!», «Танці з зірками».93_main_new.1512388292Народився 10 липня 1982 року в Запоріжжі в родині Миколи Петровича Ями – педагога-історика, начальника відділу освіти місцевої адміністрації, і Любові Миколаївни Шевцової, викладача гімназії. Танці увійшли в життя Влада дуже рано, йому тоді було всього п’ять років. Він був на виступі чемпіонату з бальних танців СРСР і йому настільки сподобалося видовище, що дитина просто відмовився йти із зали.5dde424a21302519601853Починав танцювати в Запоріжжі, в танцювальному клубі «Крок». Потім багато років танцював у колективі «Фієста». Після переїзду до Києва, займався в київському «Данс-центрі» та виступав в Українській федерації сучасного танцю. Викладацьку діяльність почав в 1997 році, а з 16 років став виїжджати на гастролі до Європи. Під час навчання на другому курсі взяв шефство не тільки над дитячим колективом, а й над дорослими групами.Vlad_YamaВ 2001 році  посів перше місце на національному Кубку України. У 2002 році на Відкритому чемпіонаті з бальних танців для любителів, який проходив в столиці Великобританії, Влад Яма з партнеркою Мартою Бакай зайняв перше місце, виступивши з латинської програмою. Викладав хореографію в Київському університеті культури. З 2003 по 2005 рік Влад працював хореографом-постановником шоу-балету Олени Коляденко «Freedom». Викладає класику у власній студії, на базі «Release Dance Complex».unnamed2006 рік – фіналіст першого сезону телевізійного проекту «Танці з зірками» — посів друге місце, де він танцював у парі з українськрю співачкою Наталією Могилевською.

Телебачення

  • «Танці з зірками» — танцівник (у парі з Наталею Могилевською, телеканал «1+1»)
  • «Україна має талант — суддя (телеканал «СТБ»)
  • «Танцюють всі!» — член журі (телеканал «СТБ»)
  • «Феномен» — гість (телеканал «СТБ»)
  • «Танці з зірками: повернення легенди» — суддя (телеканал «1+1»)
  • «Модель XL» — член журі (телеканал «1+1»)
  • «Ліга сміху» — член журі (телеканал «1+1»)
  • «Корисна площа» — учасник (телеканал «Новий канал»)

Джерела:

  1. https://show-business.znaj.ua/ru/205283-vlad-yama-yak-lisiy-tancivnik-stav-zirkoyu-ukrajinskogo-shou-biznesu – Влад Яма: як лисий танцюрист став зіркою українського шоу-бізнесу
  2. https://24smi.org/celebrity/15684-vlad-iama.html – Влад Яма
  3. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D0%BC%D0%B0_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 – Яма Владислав Миколайович

Головний палац столиці


Маріїнський палац – один із найяскравіших прикладів величної архітектури Києва.

The Mariinsky Palace in Kiev

Маріїнський палац було зведено за проєктом видатного архітектора італійського походження Франческо Бартоломео Растреллі на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни.

dizajn-bez-nazvaniya-43Зовнішній вигляд будівлі є копією імператорської резиденції в підмосковному селі Перово, де Єлизавета таємно вінчалася з графом Олексієм Розумовським. Під час відвідування Києва 1744 року цариця сама обрала місце для будівництва з видом на Дніпро, неподалік від Печерської Лаври. Під керівництвом зодчого Івана Мічурина спорудження палацу завершилося в 1755 році. Та замовниця робіт так і не встигла побувати тут.

5823_1

Як і інше творіння Б.Растреллі в Києві, Андріївська церква, палац вражає вишуканістю всередині й зовні. Палацовий комплекс має чітко симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широке подвір’я. Архітектура палацу вирішена в стилі бароко:  виразне компонування об’ємів, багата пластика фасадів, що виявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для українського бароко кольори: бірюзовий – для стін, світло-жовтий – для колон та карнизів, білий – для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду і в той же час полонить чарівністю, затишком і легкістю. Інтер’єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд. Особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білої зали, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінантній ролі одного кольору. Решта приміщень виконана в складних і несподіваних поєднаннях кольорів. Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі й люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII—XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини. У період подорожі по Україні тут  зупинялась імператриця Катерина ІІ. У палаці жили також полководець М.Голенищев-Кутузов і герой Франко-російської війни 1812 року М.Раєвський.

У 1819 році палац сильно постраждав від великої пожежі, що знищила дерев’яний другий поверх і всі парадні приміщення. Імператор Олександр ІІ віддав наказ щодо відновлення резиденції і доручив цю роботу архітектору Карлу Маєвському. Будівлю відновили в 1868–1870 роках. Повністю звели заново другий вже кам’яний поверх, прибудували балкон зі сходами у центральній частині та реставрували інші кімнати в стилі бароко та ренесансу. По закінченню робіт Олександр ІІ разом із дружиною Марією Олександрівною відвідали резиденцію. За сприяння Марії Олександрівни в 1874 році навпроти палацу був закладений парк, названий на її честь. З протилежного боку будівлі – Міський (Царський) сад, що був закладений 1748 року на основі старовинного виноградного саду (заснованого ще Петром I). На честь імператриці також отримав назву і палац. Цариця дуже полюбила цей будинок, куди згодом перебралася із Москви.
Під час Першої світової війни з 1915 року в Палаці перебувала мати імператора Миколи ІІ Марія Федорівна, яка керувала відправленням санітарних потягів та лікуванням поранених солдат. У палаці Марія Федорівна і дізналася про зречення Миколи ІІ, після чого переїхала до Криму.

Із здобуттям незалежності України Маріїнський палац у Києві став президентською резиденцією.
Тут проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, саміти й зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні. Цікаво, що Маріїнський палац можна побачити в деяких сценах кінострічки «Дні Турбіних» (1976), де його подано як резиденцію гетьмана.

Джерела:

  1. Прибєга (Лучанський) Л. В. Шедеври архітектури України/ авт.-упоряд. Л.В.Прибєга (Лучанський). – К.: Мистецтво, 2017. – 224 с.: іл., с. 146 – 147
  2. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/mariyinskyi-palats/ – Маріїнський палац
  3. https://www.discoverukraine.com.ua/mari%D1%97nskij-palac/ – Маріїнський палац
  4. https://zabytki.in.ua/uk/56/mariinskii-palac – Маріїнський палац

Велич на березі Дністра


Хотинська фортеця – пам’ятка 13 – 18 століть у місті Хотині на Дністрі, що вважається одним із семи чудес України.

hotinskij-fort-1024x580

Не випадково скелястий мис над Дністром наші предки називали «Хотінь». Назва міста походить від дієслова «хотіти», оскільки мис був бажаним та надійним місцем для давніх поселенців. Завдяки міцній твердині та вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі. Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у X столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі. У 1250 – 1264 роках король Данило Галицький і його син Лев перебудовували споруду. Навколо неї з’явилися семиметрова кам’яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині звели нові невеликі укріплення. Сучасного вигляду фортеця набула у 15 столітті. Тоді територія була розширена, а рівень двору підвищений. Така реконструкція відбулась у часи правління Стефана Великого. Тоді молдавський правитель збудував стіну заввишки 40 метрів і товщиною 6 метрів, аби фортеця встояла від гарматного вогню. Саме у той час з’явилися незвичайні символи. Вони добре помітні навіть зараз. Ці символи християнські, і саме їм приписують могутню силу, яка допомагала фортеці встояти під час ворожих нападів.

 

 

1463399808_bezymiannyi

 

Фортеця пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького, Петра Дорошенка. Відома Хотинська красуня і подіями Хотинської війни, яка проходила під стінами фортеці в 1621 році. Ця війна прославила запорозьких козаків та їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар. Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712–1718 рр. (за участю французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи. Тоді ж на території замку постав мінарет. Кажуть, у фортеці був і гарем, у якому жили понад 30 дівчат.

На замковому подвір’ї і сьогодні збережений старий кам’яний колодязь, виритий у глибину на цілих 65 метрів. Його вода досі тамує спрагу і навдивовижу смачна й чиста. Зараз Хотинська фортеця у доволі гарному стані. Впадає в око пляма на одній зі стін фортеці, яка, начебто, виникла ще у 18 ст. За однією з легенд, це пляма від вилитої з відра води. Під час ворожої облоги одна дівчина вирішила врятувати людей від спраги і, ризикуючи життям, набрала води в річці. Та біля фортеці її наздогнала ворожа куля, й вода вилилася на стіну.

Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут часто проводяться свята козацької звитяги. На цій території велися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда», «Тарас Бульба».

Джерела:

  1. Прибєга (Лучанський) Л.В. Шедеври архітектури України/ авт.-упоряд.Л.В.Прибєга (Лучанський). – К.: Мистецтво,2017. – 224 с.: іл., с.40-41
  2. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/hotynska-fortetsya-2/ – Хотинська фортеця
  3. https://karpaty.love/places-objects/zamky-ta-fortetsi-zahidnoi-ukrainy/61-khotynska-fortetsia.html – Хотинська фортеця – неприступний замок з великою історією
  4. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2403_khotyn-fortress.htm – Хотинська фортеця

Архітектурна перлина України


На крутому березі річки Сейм, при під’їзді до  Батурина, майже у відкритому полі вимальовується палац останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, який дивує своїм багатим оздобленням та вишуканим стилем і по праву вважається перлиною минулого століття.

Палац_К._РозумовськогоМісто Батурин Кирило Розумовський отримав у подарунок від імператриці Єлизавети Петрівни в 1750 році. За його задумом, Батурин мав стати столичним містечком із власним університетом.

Kirill_Razumovsky_TokkeУ 1754 році заради реалізації величних задумів до міста запросили італійця Антоніо Рінальді, однак роботи так і не розпочалися. Наприкінці життя, вже при новій імператриці Катерині ІІ, яка скасувала гетьманство в Україні, граф, що перестав бути гетьманом, повернувся до Батурина. Плани дещо змінилися. Тепер мова йшла лише про побудову палацу. Так, у 1799-1803 роках на замовлення Кирила Розумовського за проєктом шотландського архітектора Чарльза Камерона на околиці Батурина було споруджено великий палацово-парковий комплекс. Батуринський  палац – єдине  творіння видатного  архітектора на території України! Триповерхова будівля, зведена в стилі класицизму, була домінантою всього комплексу й височіла над флігелями, розташованими по обидва боки, та великим парком. Кирило Розумовський мав чисельну бібліотеку, яка налічувала більше двох тисяч томів. Для її обслуговування він навіть виписав з Франції бібліотекаря-упорядника. Після смерті гетьмана, у 1803 році палац перейшов у власність його сина Андрія. У 1824 році велика пожежа знищила майже всі інтер’єри споруди, і будівля багато років стояла розбитою. У 1909 році Батурин відвідав правнук Кирила Розумовського Каміл Розумовський, який виділив кошти на реставрацію палацу, де хотів створити Музей народного мистецтва. Уже в наш час (2003—2008 роки) при благодійній участі українських меценатів палац Кирила Розумовського був повністю відреставрований і урочисто відкритий 22 серпня 2009 року.

Razumovsky palace on a sunny day in Baturin, Ukraine (1803, arch

Палац налічує 55 кімнат. У інтер’єрі представлено портрети графського роду Розумовських, портрет архітектора Чарльза Камерона, а також тут можна оглянути портрети представників російських царів та їхніх родин, портрети майже всіх українських гетьманів: Вишневецького, Хмельницького, Дорошенка, Конашевича-Сагайдачного, Многогрішного, Брюховецького та інш. У залах виставлена низка оригінальних експонатів: меблі та предмети інтер’єру, картини, ікони XVIII—ХІХ ст. Збереглися речі, що належали гетьману Кирилу Розумовському і його родині. Тут можна побачити нотну збірку К.Розумовського, що вціліла до наших днів. Гетьман любив класичну музику, дружив із Моцартом та Бетховеном. Останній подарував гетьманові 3 своїх квартети.

На території палацу знімали сцену для мюзиклу «Вечори на хуторі біля Диканьки», у якій Вакулу приймала у своїх залах імператриця.

На цій території проходить щорічний науково-просвітницький захід «На гостинах у Гетьмана» та щорічний конкурс «Розум-Фест», метою яких є  виявлення обдарованих дітей та молоді і збереження пам’яті про видатного українського гетьмана Кирила Розумовського.

Джерела:

  1. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/palats-kyryla-rozumovskoho-u-baturyni/ – Палац Кирила Розумовського у Батурині
  2. https://chernihivregion.travel/novyny/item/778-tsikavi-fakty-pro-palats-rozumovskoho-v-baturyni – Палац гетьмана Розумовського
  3. https://md-ukraine.com/ua/object/detail/1321_palac-getmana-k–rozumovskogo.html – Палац гетьмана К.Розумовського

Золотарьов Олексій


Золотарьов Олексій Володимирович — український скульптор, що отримав класичну освіту у НАОМА, проходив стажування у в Йоркшиському скульптурному парку (Вейкфілд, Англія), був учасником скульптурних симпозіумів в Україні, Хорватії, Німеччині. Постійно бере участь у виставках. Є автором таких об’єктів у публічному просторі, як «Груша», «Роза вітрів» та «Рух супрематизму», всі — в Києві.unnamedНародився, живе й працює у Києві. Навчався у Державній художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка на факультеті скульптури. Вищу художню освіту здобув у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. 2013 року був учасником резиденції Yorkshire Sculpture Park в Англії.золотарев2

Персональні проекти

2014 PROJECT / “” (спільно з APL315) / G13 ProjectStudio, Київ, Україна

2013 “Maßstäbe“ / WerkKunstGalerie, Берлін, Німеччина

2013 “Tralfamadore” (спільно з Iryna Fedder) / посольство України в Німеччині, Берлін, Німеччина

Симпозіуми та фестивалі

2014 BIRUCHIY Contemporary Art Project / Україна

2013 Kulturfestival Wedding und Moabit / Німеччина

2013 BIRUCHIY Contemporary Art Project / Україна

2012 Скульптурний симпозіум / м.Канів, Україна

2005 Міжнародний симпозіум / о.Брач, Хорватія

Кураторські проекти

2013 проект “Тральфамадор” (учасники: Ірина Феддер, Олексій Золотарьов) / Art Kyiv Contemporary, Мистецький Арсенал, Київ, Україна

Обєкти в публічному просторі

2013 Скульптурна композиція “Птах”, присвячена Сергію Кузьмінському / ЛКП “Музей “Личаківський цвинтар”, Львів, Україна

2012 Скульптурна композиція з фонтаном “Груша” / парк “Позняки”, Київ, Україна

2011 Скульптурна композиція “Рух супрематизму” / Київ, Україна924348_771x517

Знакові групові художні проєкти

2016 Проєкт “Килим”, Культурно мистецький центр Львівський Палац Мистецтв, Львів, Україна

2016 Проєкт “BIRUCHIY comes CLOSER”, простір Closer, Київ, Україна

2016 Скульптурний проєкт (15 учасників) “Точка зору. Від Заходу до Сходу”, Національний заповідник Софія Київська, Київ, Україна

2015 Проєкт “Листи меру” спільно з IZOLYATSIA, Маріуполь, Україна

2013 “Скульптура PRO Скульптуру”, Ермілов Центр, Харків,

2012 Учасник Великого Скульптурного Салону, Мистецький Арсенал,

2012 Учасник міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project,

2011, 2014 Учасник Всеукраїнського Триїнале Скульптури (НСХУ))foto_1Окрім персональної кар’єри, Олексій Золотарьов є співзасновником та учасником художньої групи GAZ, яка заявила про себе яскравими мистецькими акціями, спрямованими до соціокультурного аналізу, комунікації із суспільством, підняття важливих дискурсів світового рівня за допомогою мистецтва. Серед них: “Збройна кімната”, “Ритуал схвалення”, “Відносна свобода” . 3_Автор+фото+Олексій+Золотарьов2012 – переможець “Kyiv Sculpture Project”, Україна. Визнаний найкращим молодим скульптором в Україні за версією “Kyiv Sculpture Project» 2016 – лауреат премії Київського міського голови. Київська містка державна адміністрація. Київ, Україна.AED65511-106F-455A-AEE0-A827D6219FE0_w1597_n_r0_stДжерела:

  1. http://triptych-art.com/uk/khudozhnyky/zolotarov-oleksii – Золотарьов Олексій
  2. http://skyartfound.com/oleksij-zolotarov-biography/ – Олексій Золотарьов
  3. https://supportyourart.com/conversations/zolotariov – Олексій Золотарьов про скульптуру як мову, подорожі об’єктів і японську філософію
  4. http://artukraine.gallery/au_author/%D0%B7%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%BE%D0%B2-%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9/ – Золотарьов Олексій
  5. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%8C%D0%BE%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_(%D1%81%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D1%82%D0%BE%D1%80) – Золотарьов Олексій (скульптор)